РЕПРЕСІЇ ПРОТИ СЛУЖБОВЦІВ ТА ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ДРОГОБИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ У 1946 Р.: ІСТОРИЧНО-СТАТИСТИЧНИЙ НАРИС

Текст надрукований у виданні: Український націоналізм: історія та ідеї : Науковий збірник.  –  Дрогобич: НІЦ ім. Д.Донцова, 2014 – Вип. 2.

 

Микола ГАЛІВ,

м. Дрогобич

 

РЕПРЕСІЇ ПРОТИ СЛУЖБОВЦІВ ТА ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ДРОГОБИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ У 1946 Р.: ІСТОРИЧНО-СТАТИСТИЧНИЙ НАРИС

 

 

Радянські репресії у західних областях України протягом перших повоєнних років набули масового характеру. Вони зачепили майже усі соціальні класи і прошарки населення, передовсім селянство, робітників, духовенство, а також службовців та інтелігенцію. Така інтерсоціальна тотальність репресій була детермінована насамперед боротьбою більшовиків з широким національно-визвольним рухом у західному регіоні України, котрий, як відомо, спирався на масову підтримку усіх категорій місцевого населення.

Репресії радянського режиму проти української інтелігенції були предметом досліджень таких учених як: М. Гатьманчук [1], В. Даниленко [2 − 3], Г. Касьянов [3], А. Дуда [5], О. Замлинська [6], Н. Красножан [7], О.Луцький [8], Т. Марусик [9], Р. Попп [11 − 12], О. Рубльов і Ю. Черченко [13] та ін. Статистику соціального складу репресованих радянськими органами державної безпеки у 1943 – 1957 рр. навів В. Нікольський [10]. Окремі дослідники наводили й дані щодо репресій представників інтелігенції Дрогобиччини.

Особливого масштабу репресії набули в 1946 р., коли в умовах проведення виборів до Верховної ради СРСР було розгорнуто військову блокаду усіх міст і сіл західних областей України. До нашого часу дійшов цікавий російськомовний документ під назвою «Список активу та інтелігенції Дрогобицької області, засуджених в 1946 р. за здійснення контрреволюційних злочинів» [4, арк. 49–55зв]. Він написаний від руки на зошитовому папері в одному екземплярі, позначений грифом «цілком таємно» і датований 17 лютого 1947 р. Автором документа був військовий прокурор внутрішніх військ МВС Дрогобицької області майор юстиції А. Александров. Список містить прізвища, імена і по батькові, службовців та інтелігенції Дрогобицької області, засуджених з січня до грудня 1946 р. воєнним трибуналом ВВ МВС. Загалом у ньому зафіксовано 250 прізвищ, однак насправді йдеться про 249 осіб, оскільки вчительку школи с. Завадка Боринського району Іванну Дмитрівну Цмоканич згадано двічі [4, арк. 49]. Як підкреслював прокурор А.Александров, цей список було укладено лише на основі даних військової прокуратури по «спецсправах», а відтак повністю арешти і засудження представників «активу» та інтелігенції області не відображає [4, арк. 55зв].

Прізвища у списку подано за районами та містами області, де працювали засуджені особи на момент арешту. Так, у Дрогобичі працювало 13, Бориславі – 9, Боринському районі – 8, Дрогобицькому – 17, Добромильському – 12, Дублянському – 8, Жидачівському ­– 3, Журавненському – 10, Комарнівському – 2, Крукеницькому – 7, Нижанківському – 2, Миколаївському – 18, Новострілищанському – 5, Нижньоустрицькому – 4, Медиківському – 3, Мостиському – 2, Підбузькому – 11, Меденицькому – 6, Рудківському – 6, Стрілківському – 3, Сколівському – 4, Славському – 8, Стрийському – 39, Самбірському – 11, Старосамбірському – 7, Судововишнянському – 6, Турківському – 8, Хирівському – 9, Ходорівському районі – 8 осіб.

Крім того, список містить коротку інформацію про дату народження, партійність, посаду на час арешту, національність, освіту, провину, а також дату засудження і міру покарання. Аналізуючи ці дані й послуговуючись історично-статистичною методою, можна дати цікаву характеристику службовцям та інтелігенції Дрогобиччини, які стали жертвою сталінських репресій у 1946 р. за свою «контрреволюційність». Останнє означає, що усі 249 осіб були засудженні за політичну або ж просто будь-яку антирадянську, а не кримінальну діяльність.

