Петро Федун – «Полтава» у лавах збройного підпілля ОУН

Текст надрукований у виданні: Український націоналізм: історія та ідеї : Науковий збірник.  –  Дрогобич: НІЦ ім. Д.Донцова, 2014 – Вип. 2.

 

Михало РОМАНЮК

м. Львів

 

Петро Федун – «Полтава» у лавах збройного підпілля ОУН

 

 

Визвольна боротьба українського народу 1920–1950-х рр. породила багато героїчних постатей, серед яких особливе місце займає постать полковника УПА Петра Федуна-«Полтави» – одного з провідних ідеологів та публіцистів, керівника Головного осередку пропаганди Проводу ОУН (далі – ГОСП), заступника Голови Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (далі – УГВР), начальника політвиховного відділу Головного військового штабу УПА (далі – ГВШ УПА), редактора та автора багатьох підпільних публікацій. Він був відомий у підпіллі під псевдонімами та криптонімами «Петро Полтава», «Волянський», «Вол.», «П. Савчук», «Север» та ін.

Петро Федун народився 23 лютого 1919 р. в с. Шнирів Бродівського повіту (тепер – Бродівський район Львівської області) в сім’ї селян Миколи Федуна та Парасковії Ящун [1]. Після закінчення народної школи в с. Шнирів навчався у Бродівській гімназії ім. Ю.Коженьовського (1931–1939), Львівському університеті ім. Я.Казимира (1939), Львівському медичному інституті (1940), Державних медико-природничих курсах у Львові (04.1942–03.1944).

Восени 1940 р. примусово мобілізований до Червоної армії. Влітку 1941 р. потрапив в полон після звільнення з якого працював референтом Українського Допомогового Комітету в Бродах (10.1941–04.1942).

Будучи членом ОУН з середини 1930-х рр. Петро Федун, відразу після повернення з полону, восени 1941 р. відновив свої організаційні зв’язки з націоналістичним підпіллям. Дізнавшись про розкол ОУН і ознайомившись з політичними платформами обох відламів, Петро Федун, не вагаючись, приєднується до революційної ОУН, очолюваної Степаном Бандерою, яка ставила собі за мету збройним шляхом, спираючись на сили українського народу, боротися за створення Української Самостійної Соборної Держави.

Від 1942 р. і до переходу на нелегальне становище навесні 1944 р. був членом Крайового проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ, безпосередньо працював з її керівником Ярославом Скасківим-«Моряком», а також редагував друкований орган проводу – журнал «Юнак» (1943–1944).

Саме на час праці в крайовому проводі Юнацтва ОУН ЗУЗ припадає початок публіцистичної творчості Петра Федуна, який друкувався під криптонімом «Вол.». Зокрема 1943 р. в журналі «Юнак» було опубліковано дві його статті: «Про ще один героїзм» та «Чи традиція зобов’язує?», де наголошувалося на моральному аспекті виховання української молоді як наступного покоління борців за волю України та продовження традицій визвольних змагань початку ХХ ст.

Навесні 1944 р. при Крайовому проводі ОУН ЗУЗ Петро Дужий організував крайовий осередок пропаганди (відомий під криптонімом «Зелений гай»), який розташовувався у трикутнику Ходорів-Бібрка-Дев’ятники на межі Миколаївського та Жидачівського районів Львівської області [22, с. 63]. Туди був відправлений керівний актив Юнацтва ОУН: П.Федун-«Волянський», Осип Дяків-«Горновий», Михайло Федоришин-«Стефаник» [23, с. 70].

За спогадами рідних, Петро востаннє побував у рідній домівці 10 березня 1944 р., коли приїхав до Шнирева, щоб попрощатися з родиною перед відходом на підпільну працю до Карпат [31, с. 4].

У червні 1944 р. в Карпатах, в районі с. Велика Тур’я [8, арк. 48, 70] Долинського району Івано-Франківської області діяли чоловіча та жіноча юнацькі школи кадрів, які мали підготувати кадри для діяльності під більшовицькою окупацією. Комендантом першої був Петро Федун [15, с. 7; 26, с. 128], а другої – Ірина Савицька-«Бистра» [8, арк. 48, 70]. Політвиховником чоловічої школи кадрів був гімназійний товариш «Полтави» Кирило Якимець-«Бескид» [11, арк. 330].

