ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ГРИГОРІЯ ҐОЛЯША (1910 – 1950)
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 28 Кві 2016 в 0:02
Текст надрукований у виданні: Український націоналізм: історія та ідеї : Науковий збірник. – Дрогобич: НІЦ ім. Д.Донцова, 2014 – Вип. 2.
Ігор ДЕРЕВ’ЯНИЙ,
м. Львів
ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ГРИГОРІЯ ҐОЛЯША (1910 – 1950)
Участь особистостей у діяльності структур українського визвольного руху є беззаперечним важливим чинником його результативності. Головним принципом розподілу людських ресурсів у структурах ОУН (головним чином керівного складу різних рівнів) є професіоналізм та особисті якості кандидатури на ту чи іншу посаду. Щодо особистих якостей, в першу чергу цінувалося почуття відповідальності за справу, адже успішність діяльності структур ОУН та УПА можливе було лише за умови відповідної внутрішньої мотивації. Саме на таких якостях функціонерів і відбувалася діяльність структур українського визвольного руху, оскільки інших заохочувальних чинників політичного, економічного та соціального характеру в умовах відсутності державності, забезпечити не було можливості.
Одним з таких діячів був Григорій Ґоляш («Бей», «Шолом», «Бульба», «Модест»), котрий пройшов шлях діяча ОУН від найнижчого рівня (член ОУН від 1932 р.) до вищого (спеціальний кур’єр Головного командира УПА Романа Шухевича) завдяки вищевказаним якостям.
У науковій літературі роль особистості в історії українського визвольного руху висвітлюється лише частково та стосується лише визначних діячів-керівників. Тоді коли напрямок дослідження ролі керівників проміжних ланок та безпосередніх виконавців лише на незначній стадії розвитку у зв’язку з процесом поступової доступності документів.
Аналогічно, факти діяльності Г. Ґоляша у структурах ОУН лише опосередковано згадуються у наукових виданнях [3; 4; 8]. Вони містять лише фактографічну інформацію довідкового характеру і не розкривають умов та особливостей діяльності, причино наслідкових зв’язків. І найголовніше – не дають оцінки про роль та значення діяльності особи для українського визвольного руху у тому чи іншому часовому просторі. Докладніше проблема життя та діяльності Г. Ґоляша висвітлена у публікації Надії Максимків «Невідомі відомі імена. Григорій Голяш» [6], основним джерелом котрої є архівна кримінальна справа з обвинувачення Г. Ґоляша. Проте, маючи цінне джерело, автор не висвітлив всіх аспектів проблеми. Також не піддано критиці інформацію, що не має підтвердження документальними свідченнями. Зокрема це стосується твердження про те, що Г. Ґоляш працював, окрім структур ОУН, і в УПА, та в 1944 р. очолював сотню та брав участь у бою біля села Вулька. Хоча у цей період він перебував на Бережанщині на посаді військового референта обласного проводу ОУН. Проблема участі та ролі Г. Ґоляша в антипольському повстанні вересня 1939 р. висвітлена у досліджені Андрія Руккаса [7].
Загалом інформації про життя та діяльність Г. Ґоляша небагато та має вона уривчастий характер. Неможливо відобразити із хронологічної точністю, без прогалин, особливості формування його особистості у дитинстві та юнацькому віці. Також є лише загальна інформації про його діяльність в ОУН.
На основі існуючих документальних свідчень [2], діяльність Г. Ґоляша в ОУН має фрагментарний характер. Це пов’язане, в першу чергу, із відсутністю епістолярних джерел: приватного листування (наявність такого джерела малоймовірна, з огляду на особливості підпільної діяльності ОУН) та незначною кількістю спогадів учасників українського визвольного руху про Г. Ґоляша, що подекуди надають уривчасті дані про його особистість та діяльність [1]. Здавалося б, на перший погляд, була можливість опублікувати спогади про Г. Ґоляша його рідним братом Степаном та дружиною Марією Гулай. Проте Степан Ґоляш обмежився лише невеликою інформаційною довідкою [5], матеріали котрої мають фрагментарний характер. Марія Гулай, свідчень не залишила (проте, нам відомо про наявність її архівної кримінальної справи у фондах ГДА СБ України, але ми не мали можливості її опрацювати). А в другу чергу, брак свідчень спричинений характером підпільної діяльності, зокрема строгою конспірацією функціонерів ОУН, що унеможливлювало розголошення інформації про діяльність з метою забезпечення цілісності тих самих структур перед небезпекою викриття карально-репресивними органами окупаційних режимів.