Окреслюючи вікові«параметри» засуджених, відзначимо, що вони, по-суті, охоплюють людей двох поколінь – від 1880 до 1930 років народження. Найстаршими засудженими виявилися голова сільради с. Завадів Стрийського району Михайло Гисяк, 1880 р.н., а також завідувач кадрами Комарнівського райвиконкому Степан Маланчук (1882 р.н.), голова сільради с. Дроховичі Новострілищанського району Максим Ленищик (1884 р.н.), голова сільпо с. Росохач Боринського району Костянтин Штендюк (1888 р.н.) [4, арк. 49, 51–52]. Наймолодшою була помічник бухгалтера Стрийського відділу держбанку Анна Гузовата, яка народилася 1930 року. Всього на рік старшими за неї були завідувач Турківською типографією Михайло Кретів, рахівник одного з підприємств Миколаївського району Петро Петриця, продавець кооперації с. Черниця того ж району Ярослав Рудий, продавець магазину в с. Мишлятичі Крукеницького району Іван Осідач, статистик земельного комітету Миколаївського району Степан Гурель [4, арк. 51–51зв, 52зв, 54зв] та ін. Найбільше засуджених – це люди 1910 – 1926 років народження, тобто 20–36 річна молодь.

Абсолютна більшість засуджених (98 %) за національністю були українцями. Лише п’ять осіб було записано як поляків та росіян. Землевпорядник Дублянського районного земельного відділу Станіслав Богдал та продавець кооперативи с. Дубравка Самбірського району Андрій Незнанський – поляки, першому з яких було інкриміновано зраду (не вказаного кого або чого), а другому участь в лавах Армії Крайової [4, арк. 50зв, 54]. «Русскими» зафіковано трьох осіб: завідувача одного з магазинів Дрогобича Катерину Шарову, 1921 р.н., голову сільради с. Сулятичі Журавненського району Степана Яворського 1893 р.н., лісничого в Крукеничському районі Олександра Береського, 1896 р.н. [4, арк. 49зв, 51]. Якщо національна приналежність першої не викликає сумніву, то російськість С. Яворського та О. Береського навпаки. Цілком можливо, обидва були українцями (передовсім перший з них), але традиційно, за виробленою з «австрійських часів» звичкою, називали себе «руськими» або й належали до осіб москвофільської орієнтації.

Аналізуючи партійну приналежність засуджених, зауважимо, що усі вони зазначені у згаданому документі як безпартійні, за винятком 9 осіб, які були членами комсомолу, у тому числі й колишніми. Серед них і вже згадані Степан Маланчук (він, з огляду на свій 64-річний вік і не «галицьке» прізвище, мабуть, був комсомольцем на зорі становлення радянської влади на Наддніпрянщині) та сімнадцятирічний Михайло Кретів. Членами ВЛКСМ також були ревізор Славського райфінвідділу Микола Миго, вчителька НСШ с. Старява Добромильського району Юлія Запорожець, вчителька НСШ с. Квасенина Добромильського району Анастасія Онищенко, міліціонер І-го відділу міліції м. Дрогобич Федір Нечипір, секретар і завідувач архіву ринку м.Стрий Ігор Антонович, учитель школи с. Хідновичі Медиківського району Варвара Журбенко, завідувач початкової школи с. Гуменець Старосамбірського району Олена Ворик [4, арк. 49зв–50, 51, 52, 53, 54–54зв]. Зважаючи на прізвища (Запорожець, Онищенко, Журбенко та ін.), можна припустити, що принаймні половина із цих комсомольців були «скеруванцями зі Сходу» на роботу до західних областей України, де за зв’язки з ОУН, УПА, «зраду батьківщині» тощо заарештовані радянськими органами безпеки.

