ПРОГРАМА ПРАЦІ ІДЕОЛОГІЧНОЇ РЕФЕРЕНТУРИ ПРОВОДУ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Автор: . 24 Бер 2016 в 0:02

Текст надрукований у виданні: Український націоналізм: історія та ідеї : Науковий збірник.  –  Дрогобич: НІЦ ім. Д.Донцова, 2014 – Вип. 2.

ПРОГРАМА ПРАЦІ ІДЕОЛОГІЧНОЇ РЕФЕРЕНТУРИ ПРОВОДУ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

 

Поділ ідеологічної праці та організації її в межах ОУН

  1. Обсяг ідеологічної референтури з огляду на поділ праці має своїм предметом три ділянки:

а)    випрацювання самої системи ідеології українського націоналізму;

б)   працю над членством ОУН, себто систематичне усвідомлювання членів про істоту, зміст і цілі укр[аїнського] націоналізму як ідеологічного руху та про політично-суспільні ідеали ОУН як організації, побудовані на йото основах;

в) самостійну працю самого членства, себто плановий розвиток духово-моральних сил та організаційних вмінь членів ОУН власними зусиллями з метою стати про­відниками й організаторами духового, політичного, суспільного й культурного життя української нації.

  1. Праця над членством, зосереджена головно в відділах ОУН, має в першу чергу розглядати та з’ясовувати такі поодинокі питання:

А) Істота національного світогляду на ґрунті української духової дійсности, т. зн. – окреслення його головних рис у напрямі згоди чи певної тільки подібности з витворами духово-культурного розвитку нації на протязі її історії, характером укра­їнської духовності взагалі, з одного боку, та відхилів і суперечності з рівнобіжними почасти, а то й ворожими в цілості духовими течіями українського життя, з другого боку. В останньому випадку підходять найперше на увагу світоглядна концепція кому­нізму серед українців.

Б) Політичний зміст укр[аїнського] націоналізму, себто повне й ясне окреслення політич­них ідеалів, тактики практичної діяльности та відношення до аналогічних проявів націоналістичних рухів у сучасній світовій історії, з одного, а українського полі­тичного світу (партії, групи), з другого боку. Ближча специфіка приналежних сюди тем така:

а)    ідея українського державництва (осередня тема);

б)    засади і напрямки політичного визволення, себто ідея національної революції як одинокий шлях до здійснення постулатів ідеї українського державництва в націоналістичному розумінні;

в)   програма зовнішньої політики українського націоналізму;

г)    принципи й форми українського державного устрою;

ґ) програма економічно-соціяльної політики українського націоналізму.

Примітка:  Названі теми – головні; вони не вичерпують усього можливого змісту праці в цьому напрямі, а тільки його загально оформлюють і намічають поодинокі на­прямки подальшого його розгортання. Отже, після цих загально витриманих викладів вступної праці над членством мусить послідувати поступенева, поглиблююча й спеціялізуюча праця в дусі відповідно укладеної тематичної таблиці з долученими показниками літератури дотичних питань.

  1. Питання, стисло пов’язані з істотою українського націоналізму, його ідеологією й політикою не творять виключного інтересу усвідомленої праці над членством, яка не сміє звузитися до однобічної тенденції, але, навпаки, мусить у своїм поступі згладжувати заслуги всесторонніх духових і культурних інтересів, що складали б доповнений образ гармонійно розвиненої людської індивідуальности. Головна, отже, методична засада праці звучить так: доходити до непохитного обґрунтування світогляду, політичних ідеалів та тактичних засад українського націоналізму не шляхом звуження й ізоляції, але шляхом виявлення їх рації на ґрунті найширшого знання і практич­ного досвіду. Така методична поведінка заручає не тільки всебічну освіту членства ОУН, але головно його глибоко й непохитно основану свідомість і переконаність у повній правдивості й силі всіх позицій націоналізму.
  2. Самостійна праця членства має на меті виказати максимум його самопочину і звести до мінімуму розміри довкільного чужого впливу. Конче треба так поступати з огляду на потребу виховання провідників високої моральної якости, що її можна зробити тільки шляхом напруженого самовиявлення в праці сильного, взаємного суперництва. Тут зобов’язує норма: найменше силоміць накидати готову думку, теорію, форму чину, але найбільше наводити на самодіяльність, отже, не сугестія з метою приймання й насичення, але сугестія з метою пробудження голоду.
  3. Всю працю, і над членством, і самого членства, мусить визначати одна спільна внутрішня форма, себто той всюди однорідний моральний настрій, що собою безпо­середньо назначає, без огляду на рід праці, те саме ідеологічне закладення й ті самі практичні прямування. Безперечним наслідком так поведеної виховно-освітньої діяльности буде остаточно яскраво зарисована духова своєрідність членства ОУН, що виявлятиме вже собою духовно твердо відмежований націоналістичний тип із питомою собі формою світорозуміння, політичного світогляду, способу чину та життєвого стилю взагалі. «Дух націоналізму» перестане тоді бути теоретичним поняттям, але стане, власне, самостійним чинником та показником духової спрямованости й морального настановлення живого членства ОУН, бо психологічна окресленість є завжди першою й певною запорукою бажаного наслідку всіх намічених акцій. З’ясованим виразом стремління до духової оформлености є накреслення образу українського націоналіста як людини взагалі, члена нації, організації, приятеля, працівника.
  4. З огляду на організацію ідеологічної праці в межах ОУН приходять на увагу майже виключно відділи, що охоплюють у собі все членство ОУН. Основ­ною передпосилкою, яка визначає розмір і якість всякого роду праці у відділі, є його організаційна будова та організаційне значення в ОУН. З цього погляду, відділ є основною складовою ОУН та одиноким тереном найбільш оживленої праці, що відбувається при безпосередній зустрічі різних психологічних типів. Моральна стій­кість і ступінь працездатности відділу є осереднім, найбільш об’єктивним мірилом і знаменником сили ОУН взагалі.

Звідси відділ є одночасно збіжним осередком спільної організаційної уваги провідних органів ОУН та перехресним місцем найбільшого зрізничкування здіб­ностей, думок, проєктів, потреб. З такого означення будови відділу випливає дво­бічна форма його функціональности: як виконавця завдань, визначених йому устроєм та поточними розпорядками провідних органів, з одного боку, та як виявника своїх розумінь і стремлінь, з другого боку. Ця друга форма виявлення відділу означає момент почину, що ним відділ тисне на верхні власті, й цей процес стремлінь вгору є не тільки нормальним явищем, але й конечним і надзвичайно корисним. Якщо його в відділах не було б, ОУН була б засуджена на швидке змістове вияловлення, сухе змеханізування організаційного життя, і перестала б з часом виявляти яке-будь зростання своїх якісних сил, бо доплив свіжих побуджень із низів, власне, ціл­ком незначний. Щоб, однак, відділ являв собою урівноважений осередок чинности в обох назначених напрямках та ось так став, дійсно підоймою ОУН, себто, викладником її реальної сили через ступінь своєї виконоздібности та джерелом свіжості, руху й розмаху, – мусить відділ:

а) бути організацією, що виявляє волю й уміння найбільшого виконання обов’язку;

б) проявити з себе максимум почину, і тим попри свою виконувану функцію бути співтворцем.

 

[Розбудова нації. – 1930 р. – № 5-6].

Рубрики: Видання Центру | Український націоналістичний рух