Основоположні підстави дослідження національної стійкості у працях П. Таланчука та П. Іванишина

Основоположні підстави дослідження національної стійкості у працях П. Таланчука та П. Іванишина

Файл з презентацією Microsoft PowerPoint доступний для завантаження:

Основоположні підстави дослідження національної стійкості у працях П. Таланчука та П. Іванишина

Слайд 1

ОСНОВОПОЛОЖНІ ПІДСТАВИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ У ПРАЦЯХ П. ТАЛАНЧУКА ТА П. ІВАНИШИНА

Доповідач – Марина Набок

доцент кафедри журналістики та філології Сумського державного університету

м. Суми, Україна

Слайд 2

Петро Таланчук доктор технічних наук, професор, Міністр освіти і науки України (1992–1994), президент Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», дійсний член Академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки України, У галузі суспільних наук займається  освітою та педагогікою. Автор 50 винаходів та патентів, має понад 450 наукових праць. 88 років

Праці:

– Прозріння: публіцистика. Київ: Університет «Україна», 2017. 86 с.

– «Україна – 30: статус-КВО і що та як робити далі?» або «не дамо чужинцям наше жито жати». Київ: Університет «Україна», 2021. 106 с.

– Контури дороги, що веде до омріяної України. Київ: Університет «Україна», 2022. 229 с.

 – Національно-державницький світогляд громадян – вирішальна складова будівництва успішної України (публіцистичні роздуми над проблемами українського життя). Київ: Університет «Україна», 2024. 150 с.

Петро Іванишин – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури та теорії літератури Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. Автор 300 наукових праць, з них 16 – одноосібні монографічні дослідження. На другому курсі університету пише першу монографію «Олег Ольжич – герольд нескореного покоління», 1996 р., а на п’ятому курсі пише другу монографію – «Петро Скунць. Силует митця на тлі епохи», 1999 р. Цими студентськими працями Петро Іванишин зарекомендував себе як наймолодший український літературознавець. Сфера наукових зацікавлень: нова та новітня українська література, методологія літературознавства, літературна критика, герменевтика, метакритика, національно-екзистенціальна методологія інтерпретації, націософія, культурологія. 51 рік

Праці:

• Феномен неолібералізму: ідеологічні сенси: монографія. Видання друге, доповнене. Тернопіль: Видавництво «Крила», 2023. 272 с.
• Убити дракона: московський міф і його ліквідація: розмисел. Тернопіль: Видавництво «Крила», 2024. 128 с.

Слайд 3

Книга П.Таланчука «Національно-державницький світогляд громадян – вирішальна складова будівництва успішної України» (публіцистичні роздуми над проблемами українського життя), 2024 р.

У вступі автор цитує В’ячеслава Липинського: «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не хочемо бути…».

Усі фундаментальні завдання, пов’язані з будівництвом післявоєнної нової омріяної України, має розв’язати саме українська багатомільйонна спільнота.  

Але всяке будівництво починається з проєкту. Отже, щоб збудувати незалежну, потужну, стійку й демократичну українську державу необхідно розробити її модель, у якій визначити всі основні контури і показники з тим, аби це була держава для народу, а не навпаки.

Будівництво буде успішним за умови, що є в наявності необхідні будівельники, а це всі громадяни України. Отже, необхідно розробити другу модель – модель узагальненого громадянина, здатного втілити в життя модель омріяної України.

Основою для конструювання цих двох взаємопов‘язаних моделей є доброчесний аналіз всього комплексу українського життя від часу його зародження і до наших днів(назвемо його умовною українськістю) з відповідними висновками, які містять проблематику української історії, духовно-культурного відродження нації, національної свідомості та гідності; формування високо-духовного, освіченого, мотивованого громадянства, спроможного продукувати та втілювати у життя ефективні, системні концепції національно-державного розвитку, продуктивні для світового Ноосферного суспільства, бути стійкими до будь-яких атак інформаційно-культурного насильства та агресії. Іншими словами, повинен бути проведений добротний інтегральний український аналіз.

На ряду з перерахованим, цей аналіз, на думку Петра Таланчука, повинен охопити і таку проблематику:

1.  Історія України з часів її зародження і до наших днів;

2. Україна: лідери і герої в контексті століть;

3. Правда про внесок українців та уродженців України у світову цивілізацію;

4. Український національний менталітет та його роль у розбудові держави;

5. Ноосферне суспільство – блискуча альтернатива подальшого розвитку людства та можлива роль України у цих процесах.