За професією, посадовими обов’язками більшість із заарештованих були власне службовцями різного рівня. Зокрема, 43 особи на час арешту працювали головами, заступниками голів, секретарями сільських рад, 28 осіб – бухгалтерами і помічниками бухгалтерів, 13 осіб – фінансовими інспекторами та фінагентами, 4 особи – завідувачами клубів та бібліотек, 3 особи – головами сільпо тощо. Серед засуджених 39 осіб були вчителями, завідувачами початкових шкіл, загалом працівниками освіти. Три особи виявилися директорами заводів: Михайло Гурбель, 1897 р.н., директор четвертого газолінового заводу м. Борислав; Михайло Котик, 1904 р.н., директор Добромильського маслозаводу; Микола Милян, 1903 р.н., начальник спиртзаводу с. Крукеничі [4, арк. 49зв, 50зв–51]). Стільки ж до арешту працювали в міліції: Ярослав Стачкевич, 1925 р.н., міліціонер Дрогобицького РВ МВС; згаданий «комсомолець» Федір Нечипір, 1928 р.н., міліціонер І-го відділку міліції м. Дрогобич; Михайло Павлик, 1907 р.н., міліціонер Турківського РВ МВС [4, арк. 49зв, 52]. Крім того, в аналізованому списку занотовано й прізвища двох людей театрального мистецтва: за антирадянську агітацію була засуджена актриса Дрогобицького драмтеатру Павлина Іванівна Волошин, а за участь в ОУН − артистка Стрийського міського театру Лідія Адамівна Вергановська [4, арк. 49зв, 52]. Двоє осіб працювали інженерами: Мирослава Сисяк − інженер тресту ДР-3 м.Стрий та Євген Гаврилів – інженер-планувальник одного з підприємств Сколівського району [4, арк. 52, 54]. Зауважимо, однак, що М. Сисяк мала освіту на рівні 10 класів школи, тож посаду інженера займала, очевидно, не зовсім виправдано. Інші засуджені до арешту працювали службовцями підприємств (у т.ч. продавцями, завгоспами, завскладами, зоотехніками) та органів влади. З усіх 249 засуджених найвищу посаду, не враховуючи директорів заводів, займав Федір Томович Вишиваний, 1890 р.н., який працював інспектором Дрогобицького обласного відділу народної освіти [4, арк. 49зв].

Характеризуючи рівеньосвіти засуджених службовців та інтелігентів, відзначимо, що 87 % з них не мали навіть середньої освіти. Вищу освіту мали лише три засуджених: вище згадані інженер Євген Васильович Гаврилів та інспектор Дрогобицького облвно Федір Томович Вишиваний, а також завідувач школи с. Кульчиці Дублянського району Микола Іванович Хемич [4, 49зв, 50зв, 54]. Неповну вищу освіту зафіксовано у вчителя школи с. Баличі Зарічні Стрийського району Романа Михайловича Лисовича [4, арк. 52зв]. Отже вищу освіту мали 3 особи (1,2 %), неповну вищу – 1 (0,4 %), середню (10 класів школи, старі гімназії тощо) – 27 (10,8 %). Найбільше засуджених налічувалося з семикласною – 72 (28,8 %) і чотирикласною освітою – 45 (18 %). Сім осіб у списку засуджених названо  малограмотними, 15 записано як «грамотні», 9 − з «нижчою освітою», 1 − «неграмотний» (Михайло Васильович Косюта, 1890 р.н., заступник голови сільради с. Жджанна Підбузького району [4, арк. 53]).

Розкриваючи види «злочинів», за які у 1946 р. на лаві підсудних опинилися 249 службовців та інтелігентів з Дрогобиччини, зауважимо, що у списку їх наведено 20 (ОУН, УПА, пособник ОУН, пособник УПА, зв’язковий УПА, старости і їх заступники, секретар міської управи, недопоставки, антирадянська агітація, зрада батьківщини, зрадник, ОУН і СС, ОУН і УПА, СС, пособник німців, агент гестапо, поліцай, АК, УОТ, теракт). Найбільша кількість осіб було засуджено за співпрацю або членство в ОУН – 109 (41,7 %), пособництво УПА – 63 (25,3 %), займання посад старост сільських громад і їх заступників в роки окупації – 15 (6 %), виконання функцій зв’язкових УПА – 10 (4 %), зраду батьківщини – 8 (3,2 %), пособництво німцям – 8 (3,2 %), службу в поліції під час окупації – 5 (2 %), пособництво ОУН – 3 (1,2 %).

