За Шевченкові домінанти Шевченківської премії!

Автор: . 19 Гру 2015 в 9:33

Відкритий лист голові та членам Шевченківського комітету

Цьогорічне висунення претендентів на Шевченківську премію отримало неприємне забарвлення після того, як одним із кандидатів став американсько-український дослідник Григорій Грабович, власне, відомий тим, що намагався в окремих своїх працях понизити значення постаті Т. Шевченка. Безумовно, науковий доробок Г. Грабовича має свою оригінальність і вагу. Однак спроба його однодумців прославити цей доробок ще й премією імені національного генія виглядає як виклик, як насміх над українською культурою й академічною думкою. Справа в тому, що у багатьох своїх наукових творах цей дослідник вдавався до підступних і викривлених інтерпретацій, суб’єктивних оцінок і фальшивих деконструкцій культурно-імперіалістичного та космополітичного спрямування. Такою ж неоднозначною, часто деструктивною щодо національних принципів розбудови української культури й ідентичності була редакційна політика Г. Грабовича як шеф-редактора газети “Критика”, в якій час від часу з’являлися статті провокативного, антинаціонального змісту. Тобто україніст з Америки намагався створити в українському академічному й інформаційному просторі такі інтелектуально-ціннісні тенденції, які б розхитували і дезорієнтували наше суспільство в його сучасному розвитку.

Коротко наведемо кілька прикладів, які увиразнять і, думаємо, переконають вас у неконструктивній, навіть скандальній діяльності і творчості Г. Грабовича.

Скажімо, у своїй відомій монографії “Шевченко як міфотворець” (1991) вчений доводив, що великий поет і творець модерної української нації був, виявляється, тільки “шаманом”, космополітичним універсалістом, розірваним між російським і українським світами, маргіналом, жалюгідним “популістом”, чомусь “антидержавником”, “богоборцем” і “антитрадиціоналістом”, а його творчість нібито була пронизана антимаскулінними мотивами, фатальною міфотворчістю. Ось один із центральних висновків книги: “Ще більш сумнівною, навіть потенціально фатальною виявилася спадщина міфологічного мислення, прищеплена Шевченком до душ майбутніх поколінь поетових співвітчизників”. Виходить, Т. Шевченко нашкодив українству? У книзі “Шевченко, якого не знаємо” (2000) постмодерніст-парадоксаліст пішов далі і “визначив” поета просто як “гомосексуаліста”.

Загалом професор Г. Грабович постійно сіяв думки і теорії про фатальну слабкість й історичну невмотивованість української нації, навіщось розбудженої Т. Шевченком. Так само він писав про інших українських класиків. На наш погляд, це саме той випадок антинаціональної дії, про який застерігав академік І. Дзюба: “Щоб нація втратила свою життєздатність, дуже важливо дискредитувати основні опорні конструкції її національного самоусвідомлення. І тут, звичайно, Шевченка ніяк не обійти. Це найзагальніший політичний проект. Воюючи з Шевченком, воюють з Україною, хоч і приховують це з різною мірою вправності”.

Г. Грабович постійно доводив у різних статтях, що українська література є фатально “народницькою” і враженою “совєтсько-марксистською традицією”. Напевно, через те він з провокативною метою перевіряв українство на міцність національного імунітету і пропонував тимчасово відмовитися від вивчення літератури в школі (“Критика”, 2001, Ч.12). Згодом п.Грабович пробував навіювати думку, що вивчення літератури просто шкодить: “Треба припинити викладати українську літературу в школі. Взагалі!” (2006).

Паралельно цей “науковець-універсаліст” пропонував ліквідувати Національну академію наук України тільки на тій підставі, що та нібито безнадійно застигла, не піддається реформам і досягла стану “маразму” (“Критика”, 2006, Ч. 6). Можемо собі уявити, як би розвивалася наша країна у плані збереження власної ідентичності без вивчення української літератури в школах, без вищої академічної науки, за планами Г. Грабовича!

