Що таке ліберальне сектантство?, або Процес порятунку «чесного Грабовича» триває…

27.12.2015 на телеканалі «Eспресo» в програмі «5 подій» Вадим Денисенко «осмислював» тему висунення американського літературознавця Григорія Грабовича на здобуття Шевченківської премії. Автор анонсував цього вченого як «визначного новатора», який першим «відважився опублікувати автопортрет цілком оголеного Т.Шевченка» і здійснив низку інших новаторських тлумачень постаті поета. Нагадаємо, що т.зв. автопортрет без одягу – це шарж Т.Шевченка на самого себе, написаний у спрощеному стилі як своєрідна гумористична карикатура для своїх друзів. Якщо п.Денисенко, який є професійним літературознавцем, кандидатом філологічних наук, вважає, що виявити чоловічу стать у Т.Шевченка – це зробити «революцію в науці», то ми тоді трішки можемо засумніватися у професійності п.Вадима, вихованця славної харківської філологічної школи.

Сам репортаж у програмі «5 подій» авторства Ярини Цимбал був однозначним і агресивним, та ще дуже брехливим. Журналістка охарактеризувала тих, хто написав критичні листи щодо кандидатури Г.Грабовича «войовничими мракобісами», а самі листи – «доносами» і «наклепами». Отже, «мракобісами з радянського минулого» є живий класик української літератури, твори якого у радянський час довго заборонялися і не друкувались, були кардинальною духовно-естетичною антитезою до соцреалізму, Валерій Шевчук, львівський поет-шістдесятник, визначний модерніст у сфері літературної поетики, дисидент і в’язень радянських концтаборів Ігор Калинець, автор прекрасних історичних і соціально-психологічних романів Юрій Мушкетик, оригінальні письменники з багажем різнопланової і різножанрової прози Любов Голота та Роман Горак,  відомі художники Любомир Медвідь і Василь Откович і т.ін. Деякі з підписантів, як Ярослав Гарасим, Роман Голод, Петро Іванишин, Лариса Йолкіна та ін., ще тільки ходили  до школи в совєтські часи і ніяк не могли брати участі в розбудові «соціалістичного літературознавства», за що їх звинуватила заповзята журналістка. Інші підписанти – це відомі мовознавці Олександр Пономарів, Ірина Фаріон, Віктор Мойсієнко, Олена Шаблій, які також ніяк не вписуються в канон соцреалізму, з яким так «героїчно» борються автори програми і телеканал «Еспресо».

Літературознавець Олександр Боронь і критик Євген Стасієвич характеризували у репортажі опозицію до Г.Грабовича як вияви «партійництва» і «народництва», «публічні доноси», «консерватизм аж до маразму». Натомість всі разом ці молоді люди захищали право Вченої ради Інституту літератури ім.Т.Шевченка НАН України висувати кандидатом на премію Г.Грабовича, який нібито пропонує «свіжий погляд» на Т.Шевченка, «вільні інтерпретації» його спадщини.

Що особливо різало вухо у цій програмі – це відверта брехня. Автори навмисне не називали імена критиків Г.Грабовича, бо це розбивало їхнє ідеологічно-пропагандистське кліше: показати справу так, нібито це якісь люди, що відстали на 100 років (В.Денисенко) не пускають на висоти «свіжого» і «безмежно талановитого» Г.Грабовича, якому вже 70… Вони постійно несправедливо наголошували, що творчість Г.Грабовича – це головна антитеза до науки соціалістичного і радянського зразка, випускаючи з уваги те, що майже всі підписанти критичних листів кожен по-своєму представляють різні лінії ідейної, політичної, культурної, мистецької боротьби і заперечення соціалістичних традицій в Україні. Завзяті апологети Г.Грабовича цілком не згадували, що опоненти критикують його не за те, що він першим порозмислював над голим Т.Шевченком (це, треба думати, за Денисенком, дуже велике теоретико-методологічне збагачення «бідного» і «сірого» українського літературознавства, запозичене зі шкіл Єльського і Гарвардського університетів США, де навчався і працює Г.Грабович), а за те, що він систематично перекручує, вульгаризує, паплюжить спадщину Т.Шевченка в дусі космополітичного лібералізму, антирелігійного нігілізму, масовістського примітивізму. Тобто йдеться у цій дискусії не про протиставлення «складна теорія різнобічні інтерпретації» – «соціалістична спрощеність», а про протиставлення «спекулятивності, імітаторства, фальсифікацій» і «вимог чесності і професійності». Зрештою, в одній із публічних заяв («Жах» правого радикалізму, або Як врятувати нерядового Григорія?») було наведено низку цитат із праць Г.Грабовича, в яких той викривлює і принижує спадщину і постать Т.Шевченка, загалом українську літературу і науку.І на ці аргументи чомусь захисники американського «модернізатора» блідої української науки скромно навіть не пробували дати відповіді… До речі, як не пробують контраргументу вати й інші «благородно обурені» його апологети у численних коментарях на різних інтернет-сайтах, усе зводячи до тези про «напад на невинного».

Чому автори програми не відповіли на ці конкретні теоретичні критичні тези? Та тому, що вони тільки кричать про потребу академічної дискусії, але самі уникають її, вдаються до розгромних, підступних і брехливих нападів на тих, хто має відмінну думку. Автори програми «5 подій» повели себе у цій складній культурній ситуації довкола дискусії щодо цьогорічної Шевченківської премії як сектанти, фанатичні прихильники свого гуру і ненависники інших людей, які прагнуть відстояти право на власну думку у нашому ще таки демократичному суспільcтві.

                                                 Володимир Москаль

                                                         керівник Видавничо-пропагандивного відділу НІЦ ім.Д.Донцова