Працюючи в референтурі пропаганди Крайового проводу ОУН ЗУЗ П.Федун- «Волянський» паралельно включився в роботу по лінії УПА. Адже саме тоді, відповідно до наказу ГВШ ч. 2/44 від 1.02.1944 р., проводилось формування військових штабів на терені дій УПА і його було призначено начальником 6-го (політвиховного) відділу КВШ УПА-Захід. Останній з відомих документів, підписаних Петром Федуном як керівником політвиховного відділу КВШ УПА-Захід, датований 20.08.1946 р.[13, арк. 90].

У 1944 р. вояку-політвиховнику П.Федуну-«Волянському» було присвоєно перше військове звання старшого булавного. У 1945 р. йому присвоєно ступінь хорунжого-виховника [3], а відтак – поручника-політвиховника[12, арк. 239–241], у 1946 р. – сотника-виховника [12, арк. 249–252], у 1950 р. – майора [12, арк. 274–275], а в 1951 р. – полковника [12, арк. 277–278].

У листопаді 1944 р. на базі КОП ЗУЗ організовано Головний осередок пропаганди. Тоді ж при Проводі ОУН створено референтуру політичного вишколу, яку очолив Яків Бусел – «Київський». У його розпорядження із «Зеленого гаю» були передані О. Дяків-«Артем», П.Федун-«Волянський», Хризанф Гонтар-«Степовий» та секретарка П.Федуна Марія Огоновська-«Віра» [27]. Цей осередок дислокувався в околиці с. Бишки Козівського району Тернопільської області [16, с. 83–84]. На думку Петра Дужого, «Волянський» навіть виконував функції заступника референта політичного вишколу [28].

Після розформування референтури політичного вишколу її співробітників розподілено між різними пропагандивними осередками. П.Федун був призначений референтом пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН [17, с. 40; 16, с. 88]. Зберігся лист референта пропаганди Карпатського краю «Севера», датований 9.06.1945 р. [30, арк. 58]. Ці обов’язки він, правдоподібно, виконував до середини липня цього ж року, оскільки вже станом на 27.07.1945 р. референтом пропаганди Карпатського краю ОУН була інша особа. Імовірною причиною відкликання П.Федуна до референтури пропаганди Проводу ОУН було те, що у червні 1945 р. в руки більшовиків потрапив референт пропаганди Проводу ОУН Петро Дужий з групою співробітників, що дуже ослабило цю структуру. Відтоді П. Федун працював у складі референтури пропаганди Проводу ОУН.

Після загибелі Якова Бусла-«Галини» (вересень 1945 р.) та Дмитра Маївського-«Тараса» (грудень 1945 р.) керівництво всією пропагандистською роботою на українських землях, відповідно до рішення Проводу ОУН в Україні, перебрав на себе Петро Федун-«Север». На нього покладено обов’язки референта пропаганди та керівника Головного осередку пропаганди і інформації при Проводі ОУН в Україні. Одночасно він очолив політвиховний відділ ГВШ УПА та Бюро Інформації УГВР [24, с. 84; 21, с. 15–18].

Впродовж 1944–1951 рр. Петро Федун, як один із керівників визвольного руху в Україні, постійно перебував у полі зору органів МҐБ, які докладали величезних зусиль задля його розшуку та нейтралізації. Загальний контроль над усіма оперативними заходами щодо розшуку П.Полтави здійснював 1 відділ управління 2-Н МҐБ УРСР. Оскільки співробітникам МҐБ було відомо, що основним місцем дислокації П.Полтави були тодішні Сколівський і Славський райони Дрогобицької області (тепер – Сколівський р-н Львівської обл.), Болехівський та Вигодський р-ни Станіславської області (тепер – Долинський р-н Івано-Франківської обл.), тому на його пошуки в першу чергу були спрямовані управління МҐБ цих областей [14, с. 1–32].

На основі останніх публікацій, що з’явилися в Україні [4; 5; 14], можна стверджувати, що вже у 1945 р. співробітникам МҐБ було добре відомо про те, хто переховується під псевдонімом «Петро Полтава» та вживалися заходи щодо його ліквідації.

