Як Михайло Задорожний перевершив самого Івана Франка (Файний фейлетон замість критичної відповіді)
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 27 Лип 2019 в 20:54
Як Михайло Задорожний перевершив самого Івана Франка
(Файний фейлетон замість критичної відповіді)
Щойно у мережі Фейсбук було поширено відео від Івана Тихого, в якому недавній кандидат у народні депутати України по Дрогобицькому округу №121 від «Європейської солідарності», депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний на відкритій прес-конференції для журналістів всього району звинуватив учасників Науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова в інспіруванні й поширенні проти нього на сторінках газети «Вільне слово» пресових матеріалів у стилі «чорного піару», сповнених фактами про начебто його нечесну фінансово-господарську діяльність. При цьому п. Задорожний чомусь назвав наш Центр «підривною організацією», яка загрожує всій Україні, погрожував подати позов до суду на газету «Вільне слово», за допомогою штрафів фінансово покарати «злих» авторів, а ще публічно звинувачував наш Центр у якійсь придуманій корупції, зловживаннях. Фактично почалася кампанія публічного цькування відомих науковців. Тож офіційно заявляємо, що члени НІЦ ім. Д. Донцова, Олег Баган і Петро Іванишин, не мали жодного стосунку до появи цих «чорнопіарних» матеріалів, що їм не відомі ані мотиви, ані конкретні середовища, які їх інспірували, і загалом вони на редакцію газети не впливали. Члени Центру відповідають тільки за ті 4-и публікації, які з’явилися у «Вільному слові» протягом передвиборчої кампанії за їхніми підписами, та за публікацію про круглий стіл за їхньої участі, присвячений аналізові передвиборчих програм кандидатів. Водночас заявляємо, що усі статті О. Багана і П. Іванишина, матеріали кругового столу мали суто політологічний, аналітичний зміст і характер, а критичні висловлювання про політиків у такому дусі гарантовані відповідними статтями Конституції України, які визначаються як оціночні судження. Саме такі закони і принципи, нагадаємо, є основами демократії в усьому світі.
У критичних матеріалах учасників НІЦ ім. Д. Донцова М. Задорожному присвячено аж … 2-а невеличкі абзаци: в одному сказано, що цей політик змінював політичні партії у своїй кар’єрі, що є об’єктивним, відомим фактом, а в другому, що він присвятив у своїй передвиборчій програмі мало місця проблематиці війни на Донбасі й національної ідентичності. При цьому ми наголошували на загальній державницькій позиції «ЄС», в яку наш герой чомусь не дуже «вписувався». Все! У цих двох невинних тезах сконцентрований весь той «бруд», за словами п. Задорожного, яким облили його члени Центру Донцова.
За такий «страшний злочин» – «підривну діяльність» проти України, як сказано у відео, – М. Задорожний закликає державу Україна, правоохоронні органи, журналістів Дрогобиччини, керівництво Дрогобицького державного педуніверситету ім. І. Франка, де працюють члени НІЦ ім. Д. Донцова, розправитися з Центром як із «загрозою для України, українства, націоналістичного руху (???), українського патріотизму», «провести проти нього спеціальне розслідування» (це останнє вже попахує явним сталінізмом у мисленні «демократичного політика»!). Інакше кажучи, п. Задорожний чомусь ототожнив себе із Україною, очевидно вважаючи, що його діяльність на Дрогобиччині прирівнюється до ідеї всієї України, і тому оголосив ціле «посполите рушення» проти Центру Донцова на його знищення тільки за те, що той посмів його покритикувати. Ну, ми знаємо, що п. Задорожний велика людина, особливо у власних очах, але щоб аж так, щоб ототожнювати себе із Україною! Це вельми претензійно! На таке у свій час відважився тільки Тарас Шевченко, сказавши раз, що його біографія є й історією його народу водночас (мав, очевидно, право на таке твердження яко геній і виразник національної душі). Навіть Іван Франко, який зробив для української національної справи так багато, що до нього не може дорівнятися жодний інший культурно-національний діяч Європи за масштабами та різнобічністю впливів на націобудування, ніколи не ототожнював себе з Україною. Тож ми можемо лише подивуватися самовпевненості М. Задорожного, який хоч би в цьому, але перевершив І. Франка! Ми вітаємо п.Михайла із цим самопіднесенням в очах громади і бажаємо й далі розвиватися в цьому напрямку роздвоєння власної особистості. Тепер Дрогобиччина буде добре знати, кому наступному, після І. Франка, будувати меморіал і музей пам’яті!