Вояками УПА було три особи: Степан Тимофійович Мудрий, 1924 р.н., на час арешту − агроном Новострілищанського районного земельного відділу; Анна Миколаївна Сидач, 1924 р.н. − інспектор УСУ Мостиського району; вище згаданий Михайло Йосипович Кретів, 1929 р.н. − член ВЛКСМ, завідувач Турківською типографією [4, арк. 51зв, 53, 54зв]. За участь і в ОУН, і в УПА був засуджений Стефан Петрин, секретар сільради с. Кружики Дублянського району [4, арк. 50зв], за участь в АК – вище згаданий поляк Андрій Незнанський [4, арк. 54]. Вояками відділів СС (мабуть, йдеться про дивізію «Галичина» та інших частин) побували п’ять осіб: рахівник одного з Миколаївських підприємств Петро Петриця; статистик земельного комітету Миколаївського району Степан Гурель; секретар і завідувач архіву ринку м. Стрий «комсомолець» Ігор Антонович; інспектор Стрийського міського фінвідділу Ярема Маркус; бухгалтер спецторгу м. Самбір Михайло Мацюха [4, арк. 51зв, 52-52зв]. За участь в СС і водночас співпрацю з ОУН було засуджено і міліціонера Федора Нечипора [4, арк. 49зв].

Зрадниками («предателями») визнано також п’ять осіб: рахівника Дрогобицької кантори «Заготзерно» Олексія Стецулу; землевпорядника Дублянського районного земельного відділу Станіслава Богдала; голову сільради с. Дашава Стрийського району Онуфрія Сікору; бухгалтера Стрийської міської ради Ірину Малахову, службовця ліспромкомбінату с. Монастирець Самбірського району Михайла Цимбаляка [4, арк. 49зв, 50зв, 52, 54]. Забігаючи наперед, зауважимо, що усі вони, за винятком О. Сікори, отримали доволі суворі вироки – 15 років «К/р» (каторжних робіт).

За «антирадянську агітацію» потерпіли Ева Волошин − статист Дрогобицького облвно, Павлина Волошин − артистка Дрогобицького драмтеатру, Іван Гомкало − фінагент Ходорівського райфінвідділу [4, арк. 49зв, 55зв]. Недопоставки інкримінували чотирьом службовцям: секретареві сільради с. Солець Дрогобицького району Олені Коник, секретареві відділу держзабезпечення Дрогобицького району Ользі Ковбасюк, голові сільради с. Конів Стрийського району Петрові Сидору, фінагенту с. Новошини Журавненського району Катерині Яремі, за що усі були засуджені до 5 років виправно-трудових таборів [4, арк. 50-50зв]. Агентами гестапо були визнані росіяни Катерина Шарова та Олександр Береський [4, арк. 49зв, 51]. Членство в Українському освітньому товаристві (так під час нацистської окупації називалася «Просвіта») стала причиною засудження Анни Балицької, 1921 р.н., фінінспектора м.Самбір. За вчинення теракту засудили Івана Даниліва, 1928 р.н., службовця Сколівського райфінвідділу [4, арк. 54].

Деякі особи отримали вироки за подвійними звинуваченнями. Для прикладу, голову сільради с. Дроховичі Новострілищанського району Максима Ленищака обвинуватили у тому, що він в роки німецької окупації був сільським старостою та ще й пособником УПА. Аналогічні звинувачення стали причиною засудження голови сільради с. Жджанна Підбужського району Петра Гузиля,  голови сільради с. Ялинкувате Славського району Івана Масляника. Пособником німців і зв’язковим УПА визнали секретаря сільради с. Стриганці Стрийського району Олексія Федоріва. За допомогу німцям і антирадянську агітацію ув’язнили й Івана Нанівського – заступник директора одного з підприємств Хирівського району [4, арк. 53, 54, 55].