Таким чином пропонована розвідка має за мету детальніше розглянути маловідомі сторінки біографії Григорія Ґоляша, виправити фактографічні неточності у ній, встановити причинно-наслідкові зв’язки між фактами з його життя та діяльності.
Ґоляш Григорій Іванович народився 1910 р. у с. Бишки Козовського р-ну Тернопільської обл. З селянської родини, де було п’ятеро дітей: троє синів (Григорій – найстарший, Федір та Степан) та дві доньки. Григорій навчався у гімназії та по закінченню – пройшов кравецькі курси. Протягом 1930-1931 рр. служив у Війську польському [6, с. 49–50].
Громадсько-політична діяльність розпочалася з 1932 р., коли він став членом ОУН. Залучений до діяльності в організації своїм родичем Федором (Теодором) Федечко (1910 р.н.) провідником ОУН в бережанському повіті. Протягом 1932–37 рр. Г. Ґоляш був станичним ОУН у с. Бишки. Паралельно допомагав Ф. Федечкові організовувати станиці ОУН у сусідніх селах, організував та брав участь у поширенні серед місцевого населення оунівських листівок та літератури в межах організаційної сітки бережанського повіту [2, арк. 17, 25 зв].
Восени 1937 р. член крайової екзекутиви ОУН Лев Зацний-«Вік» призначив Г. Ґоляша військовим референтом бережанського окружного проводу ОУН, у зв’язку із ним проходженням військової служби у польській армії. На цій посаді він пробув до літа 1939 р. [2, арк. 17, 25 зв–26].
Літом 1939 р. польська поліція провела масові арешти членів ОУН. Таким чином були заарештовані Л. Зацний та Ф. Федечко та ув’язнені у концтаборі в Березі-Картузькій. Внаслідок цього Г. Ґоляша було викликано до м. Львова, де на зустрічі із військовим референтом Гринівим-«Грабовським» був призначений військовим референтом бережанського окружного проводу, котрий об’єднував перемишлянський, рогатинський, зборівський та бережанський місцеві проводи ОУН. На цій посаді, окрім безпосередніх обов’язків організації військових вишколів та магазинування зброї, займався налагодженням організаційних зв’язків з іншими повітовими проводами.
У науковій літературі є відомості про арешти Г. Ґоляша польською поліцією, проте документальних підтверджень цим фактам не знайдено [6, с. 50].
У вересні 1939 р. із початком Другої світової війни окружний провідник Бережанщини Г. Ґоляш очолює штаб антипольського повстання (заступник – Степан Гаврилюк, комісар Федір Ґоляш, шеф штабу Іван Гірняк), підготовку до котрого було розпочато ще в серпні 1939 р.
Повстання було розпочато в середині вересня 1939 р.: 18 вересня зафіксовано бої українських повстанців проти польських військ [7, с. 151]. Загалом повстання тривало до 20 вересня та охопило територію межиріччя Золотої Липи та Гнилої Липи. На цій території діяло 36 озброєних загонів, що загалом налічували 223 осіб. Повстання охопило 44 населених пункти Бережанського, Підгаєцького та Рогатинського повітів [7, с. 158]. Проте було швидко згорнуто, оскільки 17 вересня у війну вступив СРСР, розпочавши окупації Західної України.
Завданням окружного проводу було змінити формат тактики повстанських загонів в неочікуваних нових умовах радянської окупації. Г. Ґоляш розробив новий план, який станом на 17 вересня 1939 р., входив у дію. За свідченнями В. Галаси, Г. Ґоляш у згаданий день передав йому інструкції щодо діяльності: роззброювання відступаючих невеликих груп польської армії, зберігати зброю у заздалегідь створених сховищах, відкритих бойових дій з частинами РККА не проводити, розконстпірованим членам ОУН відходити на землі окуповані вермахтом, нерозконспірованим – залишатися на місцях, намагатися вводити членів ОУН до радянських адміністративних органів [1, с. 27].
