Спрофанована демократія (Роздуми напередодні президентської кампанії в Україні)

Автор: . 03 Січ 2019 в 23:20

Олег Баган,

Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова

Спрофанована демократія

(Роздуми напередодні президентської кампанії в Україні)

Ось уже не перший місяць, і це почалося задовго до початку президентських виборів, провідні українські телеканали, інтернет-видання, часописи наполегливо і завзято щоденно «годують» українське суспільство «рейтингами» реальних і можливих претендентів на найвищу посаду в державі. Відтак на початок президентської кампанії закономірно склалася ситуація, що всі головні претенденти, які стоять на вищих сходинках «рейтингів», представляють олігархічні кола. Стало очевидним, що олігархи заздалегідь подбали про те, аби підготувати суспільство до думки про те, що саме ось ці кандидати – давно відомі «політичні бариги» насправді, які торгують всім і вся в українській політиці, – є «об’єктивними улюбленцями» соціуму. (В.Зеленський і С.Вакарчук «баригами» не є, але їхня поява на високих сходинках рейтингів, зрозуміло, що обумовлена підтримкою олігархів, відповідно, Коломойського і Пінчука).

Інакше кажучи, українське суспільство знов, як і на всіх попередніх виборах принаймні від початку 2000-х рр., опинилося біля розбитого корита: провідні ЗМІ малюють картину такою, що нібито «найпопулярнішими» є ті чи ті кандидати, які насправді причетні до втягування нашої держави в системну корупцію, до деструктивних, антинаціональних і антидержавних дій, до створення цинічної і брехливої атмосфери в суспільстві, тобто до того стану суспільно-політичної прострації, який паралізує передусім якісний розвиток нації. Ясно, що якщо якась підтримка є у цих  штучно «роздмуханих» кандидатів, то створена вона винятково за допомогою тих же телеканалів, спеціально підготовлених найнятими за великі гроші політтехнологами програмами фіктивних інформаційних вкидань про якісь там «великі плани» і «гучні ідеї» спеціально засвічених псевдолідерів, за якими реально ніщо не стоїть (бо ж зрозуміло, що нічого перспективного, державотворчого, націозахисного з того, що обіцяють ці кандидати, вони не виконуватимуть!). Створюється фальшива, ірреальна картина нібито змагань якихось відмінних «державницьких стратегій», які є лише стратегіями приходу до влади нових олігархічних груп, націлених на повторно-нове розграбування цієї держави.

Україна сьогодні перетворилася на класичну олігархократію, державу, в якій реально широкі суспільні маси цілковито усунені від можливостей впливу на політичні процеси, в якій не працюють механізми правдивої демократії, в якій будь-який правовий принцип може бути в момент «переосмислений» і сфальсифікований відповідно до тимчасових інтересів провладних або мегафінансових груп. Якщо в західних розвинених державах (США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія та ін.) олігархія акуратно «вмонтована» в транснаціональні фінансово-виробничі корпорації і замаскована таким чином у своїх діях і впливах, якщо в  країнах Середньої Європи (Польща, Чехія, Угорщина, Румунія, Хорватія, тощо) олігархія ще є недостатньо могутньою й організованою для системних впливів на свої держави і тому в них частково зберігається ситуація конкуренції ідеологій і програм, якщо в Росії вона суттєво «відрегульована» авторитарним режимом В.Путіна і працює на підтримку його імперських амбіцій, то в Україні, країні все-таки багатій за потенціалом, з якої є що тягнути, олігархія, обікравши її в колосальних масштабах, поводить себе нахабно, відверто корумпує всі сфери, наступає, профанує демократичні правила і норми і на прикладі функціонування нашої системи виборів це видно особливо яскраво. Так, ЦВК, яка в часи президента-злочинця В.Януковича вчиняла явні протизаконня, довго зухвало не переобиралася «майданною» владою, система адміністративного тиску на виборах старанно зберігається в державі і всі чудово знають, що за допомогою адмінресурсу влада і провладні сили (ті ж олігархічні середовища) «витиснуть» для себе на виборах достатньо процентів голосів, щоб і далі залишатися «на плаву», тощо. Тобто олігархія, яка на 80-90% контролює Верховну Раду, створює таку ситуацію, за якої кожні вибори, чи то президентські, чи парламентські, перетворюються на фарс, оскільки зруйнованим і спрофанованим залишається саме законодавче поле: закони і принципи демократичної, законослухняної поведінки в державі на ті ж 90% цинічно ігноруються, особливо у вищих ешелонах влади.

Найбрутальнішим і водночас найбільш показовим прикладом профанації й руйнації демократії в Україні є, на наш погляд, неврегульованість системи політичної реклами. Цей ринок на 99% захоплений тією ж олігархією і вона виробляє на ньому, що хоче: задовго до початку виборів телеканали піарять потрібних висуванців, нібито «незалежні» соціологічні служби постійно виставляють перед суспільством якісь «накручені» рейтинги «народних улюбленців», які об’єктивно є або звичайними кримінальниками, як В.Рабинович і О.Ляшко, або скоморохами, як В.Зеленський і С.Вакарчук, або давніми ставлениками олігархічних груп, як Ю.Бойко чи А.Гриценко. І присутність цієї безсовісної, нахабної реклами, яка щодня вбиває в голови українців результати брехливих рейтингів і соцопитувань, навіює їм оманливі ілюзії і дезорієнтує в правдивих інтересах, абсолютно всюди не регулює абсолютно ніхто. Так наше суспільство занурюється в брехливо-віртуальний простір псевдодемократії: політичні партії є лише віртуальними проектами – вони існують тільки на екранах телевізорів, як «Самопоміч» А.Садового чи Порошенкова «Солідарність»; в суспільстві не відбуваються правдиві політичні дискусії – все замінили телевізійні політичні шоу, на яких успіх мають ті, хто вміє яскраво щось прокричати, зіграти якусь задуману політтехнологами (найнятими пам’ятаємо ким) роль, чи то «безкомпромісного борця» (О.Ківа), чи то «палкого захисника бідних від грабунку багатих» (Ю.Тимошенко). Таким чином, увагою суспільства цілком заволоділа Реклама, себто великі гроші. Ці гроші формують смаки й уподобання українського суспільства, його уявлення про політику і перспективи нашої держави, формують правила великої гри-ілюзії, яка насправді називається спрофанованою демократією.

Відтак розвиток держави цілком поставлений у залежність від інтересів олігархії, яка свої головні активи давно тримає в інших країнах і за потреби легко зможе змінити «дислокацію», суспільство охоплене глибокою депресивною свідомістю  –   і про це свідчать ті мільйонні потоки українських емігрантів-заробітчан, які щомісяця покидають нашу державу,   –  а панівна в нас ідеологія ліберального космополітизму служить для всього цього зручним політичним інструментом, в якому зацікавлені й олігархи, систематично заважаючи національній мобілізації суспільства своїми ідеологемами практицизму, прогресизму, апатризму і мультикультуралізму. У такий спосіб система демократії в Україні перетворилася на форму глобального обману народу, суцільної підміни понять і принципів, на безмежний простір імітацій і фальшувань, які в підсумку загрожують зруйнувати моральні і духовні основи нації.

Це  –  реалії. А так, загалом «нічого страшного» не відбувається із нашим суспільством… З Новим роком, дорогі українці!

Рубрики: Події та коментарі