Тріумф політики міжнародної агресії у Вільнюсі

Василь Лаптійчук (політолог, Київ)

Тріумф політики міжнародної агресії у Вільнюсі

            Країни світу мають уже чимало ознак для розрізнення, – демократія/автократія, багаті/бідні, корумповані/некорумповані, ядерні/неядерні, – а тепер на часі нова класифікація: нації, що воюють, і нації, що бояться.

            Для України Москва використовує танки й ракети, мільйони тон вибухівки, убивства й терор. Для націй, що об’єдналися в найпотужніший за всю історію людства військовий блок, вистачило лише страху. Як так сталося, що «бідні», «корумповані» й, взагалі, «неправильні» українці не злякалися росіян, а найзаможніші, найрозвиненіші й найозброєніші – злякалися?

              Власне, на Вільнюському саміті РФ вкотре ствердила свою головну умову для перемоги в Україні – відсутність у жертви членства в НАТО, що дає росіянам море часу й можливості: у РФ росте ВПК, цілодобово кується зброя, а мільйони новобранців і новобранок проходять вишкіл молодого агресора й шовініста. Відома позиція урядів країн Альянсу щодо російської агресії в Україні лише підлила бензину у вогонь війни, зробила цю війну для росіян перспективною, а міжнародну агресію у відносинах між країнами – «нормальним» способом досягнення мети.

            Ми залишилися на рівні відносин з НАТО у 2008 році, коли Україну запевнили, що вона й Грузія стануть членами Альянсу. Навіть значно далі, бо тоді була висловлена впевненість, а тепер – боязлива надія, що «все якось буде добре». Юридично, нічого не змінилося. Організаційно, покращилися умови комунікації: «комісія» переросла в «раду».

           Отже:

          1. Росіяни отримали чергову моральну, політичну й стратегічну перемогу над Північноатлантичним альянсом. Без зброї й терору. Просто, страхом. Уряди членів НАТО запевнили Москву, що не втручатимуться в конфлікт і дають Росії море часу й можливостей для продовження агресії в Україні й будь-де в світі, крім території блоку. У якості жесту доброї волі, демократичний світ дозволяє РФ воювати в Україні стільки, скільки вона сама зможе і захоче.

          2. На саміті у Литві укотре серйозно запевнили, що територія агресорки є недоторканною. Тобто, росіяни можуть спокійно, неквапом будувати десятки нових заводів для виробництва танків і ракет. Їхня ресурсна база – невичерпна. Логістика – забезпечена. Прибутки від експорту нафти та ін. зменшилися для олігархів, проте їх достатньо для функціонування держави й ведення війни. Україну чекають мільйони ракет і тисячі контрнаступів.

            3. Росія може безпокарно застосовувати в Україні будь-які види зброї, включно з ядерною, і здійснювати терористичні акти на великих об’єктах інфраструктури типу Каховської ГЕС або ЗАЕС. Геноцид і етноцид стають нормою в міжнародних відносинах, бо через страх «великих націй» перед росіянами не працює ні міжнародне право ні міжнародні організації, де, загалом, сотні тисяч чиновників отримують небачені для українців зарплати за те, аби ні війни, ні тероризму, ні геноциду більше ніколи в світі не було.

          4. Зброя, яку готові надавати країни НАТО Україні, може лише на деякий час стримувати росіян, проте не факт, що уряди учасниць НАТО (і «Великої сімки») захочуть роками фінансувати війну українців за виживання. Тож, можливо, згодом «великі нації» спільно з Росією почнуть тиснути на Україну, аби та відмовилася від частини власної території. Звісно, на вимогу Кремля, ні про яке НАТО мова не йтиме. Проблема в тому, що «відмовитися» від якоїсь території можна лише через складну конституційну процедуру, де умовою є проведення НА ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ країни відповідного референдуму. Крім того, українці ж можуть ще раз не злякатися й обрати між боротьбою й ганьбою – боротьбу.

           5. Росію запевнили, що вона має час для проведення в парламенти й уряди країн Заходу проросійських політичних сил, які зрештою й покладуть край і допомозі Україні і самому НАТО. Адже агресор не ізольований, торгує-заробляє, а його посольства в світі аж димлять від напруженої роботи.

          6. Для країн слабких у військовому плані й країн, що мають підстави остерігатися агресії, союз із РФ стає обґрунтовано привабливішим, оскільки Росія, на відміну від членів військово-полігонного союзу, не боїться воювати.

Нації, що завзято демонструють страх перед росіянами зараз, коли війна в Україні, ще завзятіше демонструватимуть його, коли росіяни нападуть на Литву або Польщу. Адже краще жити в новому «соцтаборі», ніж згоріти в ядерному полум’ї. Логіка. Її й використовують росіяни як головну зброю проти країн Європи.

         Головне з саміту: НАТО переконало Росію в власному незмінному страху перед агресоркою й гарантувало невтручання у війну в Україні; Агресорка залишається впливовим міжнародним гравцем з недоторканною територією; Україна не отримала жодних гарантій, як і в Будапешті 1994 року; Україну, як би це не заперечували члени й членкині Альянсу, «віддали» Росії (дозована й явно недостатня допомога Заходу не дозволить українцям ні звільнити територію, ані знищити агресора «в його лігві»).

        P. S. Про допомогу від країн НАТО, завдяки якій ми ще, взагалі, є, написано достатньо й буде написано ще більше.