У цей час відбувалася евакуація керівних членів ОУН у німецьку зону окупації. Таким чином, Ф. Федечко (повернувся в 1939 р. з концтабору) та Г. Ґоляш повинні були виїхати за кордон. В кінці 1939 р. вони з с. Бишки прибули до Львова та зустрілися з Богданом Івашківим з метою одержання організаційних зв’язків у Сокалі, після чого вони повинні були перейти кордон у районі с. Спасів Сокальського р-ну та прибути до м. Бельз. Проте у Сокалі їх зустів Ярослав Старух-«Синій» та забрав їх до Кракова, де перебував Революційний провід ОУН.
У Кракові Г. Ґоляша спрямували до поліції, де він служив командиром відділення, котре охороняло артилерійський завод у м. Страховиця (Польща) до березня 1941 р. [2, арк. 27].
Припинив службу в поліції у зв’язку із викликом до Кракова, де провід організовував групи з керівного складу ОУН для переправлення на територію УРСР, з метою підсилення людським ресурсом місцевих ланок підпілля, у зв’язку з масовими репресіями радянських органів державної безпеки. За розпорядженням Миколи Климишина, Г. Ґоляш був призначений до групи, котрою керували Іван Климів-«Легенда» та Роман Кравчук-«Петро». Ця група повинна була перетнути кордом в районі м. Белз та прямувати на Волинь. Оскільки група була велика, І. Климів розділив її на дві частини. Перша група з 17 осіб, до котрої увійшов і Г. Ґоляш, успішно перетнула кордон в районі вищезгаданого с. Спасів. Оскільки у визначений час та у визначеному місці об’єднання групи не відбулося, керівник першої групи «Костів» (або «Косач») розпустив її по домівках. Г. Ґоляш залишив керівникові групи організаційний контакт (зв’язкова ОУН Стефанія Мельник у с. Потік Козовецького р-ну Тернопільської обл.) та прибув у рідне село Бишки в березні 1941 р. Тут він зконтактував із Михайлом Симчишиним-«Кей», окружним провідником, котрий призначив його військовим референтом бережанського окружного проводу ОУН, функції котрого Г. Ґоляш виконував до червня 1941 р. У той самий час (березень 1941 р.), протягом 1,5–2 тижнів Г. Ґоляш та прибулий з Кракова Л. Зацний, здійснювали керівництво над роботою підпілля ОУН в Підгаєцькому, Бережанському та Монастирському районах, де займалися налагодженням зв»язку між ланками ОУН, що зазнав кадрових втрат внаслідок репресій [2, арк. 27зв].
В червні цього ж (1941 р.) року його відвідав Костянтин Вальчик (обласний провідник Тернопільщини), та залучив до роботи військовим референтом Тернопільського обласного проводу ОУН [2, арк. 17].
Невідомо яку роль відіграв Г. Ґоляш під час відновлення Української державності, оскільки жодних свідчень нам не вдалося знайти.
Виконуючи доручення крайового провідника ЗУЗ І. Климіва, Г. Ґоляш та М. Симчишин повинні були перетнути радянсько-німецький кордон та прибути до Кракова. Проте вони доїхали лише до с. Конюхове Стрийського р-ну та повернулися до с. Лапшин, остерігаючись арешту. Тут вони пробули до кінця червня – початку німецько-радянської війни [2, арк. 17–18, 27 зв–28].
Під час німецької окупації крайовий провідник ОУН Львівського краю Михайло Степаняк призначив Г. Ґоляша особистим кур’єром та охоронцем до м. Львова, де він перебував до літа 1943 р. У його обов’язки також входила організація постачання харчів з УДК для потреб крайового проводу [2, арк. 18, 28зв; 6, с. 50].
Літом 1943 р. М. Степаняк скерував Г. Ґоляша до дивізії ваффен-СС «Галичина» з метою вести агітаційну кампанію в інтересах ОУН та УПА. У дивізії Г. Ґоляш був у званні обершарфюрера (ст. сержант) служив у господарській частині до літа 1944 р. звідки дезертирував [2, арк. 18, 28зв].
У науковій літературі вказаний факт участі Г. Ґоляша у бою під Бродами 1944 р., проте це не відповідає дійсності [3, с. 272; 8, с. 78].
