Я свідомий, для чого я живу (Ідея М. Євшана)

Микола Євшан

Я свідомий, для чого я живу (Ідея М. Євшана*)[1]  

Я змагаюся з громадянством, борюся з стоголовою безкультурною гидрою нашого громадянського життя. Мені доводиться щодня, щодня мати до діла з людьми, яку просто топляться в хаосі власної темряви, не мають своїх засад, не мають характеру, не знають народної – одним словом, духовні сліпці.

Вони всі пересяклі злими громадянськими прикметами, вони роблять що-небудь, бо вони жадні слави. Тільки для тієї слави вони роблять що-небудь, але вибирають те, що є найлегше. І в них тільки галасу й крику про ту їхню дешеву роботу.

Чим більший духовний сліпець, тим більше робить він галасу й крику й більше жадний слави.

Їм здається, що вони все знають і все можуть, а я однинокий між ними не бачу в них сумління, не відчуваю в них культури серця, лишень поганий особистий егоїзм.

У них усе тільки „Я” й тим самопохвалам немає в них ні початку ні кінця…

Жоден з них не бачить себе, тільки другого.

У цій боротьбі з культурною гидрою я затроююся щодня…

Але на самоті, де я сам перед собою й перед моїм Богом зрівноважуюся, моя душе очищується. Я на все те забуваю, не бачу й не чую. Моя душа повна любови й віри.

Тоді, тоді я бачу український нарід, бачу село. Бачу своїх людей, що люблять своє й посвячуються для свойого.

Там бачу, як любить свою ниву, свою хату селянин. Він тяжко працює й трудиться.

Я бачу, як щодня з пожертвуванням працює мати-селянка. Вона все з своїми дітьми й усе для них.

Там бачу дійсну радість по роботі.

Молодь безжурно гуляє й веселиться.

На селі є відпочинок для душі і тіла, на селі є культура серця. На селі люде мають сумління, виховання й сильне бажання краси й добра.

Різдвяні свята: колядують молоді й малі. На землі мир. Бог пробуває межи людьми. Брат може обняти брата й простити йому все.

………………………………………………………………………………

Великдень повний сонця. Дзвони дзвонять у церковці.

Молоді хлопці й дівчати виводять гаївки і усміхаються до сонця.

Старі мовчки приглядаються й забувають на все зло.

Усі щасливі.

Не селі, правда, є творчість.

Весілля й похорони з своїми обрядами, з своєю безконечною тугою, сумом і великою культурою села до сліз.

Я люблю український нарід. Я вірю, що над тим українським селом зійде сонце любови й свободи. Воно не для мене зійде, але я бачу той схід…

Я знаю, за що я так сильно змагаюся з стоголовою, безкультурною, громадянською гидрою.

Я свідомий, для чого я живу!…

Текст для публікації підготував Ігор Розлуцький

---

* М. Євшан перебував у вакаціях 1914 р. в Луці на Буковині, звідки пішов просто на війну. Цей рукопис є одним з неопублікованих, що знайшлися після війни, а решта там полишеного матеріялу затратилася на війні, під час російської окупації.

[1] Микола Євшан. Я свідомий, для чого я живу (Ідея М. Євшана) // Самостійна думка. – 1931. – Ч 1. – Січень. – С. 3.