«Розітнути минуле»: художня література про історію
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 11 Бер 2023 в 0:02
«Розітнути минуле»: художня література про історію
Набитович І.«Gloria et Sacrum: Історична проза української еміграції (Люблін, 2022. 230 с.)
Щойно у видавництві Університету імені Марії Склодовської-Кюрі (Люблін) вийшла нова монографія професора цього університету й одночасно професора Дрогобицького педуніверситету ім. І.Франка Ігоря Набитовича «Gloria et Sacrum: Історична проза української еміграції». Над цією темою науковець працює від перших своїх літ в академічній сфері, тож книга вийшла глибоко продуманою й цікавою в деталях і нюансах. Свого часу І.Набитович 4-и роки (середина 1990-х рр.) студіював у Українському Вільному Університеті в Мюнхені і мав нагоду ґрунтовно вивчати культуру української діаспори. Відтак зібрав велику бібліотеку української закордонної літератури.
Нове дослідження Ігоря Набитовича є цілісним і багатоплановим академічним поглядом на художню історичну прозу української еміграції як особливу ідеологічну та історіософську структуру, яка виконувала важливу роль у вихованні національної свідомості «розсипаного» по чотирьох континентах українства та плеканні його переможного візіонерства. Свої теоретичні погляди на цю наукову тему Автор виклав у вступному розділі «Memoria inter res gestse res fictae: У трикутнику пам’яти, історії та літератури». Зокрема в ньому проаналізовано проблему розвитку історичного мислення в європейській культурі, проблему розмежування між власне історичним і художнім історіософським мисленням. Окремий підрозділ присвячено темі впливу художньої літератури на історичну науку ХХ ст., а саме на знамениту французьку школу «Анналів» з її теорією «історії повсякденності» та «історії ментальностей».
Науковий матеріал монографії згрупований в трьох розділах аналітичного змісту: «Історіософія на маргіналіях белетристики», «Красне письменство на маргіналіях філософії історії», «Художня проза на маргіналіях Святого Письма». У самих назвах цих розділів, які ще мають свої латино мовні під назви, відображено майстерну стилізацію Автора в дусі старовинних манускриптів. Так само вдалим є введення давнього слова «оглавок» в значенні «розділ» в структуру книги, що додає їй гарного традиціоналістського забарвлення. У першому з цих розділів-оглавків аналізуються романи Панаса Феденка (1893 – 1981) «Несмертельні слова», «Amor Patriae» і «Гомоніла Україна», роман «Полум’я» Юліана Радзикевича (1900 – 1968) та роман Леоніда Полтави (1921 – 1990) «1709». У другому – роман Ю.Липи (1900 – 1944) «Козаки в Московії», повість Василя Чапленка (1900 – 1990) «Пиворіз» та романи Миколи Лазорського «Патріот» і «Гетьман кирило Розумовський». У третьому розділі – новела В.Домонтовича (Петрова) (1894 – 1969) «Апостоли», роман Наталени Королевої (1888 – 1966) «Quid est Veritas» та знаменитий історіософський твір Леоніда Мосендза (1897 – 1947) «Останній пророк».
І.Набитович вибудовує оригінальні підходи до розкриття художніх задумів таких різних письменників, влючає у свої роздуми багате плетиво європейської історіософської та літературознавчої думки, показує характер мислення літераторів, які намагалися створити свої проєкції минулого як стимулу для сучасного. Дослідник переконує, що українська еміграційна проза прагнула бути «на рівні» з історіософською та культурологічною думкою Європи, демонструючи стильовий поліфонізм та цікавий інтелектуалізм. На сьогодні художній здобуток емігрантів є вагомим культурним та естетичним скарбом національної української самосвідомості, який вартує пізнавати й переосмислювати.