Варто відзначити, що майже усі вчителі були засуджені за членство чи певні зв’язки з ОУН. Цей факт свідчить про значну підтримку інтелігенцією українського визвольного руху. Задля утвердження історичної пам’яті і з поваги до освітян назвемо імена цих педагогів: Іванна Цмоконич і Ольга Маковська – вчителі шкіл с. Завадка та с. Комарники Боринського району, Ярослав Мацан – «фізрук» школи № 5 м. Борислав, Іванна Бучаневич – завідувач школи с. Вовче Долішнє Добромильського району, Зіновія Ортинська – вчитель школи с. Ортиничі, і Микола Хемич – завідувач школи с. Кульчиці Дублянського району, Меланія Судук – учитель школи с. Сулятичі Журавненського району, Емілія Головин – учитель школи с. Підліски, та Анна Турчин – учитель школи с. Раденичі Крукеницького району, Марія Грица – вчитель Розвадівської НСШ Миколаївського району, Стефанія Вовк – учитель школи с. Ятвяги Новострілищанського району, Ольга і Лідія Мерчук – учителі НСШ с. Добрівляни та Анна Мацелко – вчитель школи с. Луг Лисятицький, Роман Лисович – учитель школи с. Баличі Зарічні, Пелагія Кусюк – учитель Лисовицької НСШ, Олександра Дика – вчитель НСШ с. Ходовичі Стрийського району, Йосип Гальків – учитель школи с. Соколова Воля Нижньоустрицького району, Розалія Паславська – вчитель школи с. Биличі, Варвара Журбенко – вчитель школи с. Хідновичі, Ірина Смотрич – учитель школи с. Медика Медиківського району, Богдан Станович – «воєрук» школи с. Довге Підбузького району, Ольга Лобода – вчитель школи с. Більче Меденицького району, Анастасія Ладанай – вчитель школи с. Містковичі Сабмірського району, Олена Ворик – завідувач школою с. Гуменець Старосамбірського району, Євгенія Лицина – вчитель школи с. Бортники Ходорівського району [4, арк. 49–54зв, 55зв].

За допомогу УПА засуджено таких учителів: Анастасія Онищенко (НСШ с. Квасенина Добромильского району), Надія Проців (школа с. Геринь Миколаївського району), Катерина Федоришин (школа с. Подорожнє Стрийського району), Марія Багрій (школа с. Жджанна Підбузького району), Марія Терлецька (НСШ с. Стрільбичі Старосамбірського району), Анна Блага та Розалія Корнега (школа с. Лімна Турківського району). «Зрадниками батьківщини» визнано вчителів Юлію Запорожець (НСШ с. Старява Добромильского району) та Марію Ліщинську (Твіржська НСШ Судововишнянського району) [4, арк. 50, 51, 52, 53зв, 54зв].

Вироки, які отримали засуджені військовим трибуналом ВВ МВС, здебільшого були стандартними – 10 років виправно-трудових таборів (ВТТ). З 249 осіб такий термін отримали 212 заарештованих (85,5 %). 10 осіб було покарано меншими термінами – від 5 до 9 років ВТТ. Найбільш суворими вироками вважалися так звані «каторжні роботи» (КР), до яких засуджено 27 осіб (10,8 %). 12 років КР отримав службовець ліспромкомбінату с. Монастирець Самбірсього району Михайло Цимбаляк, провину якого окреслено словом «зрадник» [4, арк. 54]. 15 років КР присуджено 22 особам, більшість з яких були членами або співпрацювали з ОУН: Марія Кунько і Володимира Чувинська – бухгалтери Хирівського маслозаводу; Олена Ворик – завідувач школи с. Гуменець Старосамбірського району; Стефанія Теребух – секретар-машиніст Старосамбірського райфінвідділу; Ольга Лобода – вчитель школи с. Більче Меденицького району, Іван Нечипір і Михайло Нечипір – відповідно бухгалтер і кладовщик артілі «Червоний торфяник» Меденицького району; Йосип Гальків – вчитель школи с. Соколова Воля Нижньоустрицького району; Роман Лисович – вчитель школи с.Баличі Зарічні;  Стефанія Скрипух – бухгалтер школи № 8 м.Стрий; Олескандра Кичак – секретар сільгосптехніки с.Черниця Миколаївського району; Стефанія Шейгец – продавець у с.Черниця; Петро Колос – старший інспектор Журавненського фінвідділу; Віра Гута – касир ліспромгоспу с.Трускавець Дрогобицького району; Іванна Цмоканич – учителька школи с. Завадка; Опанас Цикош – голова сільради с. Завадка Боринського району; Галина Федоляк – бухгалтер промартілі «Перше травня» Журавненського району. Такий же термін КР отримали екс-«поліцаї»: Михайло Іваськів – голова сільради с. Лодина Нижньоустрицького району, Венедикт Ковальчук – продавець у с. Пісочне Миколаївського району (він ще був і пособником УПА), а також «пособник німців» Михайло Білас – завідувач підсобним господарством тюрми № 3 м.Самбір, «зрадники» Ірина Малахова – бухгалтер Стрийської міськради і Олексій Стецула – рахівник Дрогобицької кантори «Заготзерно», «зрадник батьківщини» Михайло Угрин – начальник ратоційного цеху Дрогобицької друкарні, і вояк УПА Степан Мудрий, який нас арешту працював агрономом Новострілищанського райземвідділу [4, арк. 49–54зв].