В освіті (у ЗВО) запропонував декілька дисциплін:

1. Загальна історія України;

2. Загальна економіка;

3. Ментальність народу та її роль у розвитку світової цивілізації;

4. Юридично-правові засади суверенної держави;

5. Україна й ноосферне суспільство.

Установивши перелік дисциплін, необхідно буде визначитися із їхнім обсягом і змістом. Для цього необхідно розробити відповідні навчальні плани й програми і впровадити їх у практику.

У книзі «Україна  – 30: статус-КВО і що та як робити далі?» або «не дамо чужинцям наше жито жати», 2021 р. зазначає, що написання правдивої історії свого народу самими українцями є надзвичайно важливою справою. Знання своєї історії дозволить кожній людині глибше усвідомити своє місце в оточуючому світі, суспільстві, як ніколи відчути значущість своєї праці, відповідальність за неї, врешті-решт, шукати та знаходити нестандартні можливості та підходи для поліпшення, удосконалення праці. Ось чому нам необхідно написати і якомога швидше видати мінімум сім книг:

1. Історія України для дошкільнят;

2.  Історія України для учнів початкових класів;

3. Історія України для базової середньої освіти;

4. Історія України для учнів старшої школи;

5. Історія України для учнів ЗВО;

6. Поглиблений курси історії України для всіх тих громадян, кого цікавить рідна історія;

7. Фундаментальний курс історії України для зарубіжного читача.

Наклад цих книг повинен бути таким, щоб потрібна з них була у кожного громадянина України, а на рівні держави організувати їхнє масове вивчення.

Слайд 4

На історичні та освітні аспекти утвердження національної стійкості  вказує і проф. П. Іванишин. Я б розширила поняття «національна стійкість» до поняття «світова стійкість» (до такої думки я прийшла після прочитання праць Іванишина, бо росія є загрозою не лише для України, але і для всього світу). Тож як П.Іванишин розглядає історичні та освітні аспекти? Зокрема, у книзі«Убити дракона: московський міф і його ліквідація: розмисел», 2024 р. автор осмислює феномен московської імперської ідеології, яка протягом століть формує людиноненависницьку свідомість та світобачення московської влади і суспільства. Починає він з історіософського аспекту, з відповідей на питання «хто і що ми?», «звідки ми походимо», «яка наша історична місія», бо саме на цьому базується будь-яка суспільна свідомість чи етнічна індивідуальність (ідентичність). Аналізує утворення московської держави, зазначаючи, що Московщина доволі пізнє утворення. До 1480 року політично-структурально входила в склад Монгольської імперії Джінґісової династії, а політично-культурно – ще довгий час по тому залишалася в границях «монголосфери» (с. 12). Сприйняття «монголосфери» було глибинним: московити формуються як варварський народ-колаборант, народ-раб, народ-кат для сусідів, народ, який позбувшись політичної зверхності окупантів, все одно прагне наслідувати їх ідеї. Про це свідчить московське прислів’я: «Пошкреби руского – знайдеш татарина»; німецький історіософ Освальд Шпенґлєр писав про те, що «Росія і є Азією» (праця «Час рішень», 1933); український історик Ярослав Дашкевич підкреслював, що «на психологію великороса наклали відбиток запозичення татаро-монгольського інстинкту завойовника, деспота, головна мета якого – світове панування. Так до ХVІ ст. сформувався тип людини-завойовника, страшної у своєму неуцтві, люті й жорстокості. Таким людям не потрібні європейська культура й писемність, їм чужі такі категорії, як мораль, чесність, сором, правдивість, людська гідність, історична пам’ять» (праця «Як Московія привласнила історію Київської Русі», 2011)). Шовініст, поет Фьодор Тютчев мріяв про імперію від «Нілу до Неви, від Ельби до Китаю» (с.94); колишній дисидент й начебто демократ-антисовєтчик Алєксандр Солженіцин був проти відокремлення українського та інших народів від Росії і за створення на місці СРСР «Расійского саюза» (с.95); глибоко релігійний Ф.Достоєвскій наполягав: «Там, де стала московська нога – є московська земля» і пропонував у «Щоденнику письменника» власний геніальний план: союз із Наполеоном ІІІ, завоювання Азії, а потім, коли Франція ослабне, поневолення Європи» (цит. а Кісь. Фінал Третього Риму» с. 325. Як писатиме А.Блок в поемі «Дванадцять» (1918): « Мы на горе всем буржуям / мировой пожар раздуем, / Мировой пожар в крови – / Господи Благослови!» (с.96). Чим ці плани у своїй суті відрізняються від планів і рішень путіна?  

