Зіткнення двох світоглядів

Ця книга Д.І.Донцова була вперше надрукована у Львові в 1938 р. Ми подаємо її за другим виданням.
Вихідні дані: Дм. Донцов. Де шукати наших історичних традицій. – Львів: Українське видавництво, 1941 р. – 112 с.

Дмитро Донцов

Зіткнення двох світоглядів

Яку б сторінку нашого минулого не розгорнути, на які б дрібні стежки виявів людської душі не збочити, завше натрапляємо на гостре противенство двох світоглядів, двох психік – тодішньої і психіки «виродження».

Коли неприятель взяв в полон славного ватажка козацького Нужного – за часів руїни – і військовий суд засудив його на шибеницю, то він випрохав собі, щоб його посадили на палю: «такою смертю – казав – помер і мій батько»… Де стрінемо тепер подібний шибеничний гумор? Подібну вірність батьківським традиціям?

Коли сейм затвердив Гадяцьку умову, нобілітовано цілий ряд козаків, один з них, одержавши шляхетство, питався товариша: «А що, чи не стала довша моя тінь від мене, відколи мене зробили шляхтичем»?

Як сильно різниться оте відношення до чужої ласки і до своєї власної вартості від наставлення многих сучасних демократів, які так радо виводили свій рід від того чи іншого шведського шляхтича, або від гетьмана, або вивозили з України жінок – конче «графинь», «княгинь» або навіть «фрейлін царського двору»…

Новітні демократи наші хваляться своїм розумом, який протиставляють «анархістичному» почуванню «фашистів» і диких предків. Коли б вони знали, який дурний був їх той «тверезий розум», в порівнянні з геніальним часто інстинктом прадідів! «Розум» їм наприклад забороняє симпатизувати з «реакцією», з людьми іншої політичної «віри», навіть тоді, коли це виразно наказує інтерес національної збірноти, до якої належать… Так вони і досі проти «гітлерівської Німеччини», яка нашій національній збірноті нічого злого не зробила.

Бо це ж було б проти ідеї соціалізму, це ж було б зрадою тої ідеї, хоч може і не зрадою національних інтересів… Як вони нагадують тих «сохлят», з яких кепкував собі автор «Історії Русов», за часів Мазепи, які хоч «дивувалися лагідності шведів» супроти населення, але все ж таки виступали по стороні ката Петра і проти шведів, бо ті «оскверняли середи і п’ятниці м’ясоїдством» [Исторія Русов, стор. 204 – 5].

Чи не подібний «розум» виявляли і виявляють наші радикали і соціалісти, які мимо Сталіна і Леніна прихиляються до соціалізму, а відвертаються від Гітлера і Японії через те, що ті хоч їм нічого злого не зробили, але зате не шанують серед і п’ятниць соціалістичної віри? З тої православної ревності сміялися мазепинці, наша ж теперішня ортодоксальна соціалістична ревність уходить за щось нормальне. Вона навіть пишається своїм дурнуватим «розумом»!

Візьмім навіть таку інтимну сторінку старого нашого побуту, як поведення з людьми, «добрий тон», і тут побачимо інакшість в тих часах і в теперішніх. В книзі українського savoir vivre з перших років по гетьманстві Розумовського читаємо, попри звичайні актуальні і сьогодні приписи, напр., «не викидати слини далеко од себе албо на сторону», знаходимо й інші: «Не хвали себе ані уничижай, ані срамоти, ниже діло своє албо имня албо рід возвисшай, бо так чинять тилко тій, котрій недавно прославилися»…

Хто пригадає собі товариські розмори з сучасниками-демократами (особливо з тими, що удають з себе аристократів), скільки ж знайдете в них яскравого заперечення того припису! І як пригадують вони тих «парвенів», з яких глузувала гетьманська Україна…

І далі: «не важся торкати локтем того, котрого о що питати хочеш». «Не мов о речах твоїх приватних і домових, хіба би з приятелем щирим… Пристало абись сам о себі рідко що мовив і о тим, з чого похвала тобі могла бути… Старатися аби не мовити по простацьку» і пр. Скільки в тих приписах правдивого аристократичного духу, що не потребує чужої санкції, освячення чи нобілітації. [Добрий тон другої половини XVIII в. (Почаївський друк з 1770 p.) M. Возняк, Старе українське письменство, стор. 474].

І скільки порушень тих приписів знайдете в «добрім тоні» сучасних демократів, які не тільки в приватній розмові з приятелем і з неприятелем зачинають і кінчають про свої нещастя і свою біду, але і публічно, в передмовах до своїх творів, мов жебраки під церквою, намагаються, показуючи свої болячки, вижебрати співчуття земляків… І цікаво, оті кілька приписів старокозацького доброго тону (що так нагадує англійський) не знайшов я, спеціально шукаючи, ні в однім з підручників доброго тону виданих сучасними демократами – напр. п. І. Блажкевич.

http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Publ/Dontsov/HistTraditions/Confrontation.html