Переїхавши з дружиною до с. Бишки, Г. Ґоляш зустрівся із обласним провідником Тернопільщини Іваном Шанадою-«Данило» (загинув в 1946 р.), котрий запропонував йому роботу у підпіллі. У його обов’язки входили: організація зв’язку з іншими обласними проводами та поширення оунівської літератури з підпільної типографії [6, с. 50].
В кінці 1944 р. призначений організаційним референтом тернопільського обл. проводу, ким був до серпня 1945 р. Тоді Г. Ґоляша було призначено керівником пункту зв’язку між І. Шанадою та Р. Кравчуком, провідником ОУН Львівського обласного проводу. Замість Г. Ґоляша організаційним референтом став «Бурман» («Модест»).
У науковій літературі містять відомості про командування Г. Ґоляшем сотнею УПА на Бережанщині, якою командував під час бою з відділом НКВД біля с. Вулька [3, с. 272; 4, с. 662]. Проте документальних підтверджень участі Г. Ґоляша в УПА не знайдено.
На новій посаді Г. Ґоляш постійно перебував в оточені І. Шанади. Тут кілька разів відбувалися зустрічі «Київського» з Романом Шухевичем та Василем Куком-«Лемішем» (організаційним референтом проводу ОУН).
Функції керівника пункту зв’язку Г. Ґоляш був до жовтня 1945 р., коли став референтом з особистих доручень Р. Шухевича у Львові. Відбулося це за наступних обставин. Під час однієї із зустрічей, Г. Ґоляш повідомив В. Кука про бажання працювати у Львові, оскільки має там зв’язки та міг би прислужитися таким чином. Ще одним аргументом відмови від роботи у обласному проводі були умови життя: провід постійно перебував у криївці, що мало негативний психологічний вплив на Г. Ґоляша, про що він також повідомив В. Кука. Останній, у свою чергу, повідомив про цю розмову Р. Шухевича. І він дав згоду на переведення Г. Ґоляша на іншу роботу [2, арк. 19, 20, 29зв‑30].
Таким чином в жовтні 1945 р. Г. Ґоляш був відправлений до м. Львова з метою організувати для Р. Шухевича ряд конспіративних квартир де останній міг би переховуватися.
Паралельно Г. Ґоляш був кур’єром Р. Шухевича. За дорученням якого в 1945 р. мав зустріч із Мироном Зарицьким та передав йому секретне повідомлення, зміст якого невідомий. Цікавий той факт, що зв’язок Р. Шухевича та М. Зарицького тримався у суворій конспірації, оскільки Г. Ґоляшу було заборонено розголошувати про цю зустріч.
На початку 1948 р. саме за зв’язковими каналами Г. Ґоляша стало відомо, що Катерина Зарицька не загинули в 1947 р., а була арештована, про що він повідомив Р. Шухевича та проф. М. Зарицького [2, арк. 77–79, 118–119].
Г. Ґоляш особисто організував бункер у підвалі буд. № 22 по вул. Маріупольській. Прикриття забезпечувала мешканка цього будинку у кв. № 3 – Марія Угрин, котру Г. Ґоляш знав з часів німецької окупації (бл. 1942-1943), оскільки у неї в квартирі відбувалася нарада членів проводу ОУН на якій були присутні Микола Лебідь – провідник проводу, М. Степаняк, Микола Арсенич-«Михайло» – шеф СБ ОУН та «Косар» – референт пропаганди.
На конспіративній квартирі у М. Угрин з 1945 р. проживала теща Г. Ґоляша – Кінчин Ольга Іванівна, та дружина Гулай Марія Андріївна 1918 р.н. З 1946 р. до них приєднався Г. Ґоляш. Вони мали окрему кімнату [2, арк. 19, 21, 30].
Протягом 1945 р. було обладнано в підвалі одну криївку де періодично переховувався Г. Ґоляш, а восени 1947 р. було обладнано ще одну двокімнатну криївку з кращими умовами. Ці криївки (особливо друга) призначалися, головним чином для переховування Р. Шухевича. Для цього між Г. Ґоляш та Головним командиром було домовлено про пароль («Я від Ромка до Мика») та останній одержав по організаційному зв’язку адресу. В 1947 р. зв’язковою між Г. Ґоляшем та Р. Шухевичем була Галина Дидик-«Ганна».