Слайд 5

Осмислюючи феномен московської імперської ідеології на основі історіософського аспекту, П.Іванишин вдається до аналізуй інших аспектів, а саме, політичного, етнополітичного, релігійного, мовно-культурного, військового та імперативу імперії. По кожному аспекту можна читати лекції та проводити наукові семінари. Враховуючи ці аспекти, ми виокремили основні  їх положення, або моделі в подоланні малоросійства та утвердження свідомого, стійкого суспільства до внутрішніх і зовнішніх загроз:

1. Створювати продуману, систематичну україноцентрично зорієнтовану культурну політику національної держави. Ніколи не повинно озвучуватися з політичних трибун та інтелектуальних п’єдесталів в Україні людиноненависницькі міфи про українських патріотів як «фашистів».

2. У сфері освіти, передусім вищої школи, необхідно поглибити вивчення учнями та студенством дисциплін, що формують патріотичну, національну свідомість (українська мова, література, фольклор та історія). Єврейський мислитель Володимир Жаботинський запровадив у єврейській освіті гасло «прагніть національного!» і писав: «…основою нашого народного виховання має бути відтепер самопізнання. Так виховується на землі кожен здоровий народ, кожна нормальна особистість». На сьогодні масштабного удару під виглядом «новітніх студій», «деканонізації» й «десакралізації», зазнала українська класична література (Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, Є.Маланюк, Л.Костенко та ін.): класики оголошувались збоченцями, шкідливими «міфотворцями», ксенофобами, алкоголіками, «вурдулаками», «шаманами». Такий удар не випадковий, бо саме мова, історія та хуждожня література лежать в основі національної свідомості, самобутності будь-якого народу.

3. У сфері науки розвивати шляхом систематичного державного фінансування українознавчі студії, створювати академічні та університетські центри й інститути з вивчення Московії, Азії, Європи, московської літератури, історії, психіки та ін., з метою випрацювання на науковій основі методів протидії імперській пропаганді у сфері гуманітаристики.

4. Запровадити системний націоцентричний ідеологічний вишкіл в армії та силових структурах України: передумовою будь-якої перемоги, як вчив ще Сунь Цзи, є також глибоке знання і себе, і ворога.

5. Унеможливити діяльність в інформаційному полі України антидержавних та антиукраїнських церковних організацій, ЗМІ чи інтернет-ресурсів. Сприяти розвиткові україноцентричного інформаційного поля, включно з фінансуванням українського за формою та за духом мистецтва: кіно, літератури, театру, малярства, естради ін.

6. Провадити активну міжнародну україноцентричну політику у сфері культури, шляхом створення цілої мережі інституцій (наприклад, Інституту Шевченка), аналітичних центрів, університетських кафедр чи відділень україністики та ін., з метою протидії пропаганді «русского міра» у світі.

Слайд 6

П. Таланчук продовжує історичний аналів, виокремлюємо ще одну складову в утвердженні національної стійкості – самоствердження нації на основі правдивої історії, спадкоємності поколінь.

Зокрема, дослідник наголошує, що ставлення до нашого народу оцінюється тим внеском, який він зробив у світову скарбничку культури. Вклад українців у світову цивілізацію достойний, але він у нас вкрадений і зарахований іншим народам. Він повинен бути достойно та об’єктивно оцінений. Передусім нами самими,  а згодом – і світовою спільнотою. 

         У той час, коли наша преса писала про те, що трипільці не знали ні колеса, ні коня, газета «Нью-Йорк Таймс» 19 січня 1973 року зазначила: «Історики встановили, що на території України вперше на планеті Земля люди освоїли коней, корів та інших світських тварин. Археологи на Вкраїні розкопали первісні городища біля сіл Дереївка, Лука-Врублівська, Усатове, Маяки, Євміївка, де знайдено кістки людей, вози, що були зроблені 5500 років тому».

У книзі «Воля у стародавньому світі», котра вийшла у Нью-Йорку 1961 року, автор Герберт Мюллер пише: «Вчені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною батьківщиною індоєвропейців». Професор Сорбонського університету пан Гіршмен був головою археологічних експедицій, які робили успішні розкопки у 1941-1949 рр. У книзі «Іран», виданій у США 1965 року, він писав: «Материнською землею індоєвропейських народів є простори на північ Чорного моря».