У своєму полум’яному виступі М. Задорожний описує ситуацію так, ніби НІЦ ім. Д. Донцова є «загрозою» для всього українського в Україні, а він, М. Задорожний, втілює в собі і боронить все національне і патріотичне. Нагадаємо шановному п. Михайлові, що за 12 літ своєї діяльності наш Центр, маючи мінімальні матеріальні та функціональні можливості, видав кілька десятків окремих найменувань книг загальним тиражем у кільканадцять тисяч екземплярів, серед іншого 10 томів «Вибраних творів» Д. Донцова, що є унікальним проектом в сучасній Україні за своєю значущістю; видав твори І. Франка, М. Зерова, У. Самчука, Ірини Вільде, Наталени Королевої, В. Домбровського, П. Богацького, М. Рудницького, маловідомі праці М.Антоновича, Л.Мосендза, Ю.Русова, М.Островерхи, Б.Горовича, В.Стахіва, З. Коссака. За ініціативи нашого Центру в Дрогобичі та кількох університетських містах України було проведено з десяток наукових конференцій, присвячених темам історії та ідеології українського націоналізму та національній ідеї в культурі, за матеріалами яких було видано наукові збірники, зокрема «Український націоналізм: історія та ідеї» (2-а випуски) і «Вісниківство: літературна історія та ідеї» (2-а випуски), в яких знову ж були вперше передруковані забуті праці 2-ох десятків видатних авторів минулого (Є.Маланюка, У.Самчука, Ю.Липи, С.Николишина, націоналістичних ідеологів та публіцистів – Д.Андрієвського, О.Бойдуника, О.Грицая, М.Кушніра, В.Мартинця, О.Мицюка, Є.Онацького, М.Сціборського, Р.Ярого та ін.). Окрему лінію діяльності склали видання творів і популяризація ідей сучасного теоретика націоналізму – Василя Іванишина (1944 – 2007), який сьогодні читається, як пророчий автор: було організовано два об’ємні видання його творів: «Нація і держава» (2012) і «Українська ідея» (2015).За цей час НІЦ ім. Д. Донцова провів десятки круглих столів, презентацій, культурологічних акцій в різних містах України: від Ужгорода до Мелітополя, остання з яких – «Донцовфест» в Мелітополіпід егідою Міністерства молоді і спорту України відбулася щойно 4–6 серпня 2019 р., де наш Центр презентував дві свої нові книжки – збіркутворів Д.Донцова і про нього. У самому Дрогобичі з ініціативи Центру Донцова відкрито три меморіальні дошки символічного значення: славному оунівцеві Михайлові Смолі, у пам’ять Акту 30 червня 1941 р. про незалежність України і видатним націоналістам нашого краю – В. Кобільнику, Д. Шукатці та В. Николякові; ще відкрито меморіальні дошки Д. Донцову у Львові і Києві. Члени Центру – О. Баган і П. Іванишин – сьогодні відомі в Україні як теоретики та ідеологи націоналізму, автори оригінальних політологічних, культурологічних, літературознавчих, історіософських студій, автори низки монографій і збірників статей, серед яких назвемо лише останні: збірку есеїстики О. Багана «Актуальна націософія: Теоретичні, культурологічні, геополітичні, історіософські аспекти» (2016, 672 с.) і збірку П. Іванишина «Свобода нації: Герменевтика політичної та культурної дійсності» (2015, 645 с.). НІЦ ім. Д. Донцова не тільки здійснив в сучасності цілісну реінтерпретацію творчості Д. Донцова як політичного мислителя, культуролога, літературного есеїста, історіософа і великого публіциста і показав перед усією Україною його величну постать оригінального ідеолога, а й паралельно розвинув нові напрямки в сучасному українському літературознавстві, такі, як вісниківствознавство, культурна герменевтика, літературна націософія тощо, за що його учасники нагороджені кількома державними преміями і відзнаками. Якщо все це є «підриванням України», то що ж тоді є «будуванням України», за логікою п. Задорожного? І чи п.Задорожний, коли ще називав себе «націоналістом» в часи своєї хитро-кон’юнктурної співпраці зі «Свободою», щось подібне зробив для української ідеї? Нам про таке невідомо. Хоч шанс зробити добру справу як людина небідна він мав, але «полюбити Україну до глибини своєї кишені» (Є.Чикаленко) чомусь не захотів.