За роки підпільного життя повстанці навчилися дуже добре будувати та маскувати свої криївки, а тому, як показують документи, виявити їх органам МҐБ було досить складно. Найчастіше вони це робили за допомогою свідчень заарештованих підпільників чи їх зв’язкових. Саме тому впродовж усього періоду розшуку П.Федуна-«Полтави» основні зусилля  енкаведисти спрямовували на захоплення осіб, що були близькими до нього, а вже потім, на основі їхніх свідчень – виявлення його місць постою та проведення військово-чекістських операцій задля його захоплення або ліквідації.

У червні 1945 р. адміністратор ГОСП Михайло Дякунчук-«Волос» підготував для редакційної групи П. Федуна біля г. Парашка зі сторони с. Корчин Сколівського району Львівської області три схрони, де на протязі літа вона й дислокувалася. У таборі в цей період перебували: Дмитро Маївський-«Тарас», Богдана Світлик-«Ясна», Петро Федун-«Север», Осип Дяків-«Горновий», Хризанф Гонтар-«Степовий», Володимир Порендовський-«Семенюк», адміністратор Михайло Дякунчук-«Волос», керівник пункту зв’язку референтури пропаганди Проводу ОУН Іван Корчинський-«Корчак», друкарки – Люба Возняк-«Люба», Надія Якимович-«Надя», охоронці – Василь Попович-«Довбуш», Григорій Мартинів-«Ручай», Григорій Кочан-«Лис» та інші підпільники [7, арк. 24–27].

В кінці серпня 1945  р., за даними заарештованої зв’язкової Романа Шухевича-«Тараса Чупринки» Марії Римик-«Марусі» Управління НКҐБ у Дрогобицькій області організувало та провело велику військово-чекістську операцію на Сколівщині в районі розташування повстанського табору. Завдяки повстанській розвідці підпільникам вдалося заздалегідь дізнатися про облаву та відвести свої основні сили у безпечний район, що дало можливість уникнути великих втрат. Облавникам під час цієї операції вдалося вбити кількох повстанців, що забезпечували діяльність ГОСП та викрити три великих криївки у яких працювали співробітники редакційної групи [14, с. 5].

У вересні 1945 р. співробітники НКҐБ у Львові заарештували друкарку ГОСП Надію Якимович-«Оксану», яку спробували використати як провідника опергрупи до схрону «Полтави». Однак по дорозі з с. Корчин Сколівського району Львівської області в гори «Оксана» вибравши зручний момент зуміла втекти та повернутися у розташування ГОСП, де розповіла про свій арешт та обставини втечі. Відтак, пройшовши перевірку, далі працювала друкаркою у Петра Федуна – «Полтави» і вважалася однією з найбільш довірених його співробітників [14, с. 5]. Про це свідчить хоча б той факт, що на основі наказу ГВШ УПА ч. 2/48 від 2.09.1948 р. вона була нагороджена Срібним Хрестом заслуги [12, арк. 263–265].

Зиму 1945–1946 рр. Петро Федун-«Полтава» разом із всім своїм апаратом та боївкою, що його прикривала перебув у районі г. Широкий верх на Сколівщині. Проте вже в березні 1946 р. через великі облави, що охопили терен його дислокації, був змушений змінити місце постою. У цей період референтура пропаганди проводу ОУН зазнала значних матеріальних та людських втрат. Зокрема, тоді загинув адміністратор ГОСП Михайло Дякунчук- «Волос» [2, с. 147], а в руки ворога попала велика кількість редакційних матеріалів ГОСП та типографія, на якій друкувався журнал «Ідея і Чин» [14, с. 6].

Перебувши тиждень у запасній криївці біля г. Парашка група «Полтави» вийшла на поверхню та активізувала свою діяльність. У цей період зі складу ГОСП була відрахована Люба Возняк-«Люба», а на Закерзоння відійшов Володимир Порендовський-«Семенюк». У червні-серпні 1946 р. вся група базувалася у палатковому таборі на г. Бердо. Відтак почали будівництво нового схрону біля підніжжя г. Кичера зі сторони с. Корчин. Місце для нової криївки вибрав особисто Петро Федун. Роботи над обладнанням двохкімнатної криївки тривали від кінця серпня до кінця жовтня 1946 р. [7, арк. 28–31]. У цій криївці «Полтава» разом з іншими співробітниками ГОСП та охороною перебував до лютого 1948 р.