Найстрашніші вироки – 20 років КР – присуджено чотирьом ув’язненим за членство в ОУН: Михайлові Котику – директору Добромильського маслозаводу, Євгенії Яворській – завідувачу загальним відділом Добромильського райвиконкому, Стефанові Петрину – секретареві сільради с. Кружики Дублянського району (йому ще й за участь в УПА), Федорові Вишиваному – інспектору Дрогобицького облвно [4, арк. 49зв, 50зв].

Отже, відповідно до «Списку…», протягом 1946 р. за антирадянську діяльність воєнним трибуналом військ МВС було засуджено 249 службовців та представників інтелігенції Дрогобицької області. Більшість з них були молодими (віком 20 – 36 років) українцями, провина яких полягала здебільшого у безпосередній участі чи, принаймні, у певному сприянні українському національно-визвольному рухові. Власне такий «злочин» (участь чи допомога ОУН, УПА) було інкриміновано 191 особі, що становило 76,7 % засуджених. Майже усі вони отримали 10-річні терміни ув’язнення у виправно-трудових таборах або 15-20 років каторжних робіт. Загалом, наведені дані підтверджують тезу про значну підтримку українського визвольного руху інтелігенцією та службовцями нижчої і середньої ланки у західному регіоні України.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Гетьманчук М. Інтелігенція Львівщини за умов сталінського тоталітарного режиму (1944 – 1953 рр.) // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. ­– Л., 2002. ­ − Вип. 13. ­ − С. 154–163.
2. Даниленко В. Українська інтелігенція як об’єкт репресивної політики сталінського режиму в повоєнний період (1946 – 1953 р.) // Проблеми історії України: Факти, судження пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. – К., 2003. – Вип. 7: Спеціальний. – С. 406–420.
3. Даниленко В., Касьянов Г. Сталінізм і українська інтелігенція. – К.: Наук. думка, 1994. – 95 с.
4. Державний архів Львівської області. – Ф. 5001. – Оп. 8. – Спр. 263.
5. Дуда А. Репресії проти української інтелігенції Буковини (1944 – 1951 рр.) // Буковинський журнал. – 1996. – Ч. 1-2. – С. 123–133.
6. Замлинська А. Ідеологічні репресії та терор проти творчої інтелігенції у перші повоєнні роки (1945 – 1947) // Київська старовина. – 1993. – № 2. – С. 73–80.
7. Красножан Н. Адміністративно-репресивне переслідування вчителів України у повоєнні роки (1944-1953) // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. пр. – К., 2001. – Вип. 12. – С. 20−24.
8. Луцький О. Приборкання інтелігенції (1939 − 1953) // Реабілітовані історією. У 27-и т. Львівська область. – Книга перша. – Львів, 2009. – С. 581–597.
9. Марусик Т. Західноукраїнська гуманітарна інтелігенція: реалії життя та діяльності (40–50-ті рр. ХХ ст.). – Чернівці: Рута, 2002. –­ 463 с.
10. Нікольський В. Статистика соціального складу репресованих радянськими органами державної безпеки у 1943-1957 рр. (за документами Державного архіву Служби безпеки України) // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – 2003. – № 1. – С. 103–129.
11. Попп Р. Соціальні трансформації в Дрогобицькій області (друга половина 40-х – 50-х рр. ХХ ст.) // Молодіжна політика: проблеми та перспективи. – Дрогобич, 2012. – Вип. 3. – С. 48–54.
12. Попп Р. Становище творчої інтелігенції Львова у повоєнні роки (1944–1953) // Проблеми гуманітарних наук: Наук. записки ДДПУ ім. І.Франка. – Дрогобич, 2000. – Вип. 5. – С. 151−162.
13. Рубльов О., Черченко Ю. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20-50-ті роки ХХ ст.). – К., 1997. – 349 с.