Українська діаспора в Україні

Галина Пагутяк

Українська діаспора в Україні

Це не я їх так назвала: жменька людей, які мешкають у південних, північних та східних містах,називають себе так, як почувають. Самотніми, чужими, мішенню «руского міра». Загрожені й переслідувані при проросійській владі,їх можуть вилаяти, побити і навіть убити. Винних не знайдуть,бо місцеві князьки  не дозволять. Їх не 25 відсотків, а навіть нема й одного. Самі проти денаціоналізованого планктону, що живе в болоті інертного,пасивного  совка,де навіть борці за правду не усвідомлюють значення мови і культури  в державі, навіть добровольці й волонтери. Ця діаспора в своїй країні нічим не  нагадує заможну українську діаспору в Чикаго чи Торонто, яка має  власний простір: культурні центри,церкви, недільні школи і бере активну участь громадському житті,свідома і горда своїм походженням. В Україні це- гетто. В Києві ще можна вимагати обслуговування державною мовою,але в Харкові, Одесі,та будь-де  за межами колишньої Речі Посполитої  боронь,Боже. Та що  казати: українську тут вивчають як іноземну, аби скласти ЗНО, і то вже перемога.

Діаспора часом боляче сприймає львів’ян,бо їй не хочеться виходити за межі свого гетта. На публіці вони україномовні, але не соромляться спілкуватися зі своїми дітьми російською в присутності тих же галичан . Це, можливо, мене шокує найбільше, бо починати повернення до свого коріння треба з родини. Лише одиниці  здатні на це. Якщо ви герої, то ваші діти повинні стати також героями.

Мене не дивує,що всі ці українські десанти на Схід і Південь  із Заходу врешті зійдуть на пси, бо просити вилізти з совкового  болота,зшивати Україну  не приносить успіху.Так само будуть аплодувати  мексиканцям чи індусам. Вже зараз волонтери відмовляються працювати з насєлєнієм, яке готове встромити ніж у груди, якщо відчує активні порухи сепаратистів. Мені розповідали про існування розстрільних списків. Певно,і у Галичині такі є.

Ото коротко про проблему, яка вся впирається в збочену мовну ситуацію. Світові ліберальні  організації навіть не намагалися  моніторити ситуацію з державною мовою в Україні. Та й навіщо їм цього? Як людям на потрібна мова, культура, ідеологія, хто стане захищати той нещасний один відсоток. Хтось не витримує, переїжджає до Львова,хтось повертається на Батькіщину,хтось опускає руки. Шлунковий сік роз’їдає вже ідентичність українців на Заході,бо діти ненаситних кендюхів  полишені сам на сам з москворотою пропагандою.

.

http://pahutyak.com/