Зиму 1946–1947 рр. у вищеназваній криївці перебули: у першому відділені – П.Федун-«Полтава», О.Дяків-«Наум», Б.Світлик-«Ясна», Н.Якимович-«Надя», І.Корчинський-«Корчак» та Дарія Малярчин-«Дарка», у другому – Х.Гонтар-«Степовий» та боївка охорони до складу якої входили: Г.Кочан-«Лис», Мирон Воскрес-«Мирон», «Ігор», «Беркут», «Андрій» та «Зенко» [7, арк. 31–32].

Петро Федун у 1946-1951 рр., як керівник Головного осередку пропаганди (далі – ГОСП), начальник політвиховного відділу ГВШ УПА та керівник Бюро інформації УГВР, задавав тон у розробці напрямків та тематики пропагандистської роботи. Він керував усією роботою ГОСПу, відповідав за підпільні видання, їх друк та поширення, організацію пропагандистської роботи на всьому терені дії ОУН. Редагував, зокрема, періодичні видання збройного підпілля: «Ідея і чин» (1946–1947 рр.), «Самостійність» (1946–1948 рр.), «Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР)» (1948–1951 рр.), «Дискусійна трибуна» (1948–1950 рр.), «Осередок пропаганди та інформації при Проводі Організації Українських Націоналістів (ОУН)» [29, с. 240–257], а також чотири частини збірника вишкільних матеріалів 1-го ступеня «Шлях до волі».

Постійними членами ГОСП в той час, крім керівника, були Осип Дяків-«Наум» (редагував журнал «Повстанець», писав ідеологічні праці), Богдана Світлик-«Доля» (відповідала за інформаційну сторінку у тодішніх виданнях ГОСП, а також виконувала обов’язки зв’язкової між П.Федуном та Р.Шухевичем, писала літературні твори), Хризанф Гонтар-«Кузьменко» (займався літературним редагуванням та коректурою, писав літературні твори).

Деякий час у ГОСП працювали Василь Галаса-«Орлан» із своєю дружиною Марією Савчин-«Марійкою». На базу П.Федуна вони прибули у жовтні 1947 р. із Закерзоння, щоб при його допомозі перезимувати [18, с. 172].

Восени 1947 р. співробітниками МҐБ було заарештовано кількох членів ОУН, які мали безпосереднє відношення до роботи ГОСП, що дало змогу встановити приблизне місце дислокації Петра Федуна-«Полтави» та його підлеглих. Так, 17 вересня у Чехословаччині був заарештований Володимир Порендовський-«Семенюк» [6, арк. 9], а 24 грудня у містечку Дашава Стрийського району Львівської області – Люба Возняк-«Любу» [14, с. 7].

На основі отриманих даних оперативна група МҐБ УРСР у м. Львові та УМҐБ у Львівській області ретельно розробили план масштабної військово-чекістської операції під кодовою назвою «Ущелина». Передбачалося силами військ МҐБ одночасно надійно заблокувати села Ямельниця, Корчин, Крушельниця, Орів та Коростів і район г. Парашка, де були розташовані криївки ГОСП, з метою виявити та ліквідувати учасників ОУН.

Перед початком операції військові частини були розміщені в містах Дрогобичі, Трускавці, Стебнику та інших навколишніх населених пунктах з таким розрахунком, щоб уночі вони могли здійснити несподіваний кидок на 10–20 км у район проведення операції. В ніч з 1 на 2 лютого 1948 р. війська МҐБ здійснили марш через гори і одночасно заблокували всі села згідно з планом операції. Розшук підпільників розпочався о 8:00 2 лютого 1948 р.

Одна з пошукових груп на схилі г. Парашка виявила капітально обладнаний бункер П. Федуна. Підпільників врятувала спостережливість його підлеглих. Зважаючи на небезпеку, всі мешканці бункера негайно покинули його [14, с. 7–8]. Повстанці вийшовши з криївки через гору Кичера, а потім схилами гори Парашка відступили в ліс за с. Коростів Сколівського району Львівської області, де і перечекали облаву [7, арк. 34–35].