Г. Ґоляшеві вдалося організувати лише одну криївку, проте в 1948 р. було здійснено ще 4 спроби створити інші бункери: 1) по вул. Двадцять другого січня, буд. 103 у Ганни Стецько; 2) по вул. Японській буд. 8, кв. 1 у Надії Давосир; 3) по вул. Усусинській буд. 11, кв. 50 або 51 у Катерини (прізвище невідоме); 4) по вул. Котовського буд. 6, кв. 1 у лікаря-гінеколога на прізвище Радченко (ім’я та по батькові невідомі). Проте власники квартир відмовлялися переховувати підпільників [2, арк. 31зв].
Окремо на цю квартиру приходила Г. Дидик. Перший раз – 28 вересня 1947 р. з метою перевірки чи готова криївка для зимування. Проте у зв’язку з арештом 26 вересня 1947 р. дружини Г. Ґоляша – М. Гулай – це рішення відтермінували.
Після арешту дружини Ґоляша, цю квартиру на 2-3 тижні не відвідували, а сам Г. Ґоляш переховувався у с. Скнилів протягом вказаного часу. Систематичні відвідування Г. Дидик Г. Ґоляша відновилися в кінці 1947 р., під час котрих зв’язкова нагадувала про розпорядження Р. Шухевича щодо організації конспіративних квартир у м. Львові [2, арк. 82, 96, 107зв, 142; 6, с. 51].
У вищезгаданому бункері по вул. Маріупольській, Роман Шухевич перебував двічі. Перший раз – з 26 січня до 2 лютого 1948 р., Р. Шухевич перебував разом з Г. Дидик у зв’язку з відвідинами лікаря. Другий прихід Р. Шухевича та Г. Дидик відбувся в квітні 1948 р. Вони перебували у квартирі близько тижня: Р. Шухевич нікуди не виходив, а Г. Дидик щовечора виходила на 2-3 години, іноді й на добу, на зустрічі з організаційних справах. Другий прихід Р. Шухевича був пов’язаний з небезпекою арешту [2, арк. 19, 32, 62зв, 108зв, 114; 6, с. 51].
Під час другого періоду перебування Р. Шухевича у криївці, вони з Г. Ґоляшем говорили про підготовку підпілля до війни між США та СРСР, у ході котрої переможцем мала бути перша держава. Тактичним завданням на місці було привернення до діяльності ОУН місцевої інтелігенції та протидія впливам мельниківців. Таким чином Р. Шухевич дав завдання дослідити ставлення львівської інтелігенції до радянської влади та ОУН обох напрямків. Оскільки Г. Ґоляш координував систему зв’язку та мав людський ресурс у Львові котрі підтримували контакти з підпіллям та колами львівської інтелігенції. При цьому не було визначено конкретних осіб яких необхідно було перевірити. Основна роль для створення серед львівської інтелігенції кола прихильників діяльності ОУН відводилася проф. М. Зарицькому, як авторитетному діячеві. Проте, контактував Р. Шухевич із М. Зарицьким через Г. Дидик (3 зустрічі протягом січня-квітня 1948 р.) [2, арк. 114–116].
В 1949 р. Г. Ґоляш виїжджав зі Львова на Бережанщину та мав зустріч із крайовим провідником Тернопільщини «Модестом». Здійснив цю поїздку з метою зустрітися з Р. Кравчуком та В. Куком та організувати систему передачі харчів з Бережанщини до Львова від матері Г. Ґоляша – Тетяни. Кур’єром була Василишин Ганна Олексіївна [2, арк. 20; 6, с. 51].
В 1950 р. Г. Ґоляш знову перебуває у криївці у Львові. Тут він і був захоплений оперативним загоном 1-го відділу 2-Н по місту Львову УМҐБ Львівської області в ніч на 27 квітня 1950 р. Під час операції із захоплення чинив опір (здійснив три постріли), з допомогою револьвера системи «Наган». Намагався накласти на себе руки та здійснив два постріли собі у груди (у науковій літературі вказано, що стріляв собі у голову). Непритомним був захоплений та перебував на лікуванні у лікарні Львівського державного медінституту [2, арк. 9; 6, с. 52].
5 травня було заповнено анкету арештованого, отже, до цього часу він перебував у лікарні [2, арк. 5‑6].
