Тисяча днів

Автор: . 19 Лис 2024 в 22:59

Тисяча днів

1000 днів трьохрічної повномасштабки одинадцядцятилітньої російсько-української війни тисячолітнього протистояння з відвічним ворогом

Отож , Україна чи не єдина країна, яка здатна фізично і психологічно протистояти відвічному ворогу- Росії.

І росія не здатна перемогти Україну в бою, навіть у божевільному побоїщі. Вона завжди перемагала Переяславами і Мінськами. Чорними радами. Не забуваймо цього.

Москва традиційно воює чужими руками.

Життями представників поневолених народів. Найманцями. Корейцями.

Ми воюємо найкращими представниками української нації.

Трагічно нерівнозначний обмін.

Ця війна і є отим щоденним плебісцитом самовизначення нації.

На початку повномасштабки нас виявилося більше, ніж очікували вороги і партнери. І ми виявилися Більшими і Міцнішими, ніж нас оцінювали.

Зараз бачу, що нас трохи менше, ніж ми сподівалися. Ніж хотілося б. Ніж потрібно.

Аксіома про те, що воювати доведеться всім для когось і досі видається неочевидною і складною теоремою для дуже багатьох.

«Зима близько» і ми дуже реалістично відчуваємо себе як мало «Нічного Дозору» залишилося на стіні.

А ще ми вже змирилися з тим, що наша екзистенційна війна лиш наших рук і життів справа.

Добре, що хоч держава не якщо не помагає в достатній кількості, то хоча б не заважає. А являю якби це була Українська Держава, а не пост і неоколоніальний покруч…

Наші союзники чомусь вважають, що це не ми ціною власного життя бережемо Європу, зрештою як і в часи монголо-татарської потопи; а це ми зобовʼязані їм за захист.

Всі тисячу днів ми воювали на жорсткому диспаритеті сил і засобів. При повній ракетній монополії ворога; при майже завжди десятикратній перевазі Москви майже в усьому.

І нам допомагають рівно стільки, щоб ми випадково не перемогли.

А ми все-одно бʼємся.

Хлопці перебувають на позиціях по сто і більше діб.

В безупинних атаках ворога.

Величезна лінія фронту тримається на малесеньких спешках, на титанах піхотинцях, кожен яких без перебільшення тримає український світ на волосинці свого життя…

Тримає сам.

В бруді, втомі, виснаженні війни варто памʼятати про її екзистенційний а відтак священний характер.

Путін напав, коли революція Гідності перемогла його колаборанський режим, але насамперед тому, що «Україна стала занадто українською»…

путіни з боліт завжди нападали, коли ми хотіли бути собою.

Тому наша Революція Гідності переросла у Війну за Гідність.

Війну, яку пограти не можливо, особливо тим, хто памʼятає першу точку Декалогу українського націоналіста»: «Здобудеш Українську Державу, або згинеш в боротьбі за неї».

Ця війна стирає старий постколоніальний світ маленької «ніякої» України і прокладає шлях до України Великої.

Країни, що буде матірʼю, а не мачухою для своїх дітей.

В вогні війни, яка переховує народ у націю і покозачує Україну ми нарешті йдемо до реалізації «своєї хати», зі «своєю правдою», і «силою», і «волею»…

Це довгий важкий шлях.

Частину його доведеться пройти наодинці.

Частину «пробоєм проти течії», але доки ми йтимемо, ми матимемо шанс дійти до мети і вижити.

Лиш не можна зупинятися…

Тому зціпили зуби і вперед.

Кажете важко, загляньте в очі супернику.

Йому не легше.

Уже який раунд андердог який мав лягти ще на початку першого раунду чи без бою викинути рушничок, дібрався до чемпіонських раундів і вибиває дух з противника.

Звісно не хотілося щоб результат бою визначали промоутери на кшалт Дона Кінга.

Треба перемогти без можливості оспорити чи змахлювати результат…

Зараз фаза найбільшого напруженння психологічних сил.

Противник явно пере напружений і поставив на цей раунд все.

Схоже що гонг йому буде більш потрібний, ніж нам. Головне не підставитися.

Ну і битися. Варіантів не битися в нас просто не має.

Як і варіантів нічиєї.

Бо це лиш пролог до ще більшої фази війни.

Тут як завжди в нашій історії: або-або.

Або здобути, або дома не бути.

Або Воля, або Смерть.

І в цій категоричній максимі ростуть великі чини і великі люди. Здатні долати будь-які виклики…

Вірмо в себе. І Діймо.

А перемога обовʼязково Буде!!!

https://t.me/yuriy_syrotyuk

Рубрики: Події та коментарі