Всього за час проведення операції з 2 по 9 лютого було вбито 44 і заарештовано 26 підпільників ОУН, серед них: 5 співробітників ГОСП, 5 співробітників Дрогобицького окружного проводу ОУН, 5 співробітників Дрогобицького надрайонного проводу ОУН, 9 співробітників районних проводів ОУН, 9 кущових та станичних ОУН, 26 рядових підпільників. У районі операції було виявлено та знищено понад 100 криївок, вилучено 5 кулеметів, 13 автоматів, 24 гвинтівки, 13 пістолетів, 8 гранат, понад 2000 набоїв, 1 типографію, 3 радіоприймачі, 3 друкарські машинки, значну кількість документів і підпільної літератури та інше майно [14, с. 9].

Заарештована 21 вересня 1947 р. зв’язкова Р. Шухевича Катерина Зарицька – «Монета» протягом тривалого часу відмовлялася назвати місця перебування П. Федуна, і лише на допиті 30 березня 1948 р. розповіла, що його сховище розташовувалось біля підніжжя г. Кичера на Сколівщині.

5–6 квітня 1948 р. співробітники Управління МҐБ у Дрогобицькій області на схилах г. Кичера провели ще одну чекістсько-військову операцію на підставі свідчень К. Зарицької. Вони виявили бункер П. Федуна, однак він виявився порожнім – підпільники помітили наближення військ МҐБ і перейшли в гори на межі Славського району Дрогобицької та Болехівського району Станіславської областей. Під час переслідування співробітники МҐБ вбили охоронців П. Федуна «Чуприну» та «Клименка» [14, с. 9].

Загалом варто відзначити, що Петро Федун-«Полтава» у своїй діяльності відзначався дуже доброю конспірацією, що дуже часто рятувало його від загибелі. Вся діяльність підлеглого йому осередку пропаганди була чітко налагоджена та регламентована. Адміністратор ГОСП (в його обов’язки входили: підбір місць дислокації та будівництво криївок, забезпечення осередку всіма технічними засобами, що були необхідними для роботи, заготівля продуктів, забезпечення зв’язком тощо) заздалегідь готував місця укриття для співробітників референтури пропаганди. Як правило, у розпорядженні П.Федуна були основна та запасна бази. На основній базі завжди дислокувався «Полтава» зі своїм апаратом та частиною боївки охорони, а на запасній – адміністратор ГОСП з решту охоронцями. Так, до 1948 р. основна база референтури знаходилася у лісовому масиві на північному схилі г. Парашка поблизу сіл Корчин та Крушельниця Сколівського району Львівської області. Запасні криївки у цей час були побудовані в лісовому масиві «Гута», що біля с. Орявчик цього ж району. Саме ця база (взимку 1947-1948 рр. тут переховувався О. Дяків-«Горновий») допомогла йому разом з підлеглими щасливо перебути облави лютого-березня 1948 р. [9, арк. 36-37].

Відтак основною територію базування «Полтави» був лісовий масив на г. Бесарабка, що біля с. Козаківка Болехівської міськради Івано-Франківської області (дана база діяла до березня 1950 р., коли була виявлена і ліквідована військами МҐБ), а запасною територією базування був лісовий масив «Кремінь», що між селами Тухля, Гребенів, Головецько і Козьова Сколівського району Львівської області (база діяла два роки – до травня 1950 р.) [9, арк. 38–40].

У кінці травня 1948 р. П. Федун разом з О. Дяківим, В. Галасою, М.Савчин, Х.Гонтарем та охоронцями Мироном Воскресом-«Мироном», «Зенком» і «Беркутом» ходив у Миколаївські ліси, що на Львівщині, де в той час відбувалася нарада Проводу ОУН в Україні [14, с. 9]. Одним із рішень цієї наради було спорядити кур’єрську групу до Німеччини, де базувалися закордонні представництва українського визвольного руху.