При цьому Г. Грабович систематично паплюжив тих авторитетних українських науковців і письменників, які своєю світоглядною позицією, життєвими ідеалами в чомусь розходилися з його антинаціональними пропозиціями і літературознавчими інтенціями. Тому на сторінках “Критики” регулярно з’являлися або цілі статті, або некоректні і неправдиві коментарі про культурників масштабу Я. Дашкевича, І. Дзюби, В. Дончика, Вал. Шевчука та ін. У такий спосіб Г. Грабович, очевидно, розчищав шлях “нагору” для своїх вірних однодумців-полювальників за фулбрайтівськими та іншими американськими і неамериканськими грантами, які завзято підтримували його в цьому процесі розростання “демократичного нігілізму” (І. Дзюба).

Можливо, вершиною деструктивної і підступної тактики Г. Грабовича стала колективна заява українських та закордонних експертів і науковців, які обурливо вимагали від Президента України не підписувати закон про декомунізацію, оскільки це, мовляв, “буде недемократично” (“Критика”, електронна версія, квітень, 2015). Така лінія йшла у парі з відверто українофобськими, сепаратистськими статтями ще одного американського науковця П. Р. Маґочія, які регулярно публікувала Грабовичева “Критика” від кінця 1990-х рр., а той, як відомо, пропагує “відродження четвертої східнослов’янської нації — закарпатських русинів” і закликає надати їм автономію тепер уже за донбаським зразком!

Нам дивною видається підтримка Г. Грабовича окремими українськими інтелектуалами тоді, коли його доробок охарактеризували визначні національні авторитети і вчені як “антиукраїнський” і “необільшовицький”, “антишевченківський” (Вал. Шевчук), “аутсайдерський” (Ліна Костенко), “дискредитаційний щодо всього українського” (В. Дончик), “фальсифікаторський” (Г. Клочек), такий, що призвів до появи “необільшовизму” у середовищі “наших постмодерністів” (І. Денисюк) і т. ін. Тому, мабуть, не треба дивуватися з того, що сумно констатував ще у 2003 році український поет і дослідник з діаспори Богдан Бойчук: “…на відміну від Мілоша та Бараньчика, Грабович нічогісінько не зробив для популяризації та піднесення на Заході престижу української літератури, з яким так дуже носиться”. Інший відомий діаспорний учений Іван Фізер солідаризувався із тими українськими авторами, котрі вказували, що гарвардський дослідник в постімперську українську науку привніс “релікти східної нетолерантності й нетерпимості”, “манери згущення, демонізації рис супротивника й поділу наукового світу на “ми-вони”.

Тобто премія імені Тараса Шевченка мала б бути вручена людині, яка руйнує і насміхається з української культури і перетворила свою місію в Україні на створення цілого інтелектуального фронту проти української національної гідності і державності? Закликаємо українську інтелігенцію солідаризуватися в тому, аби не допустити такої зухвалої профанації високої національної нагороди. Закликаємо членів Шевченківського комітету утриматися від непродуманого кроку.

Любов Голота, головний редактор газети “Слово Просвіти”;

Євген Баран, кандидат філологічних наук, голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України;

Віталій Мацько, доктор філологічних наук, професор кафедри української мови і літератури Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, член НСПУ;

Роман Голод, доктор філологічних наук, професор (Івано-Франківськ);

Степан Хороб, доктор філологічних наук, професор (Івано-Франківськ);

Олена ШаблІй, доктор філологічних наук, директор Центру міжкультурної фахової комунікації “Науковий парк Київський університет імені Тараса Шевченка”;

Олександр Ситник, доктор історичних наук, Мелітопольський державний педагогічний університет;

Олекса КолІсник, доктор психологічних наук, професор, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки;

Олег Баган, керівник Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова, член НСПУ, заслужений працівник освіти України (Дрогобич);

Лариса ЙолкІна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова;

Іван Бокий, народний депутат України 3-ох скликань, заслужений працівник культури України (Київ);

Лілія Москаленко, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу історії української мови НАН України (Київ);

Ірина Фаріон, доктор філології, Національний університет “Львівська політехніка”

http://slovoprosvity.org/2015/12/17/za-shevchenkovi-dominanti-shevchenkivsko%D1%97-premi%D1%97/

Рубрики: Меч духовний