Сьогодні Центр Донцова є на Дрогобиччині чи не єдиною структурою, яка дає незалежний, всебічний, ідеологічно й теоретично вивірений аналіз поточних політичних подій в Україні, регулярно співпрацюючи з відомими і впливовими українськими пресовими виданнями. Він просто не має конкурентів у регіоні, оскільки подібних культурологічних та політологічних структур просто не існує в ньому, а крайова журналістика здебільшого орієнтується на «смаки» й «задуми» своїх роботодавців, і тому відмовляється від якоїсь критики політичних партій, суспільних тенденцій, політиків. По-суті, рівень ідейної критичності в краю зберігає тільки один Центр Донцова і своєю позицією, маємо підстави думати, впливає і на критичне мислення всієї України.
Зараз М. Задорожний закликав до «посполитого рушення» усіх, кого можна, аби розгромити, заборонити наш Центр. Треба думати, що цей політик керується при цьому принципами й критеріями демократії як успішний член партії «Європейська Солідарність», тієї демократії, першою нормою якої є свобода слова і думки. То це нам всім таку «Європу» і «демократію» на Дрогобиччині прагне побудувати депутат обласної ради? Таку «Європу», в якій ніхто б не смів пікнути проти політичних верховодів?
Члени Центру Донцова завжди прагнули і прагнуть розвивати серед українських громадян критичні думки, незалежність суджень, широту бачення проблематики актуального націотворення. З цим вони часто виривалися за тісні межі провінційних уявлень своїх земляків, які часто не розуміли, як то можна з Дрогобича критикувати, наприклад, стратегію «Нашої України» В. Ющенка, і через це накликали на себе масу підступного пліткарства та інтриганства (мовляв, «провокатори», «руїнники»). Однак, коли всі пророкування членів НІЦ ім. Д. Донцова про крах і занепад політичної лінії Президента Ющенка справдилися, провінційні критикани цинічно вдали, що це не вони демонізували й паплюжили роками наш Центр. Згодом саме Центр Донцова відважився, чи не єдиний в Україні, на системну критику ідеології неолібералізму і підступних політичних проектів космополітичного плану, які повели Україну хибними шляхами. І знову на нас, як гієни, накинулися провінційні заздрісники, звинувачуючи в «деструктивізмі», в «агентурній роботі на Кремль». Зараз хвиля космополітичного, антиукраїнського неолібералізму у вигляді проолігархічної партії «Слуга народу» накрила всю Україну, виникла загроза державності, про яку ми попереджали. Але ми наперед знаємо, що всі ті, хто роками обпльовував нас, не визнають нашої правоти і не вибачаться.
М.Задорожний чомусь постійно апелює у своїй промові до керівництва Дрогобицького державного педуніверситету ім. І.Франка, закликаючи його заборонити й закрити наш Центр. Тож уточнимо для шановного п.Михайла: НІЦ ім. Д.Донцова не є структурою університету, ніколи не виступав від імені університету, ніяк не впливає на стратегію розвитку університету. Ми діємо винятково як самостійна громадська організація. Тому: до чого тут університет?
Загалом можна було б і не відповідати на закиди й інсинуації політика, який починав свою кар’єру в лавах «незабутньої», українофобської партії В.Медведчука СДПУ (о), яка й тепер, у дещо видозміненій формі, веде боротьбу з українською національною ідеєю і державою в союзі з ворожою Україні державою В.Путіна. Тут, як то кажуть, все ясно і все закономірно. Однак вражає якась «сором’язливість» і «забудькуватість» нашого опонента: здійнявши крик про «чорний піар» проти нього, він чомусь забув, що і на минулих, і на теперішніх виборах один з його конкурентів в окрузі якраз звинувачував п. Михайла в організації «чорного піару» проти себе і тепер лише відповів тим же. Тож маємо підтвердження класичної мудрості української приказки «На злодієві й шапка горить», коли найбільше кричить про зловживання той, хто сам їх найбільше й чинив. Чого ж тут нарікати? Чого волати про «моральність» і «патріотичні мотиви» там, де ні моральністю, ні патріотизмом і не пахне? Навіщо зганяти злобу й очорнювати тих, хто завжди намагався і намагається замість «чорних технологій» привносити в політичну критику критерії ідейності, націософської мудрості, духовності і культурності? На цьому стояли і стояти будемо!