Реалізуючи рішення цієї наради була сформована кур’єрська група до складу якої увійшли: поручники УПА Іван Паньків-«Явір» та Василь Сколоздра-«Грабенко», хорунжі УПА Микола Мельничин-«Кірам» та Михайло Горчин-«Грузин». До цієї групи П.Федун від своєї референтури долучив Хризанфа Гонтара-«Степового» та бойовика Мирона Воскреса-«Мирона». Вказана група виконала своє завдання, хоча в дорозі, на території сучасної Чехії, переслідувана ворогом, втратила трьох своїх членів: 10.09.1948 р.  на мості ріки Морави нижче Зліна – «Грузина», 25.09.1948 р. на полях між Ркіни і Адамовом біля Брна – «Мирона» та 29.09.1948 р. в с. Ліповець біля Брна – «Степового».

Зиму 1948-1949 рр. Петро Федун разом із співробітниками ГОСП «Ясною», «Надею» та охоронцями «Василем», «Юрком» і «Орестом» планував перебути у криївці, що розташовувалася в лісі біля с. Козаківка Болехівської міськради Івано-Франківської області. Проте у кінці грудня 1948 р. війська МҐБ у районі сіл Козаківка Болехівської міськради Івано-Франківської області та Либохора Сколівського району Львівської області енкаведисти проводили велику облаву. Стійковим вдалося заздалегідь виявити наближення ворога, криївка була підпалена, а повстанці почали відступати. Енкаведисти їх переслідували, в результаті чого 29 грудня 1948 р. неподалік від с. Либохора загинула Богдана Світлик-«Ясна», а решті підпільників вдалося щасливо відірватися від переслідування [7, арк. 38; 14, с. 9].

Після втрати основного схрону, П.Федун був змушений разом зі своєю групою перейти на зимування на запасну територію – у криївку біля с. Тухля Сколівського району Львівської області, де на той час вже перебувала частина співробітників та охоронців ГОСП на чолі з адміністратором Юрієм Поповичем – «Відважним». На нове місце зимівлі вони прибули 3 січня 1949 р. [7, арк. 38; 14, с. 9–10]. В одній криївці розташувалися П.Федун-«Север», Надія Якимович-«Надя» та адміністратор ГОСП Юрій Попович-«Вільховий», а в іншій – Григорій Кочан-«Роман», Василь Дяків-«Славко», Федір Гнатів-«Шугай», Мирон Барда-«Чорноморець», Ярослав Нагляк-«Жук» [7, арк. 38–39].

В липні 1949 р. П.Федун у супроводі своїх охоронців ходив у Бібрецькі ліси на Львівщині, де відбулася чергова нарада члені Проводу ОУН [14, с. 10].

Повернувшись з наради він продовжував діяти на звичній території, а зиму 1949-1950 рр. разом із співробітницею ГОСП Галиною Голояд  – «Мартою» та охоронцями «Орестом» і «Остапом» перебув у криївці керівника Долинського надрайонного проводу ОУН Ярослава Зборика-«Орленка» [9, арк. 40].

Після загибелі 5 березня 1950 р. у Білогорщі під Львовом Романа Шухевича-«Тараса Чупринки» відбулися зміни в керівництві воюючої України. У червні 1950 р. на конференції ОУН керівником Проводу ОУН було обрано Василя Кука-«Леміша», його ж затверджено на посаді Головного командира УПА та Головою Генерального секретаріату УГВР. Тоді ж рішенням УГВР від 15.07.1950 р. П.Федуна-«П.Савчука» було затверджено заступником Головного Командира УПА [10, арк. 9], а відтак він обійняв ще й пост заступника Голови Генерального Секретаріату УГВР [20, с. 104–106].

Ще в 1949 р. на П.Федуна каральні органи завели окрему розшукову справу під кодовою назвою «Шакал» [4, с. 134]. У 1950 р. створено спеціальну міжобласну опергрупу МҐБ (нараховувала 20 співробітників), яка займалася винятково його пошуками.

Особливо натиск облавників П.Федун відчув восени 1951 р. З огляду на це, він вирішив перейти зимувати в Жидачівський район Львівської області, де базувався крайовий провідник ОУН Роман Кравчук-«Петро». 18 листопада 1951 р. «Полтава» разом із своєю охоронною боївкою прибув на місце постою останнього у Вишнівецькому лісі [1].