         Французький історик пан Бовле у книзі «Людина у віках» повідомляє: «Арії вийшли з території України». Пізніше інший дослідник Мішель Буль аргументував тезу, що «арії принесли всю стародавню арійську культуру в Європу з території України».

Ще у 1869 році Казимир Делямар (французький політик, сенатор, редактор впливового часопису «Ла Петріе» і близький приятель Наполеона ІІІ) поставив питання правдивої історії перед сенатом Франції. Він звернув увагу французів на те, що існує «два народи – московський і русинський, що їх змішують під загальною назвою русів» і що «навмисне змішування назв дозволило московитам присвоїти собі історію русів!». Далі зачитую на стор.17 «В Європі існує нарід, забутий істориками – нарід Русинів… Цей нарід існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської та польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той нарід, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той нарід, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їхня земля – Московією. У кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії» – писав К.Делямар.

Добре вміють відрізняти Русь від Московії і зараз. Згадаймо оригінальний вираз обличчя і мефістофельську посмішку президента Франції Макрона, коли під час зустрічі з ним путін назвав королеву Франції, доньку Ярослава Мудрого, «русской княжной!».

Усіх цих вчених не звинуватиш в українському націоналізмові. Не знаю зараз, скільки томів знадобиться, щоб описати цей наш внесок, але я точно знаю біля сотні славних українців, які залишили свій яскравий слід на цій землі, починаючи з першого комп’ютера на європейському континенті та першого словника у світі з кібернетики, написаного українською мовою у Києві, закінчуючи розрахунком траєкторії на місяць та відкриттям радіоактивних променів, так несправедливо названих іменем Рентгена. І це також необхідно якомога швидше довести до відома як українських громадян, так і світової спільноти. Це виб’є основу з постійних намагань наших недругів всіляко зробити нас другосортними, представляти нас як відсталих селюків.

Оскільки на найближчий час Україна визначила свою геополітичну стратегію як курс на інтеграцію з Європою, то в модель необхідно закласти програмні зобов’язання, гармонізовані з критеріями відповідності України європейським вимогам якості. Ці критерії визначені у Маніфесті Європейського вибору України і поділяються на дві тісно поєднані між собою групи – вимога до країни (суспільства) та вимоги до держави (влади).

Слайд 7

Суспільні критерії утвердження національної стійкості (за П.Таланчуком):

• праця: легалізація усіх видів трудових взаємин та самозайнятості;
• самоорганізація: розширення практик спільних дій громадян в облаштуванні суспільного буття – батьківські комітети, лікарняні ради, студентське та шкільне самоврядування, кооперативи, органи самоорганізації населення;
• освіта та наука: повсякчасне самонавчання та підвищення кваліфікації; участь українських науковців у світових наукових проєктах та здійснення власних;
• солідарність: взаємодопомога та співпраця між громадянами та їхніми спільнотами;
• відповідальність: перехід від економіки отримання прибутків до економіки облаштування та збереження середовища буття (території, інфраструктури та довкілля); збереження і розвиток національної ідентичності та культурної спадщини для майбутніх поколінь;
• гуманізація: мінімалізація застосування насильства у суспільних відносинах; терпимість до інакомислення; свобода думки і слова;
• справедливість: рівноправне ставлення поміж собою усіх учасників легального суспільного процесу – людей та інших спільнот незалежно від етнічної належності, віку, статі та інших ознак.

Критерії для влади:

• прозорість: запровадження практики відправлення влади онлайн – виконання бюджетів в Інтернеті; прямих трансляцій засідань колегіальних органів влади та судів; співпрацця влади з громадянами через соціальні мережі;
• самоврядування: збільшення обсягу повноважень громадян із провідним ресурсним забезпеченням – бюджетними джерелами, майном та землею;
• послуги: перетворення влади на систему інститутів надання послуг населенню – від стабільності платіжної системи і громадської безпеки до збереження та розвитку культурного надбання і збільення суб’єктності України поміж іншими країнами;
• правосуддя: незалежне, споаведиве, прозоре;
• підприємництво: відокремлене від влади;
• люстрація: унеможливлення перебування на державній службі та робити на державних підприємствах осіб, які заплямовані корупцією;
• помірність: влада має бути функціональною та самодостатньою.

Слайд 8

Висновки

Звичайно, запропоновані трактування й національні підстави дослідження питання стійкості суспільства потребують глибшого осмислення. Але такі дослідження варто продовжувати, враховуючи необхідність культурно-інформаційної боротьби в контексті російсько-української війни.