Слідство тривало до 16 червня, коли бл. 4 год 50 хв. з кабінету № 70 внутрішньої тюрми УМВД Львівської області (тюрма на Лонцького), скориставшись не пильністю слідчого Г. Ґоляш вистрибнув з вікна та упавши миттєво загинув. У літературі вказано, що він падав з 4-го поверху, проте будівельний корпус слідчого відділу УМВД має лише 3 поверхи, і враховуючи травми одержані при падінні, припускаємо, що Г. Ґоляш стрибнув з 3-го поверху [2, арк. 156].
17 червня оперативники у морзі здійснили розтин тіла для з’ясування причин смерті (за протоколом). Котрий показав, що Г. Ґоляш впав вниз головою, та помер від травми голови («роздрібнення кістки черепа та руйнування мозкової тканини»). Також були виявленні відкритий перелом правого стегна та закритий лівої гомілки, котрі виникли у процесі падіння при контакті із стіною будівлі [2, арк. 157]. Місце поховання Г. Ґоляша невідоме, тіло його не було видано родичам.
Таким чином життя та діяльність Григорія Ґоляша нерозривно пов’язані із діяльністю ОУН у 1930-х – 1950 рр., а не з УПА. Протягом цього періоду Г. Ґоляш працював на різних ланках організаційної структури ОУН: бойова референтура округу та повіту, організаційна референтура крайового рівня, та на найвищій посаді референта з особистих доручень Р. Шухевича.
В активній діяльності Г. Ґоляша умовно виокремлюємо кілька періодів: початковий (1932–1937), котрий відзначився організаційною роботою в найвищих ланках організаційної структури ОУН; період військової діяльності (1937–1941), найяскравішою сторінкою котрого була організація, проведення та поспішне згортання антипольського повстання у вересні 1939 р.; період організаційної діяльності (1941–1950), під час котрого Г. Ґоляш працював у крайовому проводі ОУН, а з 1945 р. співпрацював безпосередньо з провідником ОУН. У завершальний період діяльності Г. Ґоляш налагодив логістику продовольства для потреб проводу, курував систему зв’язку між львівським та тернопільським обласними проводами; найскладнішим завданням його було будівництво та організація комфорту двох криївок (конспіративних квартир) для потреб провідника. Були також здійснені ще три невдалі спроби створення конспіративних квартир.
Слід також відзначити ліберальні засади керівництва щодо кадрової політики в ОУН: Г. Ґоляшеві пропонували нову роботу на добровільних засадах, враховуючи особисті побажання. А також гнучку систему ОУН застосовувану в розподілі кадрового ресурсу в залежності від умов та потреб боротьби, а також потенціалу функціонерів. Попри це деякі аспекти життя та діяльності Г. Ґоляша, через обмежену джерельну базу, мають фрагментарний характер, а подекуди й не висвітлені загалом, що, в свою чергу, не вичерпує вказаної проблематики.
ЛІТЕРАТУРА
- Галаса В. Наше життя і боротьба / Галаса Василь. – Львів: Видавництво «МС», 2005. – 272 [16] с.
- ГДА СБУ. – Ф.6. – Спр. 75521фп. – 162 арк.
- Літопис УПА. Т. 12: Третя подільська воєнна округа УПА «Лисоня»: документи та матеріали / [ред. Є. Штендера]. – Торонто: Видавництво «Літопис УПА», 1989. – 352 с.
- Літопис УПА. Т. 36: Книга полеглих членів ОУН і вояків УПА Львівщини: матеріали до біографій (з архівних документів) / [ред. М. Горбаль]. – Торонто‑Львів: Видавництво «Літопис УПА», 2002. – 1056 с.
- Літопис УПА. Т. 19: Голяш С. Фундація в пам’ять сл. п. Григорія Голяша. – Торонто: Видавництво «Літопис УПА», 1992. – 1056 с.
- Максимків Н. Навідомі відомі імена. Григорй Ґоляш / Н. Максимків // ЛІМ. Наукові записки. – 1997. – Вип. VI. – Ч. ІІ. – С. 49‑54.
- Руккас А. Збройні загони Оганізації Українських Націоналістів на Бережанщині (вересень 1939 р.) / А. Руккас // Український визвольний рух. – 2004. – Зб.3: До 75-ліття Організації Українських Націоналістів. – С. 145–159.
- Содоль П. Українська Повстанча Армія 1943–49. Довідник / П. Содоль. – Нью-Йорк: Пролог, 1994. – 200 с.