У грудні 1951 р. співробітники МҐБ отримали інформацію, що в районі сіл Вишнів і Новошини переховується хтось із членів Проводу ОУН. Зважаючи на це, управління 2-Н МҐБ УРСР спільно з управліннями МҐБ в Дрогобицькій та Станіславській областях ретельно розробило план військово-чекістської операції. Передбачалося щільно заблокувати лісові масиви та населені пункти, аби не допустити втечі підпільників, а потім провести ґрунтовний пошук криївок. Район пошуку був розділений на 9 секторів. Керівникові кожного сектору було поставлено завдання – уважно оглянути місцевість на предмет наявності підземних сховищ, розшукати підпільників і, в міру можливого, захопити їх живими. До операції було залучено 4574 офіцерів та солдатів, з них – 75 співробітників УМҐБ у Дрогобицькій області та 78 співробітників УМҐБ у Станіславській області, 60 інструкторів із 110 службово-розшуковими собаками, 500 курсантів навчального загону МҐБ, 230 автомашин [14, с. 31]. Операція тривала з 21 по 28 грудня.

Вранці 21 грудня 1951 р. війська МҐБ заблокували згаданий район на межі тодішніх Букачівського району Станіславської області та Журавнівського району Дрогобицької області (тепер – територія на стику Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. та Жидачівського р-ну Львівської обл.) та розпочали пошуки.

23 грудня об одинадцятій годині тридцять хвилин у лісі біля с. Новошини Журавнівського району Дрогобицької області (тепер – Жидачівського р-ну Львівської обл.) курсанти навчального полку МҐБ за струменями пари з вентиляційних отворів виявили підземний бункер з підпільниками всередині. Їм запропонували здатися, але вони відмовились і відкрили вогонь з автоматів. Через деякий час, побачивши, що становище безвихідне, підпільники підпалили бункер і пострілялися. Криївка була розкопана солдатами і з неї витягнуто тіла чотирьох повстанців: члена Проводу ОУН Петра Федуна – «Полтави», референта пропаганди Журавнівського надрайонного проводу ОУН Богдана Зобніва-«Миронича», провідника Букачівського районного проводу ОУН Михайла Сенюка-«Скритого» та бойовика «Миронича» Григорія Ярему-«Зенка».

У той же день тіла семи загиблих повстанців вантажівкою були доправлені до Львова. У приміщені Управління МҐБ у Львівській області була проведена процедура їхнього фотографування та впізнання заарештованими учасниками підпілля, у ході якої остаточно було встановлено факт загибелі одного із керівників національно-визвольної боротьби в України, провідного її ідеолога Петра Федуна-«Полтави». Коли ж через кілька днів постало питання, що робити з тілами вбитих, то було вирішено їх таємно поховати. Вночі 28 грудня 1951 р. співробітники МҐБ закопали тіла П. Федуна, Р.Кравчука та п’яти інших загиблих повстанців у триметровій ямі з негашеним вапном на території «об’єкту №39» УМҐБ у Львівській області [14, с. 32].

Внесок Петра Федуна у визвольний рух належно оцінило командування. У 1946 р. його, як начальника 6-го політвиховного відділу КВШ УПА-Захід, відзначено вирізненням у наказі командира УПА-Захід [13, арк. 200]. У подальшому П.Федун був нагороджений трьома хрестами заслуги УПА: у 1947 р. – Срібним хрестом заслуги [12, арк. 256], у 1951 р. – Золотим хрестом заслуги [12, арк. 276], а в 1952 р., вже посмертно, – Золотим хрестом бойової заслуги І-го класу [12, арк. 279–280]; окрім того – медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» [25].

Творчий доробок П.Федуна – «Полтави», за нашими підрахунками, складає понад три десятки праць, більшість  із яких дотепер залишаються невідомими широкому колу читачів.

Твори Петра Федуна-«Полтави» не втратили актуальності й через шістдесят років після написання. Адже в них він подекуди дуже вдало передбачив сучасний суспільно-політичний устрій України з його міжпартійною гризнею та нестабільністю. Саме проти такого варіанту розвитку молодої української держави виступав публіцист, пропонуючи на перші роки запровадити «організовану демократію»*.

Значна частина висновків та оцінок П.Федуна, зроблених у другій половині 1940-х років, підтверджена ходом суспільного розвитку. Творчість Полтави забезпечила йому гідне місце в скарбниці європейської суспільно-політичної думки ХХ ст.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Акт-звідомлення про обставини й здогадні причини загибелі сл[авної] п[ам’яті] «Максима» й «Полтави» та друзів // ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 47. – Арк. 153–157.
2. Архів Управління Служби безпеки України у Львівській області (далі – Архів УСБУ ЛО). – Спр. П-29431. – Арк. 147.
3. Архів Центру досліджень визвольного руху (далі – Архів ЦДВР). – Фонд «Архівна збірка Миколи Лебедя» (в стадії опрацювання).
4. Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. «Повстанська розвідка діє точно й відважно…». Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. 1940–1950-ті роки: Монографія. – Київ: К.І.С., 2006. – 568 с.
5. Вєдєнєєв Д. Федун Петро // http://format.ua/index.php?go=Articles&in=7&id=125.
6. Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ). – Ф. 6. – Спр. 75172фп. – Т. 1. – 187 арк.
7. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75386фп. – Т. 1. – 215 арк.
8. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75389фп. – Т. 1. – 315 арк.
9. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75390фп. – Т. 1. – 315 арк.
10. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 5.
11. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 47.
12. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60.
13. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62.
14. Іщук О. Розшук органами державної безпеки УРСР керівника Головного осередку пропаганди ОУН(б) Петра Федуна у 1944-1951 рр. – Київ, 2008. – 66 с.
15. Козак І. Наступальність нашої боротьби (У 15-річчя смерти сл. п. П. Полтави) // Український самостійник. – 1967. – 01(507). – С. 5–8.
16. Кук В. Генерал-хорунжий Роман Шухевич. Головний Командир Української Повстанської Армії. – Львів, 2007. – 120 с.
17. Кук В. Постій Проводу ОУН у селі Бишках (1943–45 рр.) // Воля і батьківщина. – 1998. – № 4. – С. 36–46.
18. Літопис Української Повстанської Армії. – Торонто-Львів: Видавництво Літопис УПА, 1995. – Т. 28: Савчин М. Тисяча доріг (Спогади). – 598 с.
19. Метрична книга народження у с. Шнирів // Архів Відділу реєстрації актів цивільного стану Бродівського районного управління юстиції Львівської області.
20. Мороз В. Історія створення і діяльности Української Головної Визвольної Ради // Визвольний шлях. – 2004. – Кн. 7. – С. 88–106.
21. Мороз В. Критика комуністичної системи Петром Полтавою // Україна ХХІ століття: Шлях і мета. Матеріали науково-теоретичної конференції. – Київ, 2002. – Частина 1. – С. 15–18.
22. Мороз В. Останнє число «Повстанця» // Воля і Батьківщина. – 1998. – Ч. 2. – С. 62–71.
23. Мороз В. Підпільна Українська Інформаційна Служба // Визвольний шлях. – 2001. – Кн. 6. – С. 65–72.
24. Онишко Л. Катерина Зарицька. Молитва до сина. – Львів: Світ, 2002. – 176 с.
25. Повідомлення [про смерть П. Федуна] // Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 10: Українська Головна Визвольна Рада: документи, офіційні публікації, матеріали. Кн. 3: 1949–1952. – Торонто, 1984. – С. 57.
26. Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943–49. Довідник. – 199 с.
27. Спогади Марії Ясеницької (Огоновської) // Записав Володимир Мороз 27.07.1998 р. у с. Демня Миколаївського району Львівської області.
28. Спогади Петра Дужого // Записав Володимир Мороз 17.10.1996 р. у м. Львові.
29. Стасюк О. Видавничо-пропагандивна діяльність ОУН (1941–1953 рр.). – Львів, 2006. – 384 с.
30. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. – Ф. 3836. – Оп. 1. – Спр. 67. – Арк. 58.
31. Чуй В. Несхибний патріот. До дня народження П. Федуна – «Полтави» // Галицька хроніка. – 1996. – 4 лютого. – С. 4.

 

*Детальніше див.: Федун Петро – «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / Упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – 720 с., 16 с. іл.