Основні ідеологічні концепти нового лібералізму
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 15 Чер 2021 в 0:03
Петро Іванишин
Ідеологічна сутність неолібералізму:
основи націософського трактування
ІХ. Основні ідеологічні концепти нового лібералізму.
Опрацьованого вище матеріалу у сферах зовнішньої та внутрішньої політики, економічного та культурного урядування цілком достатньо для того, щоб коротко підсумувати сказане й вийти три важливі речі, котрі у свій спосіб вказують на імперський характер неолібералістичної ідеології та побудованій на ній системи влади: 1) структура справжніх ідей та цінностей (що приховуються за політичними міфами – стереотипами, котрі фальшують дійсність в масовій свідомості); 2) сутність і структура лібералістичного правлячого класу й 3) основні типи організаційних структур лібералістичної еліти.
Ідеологічну структуру неолібералізму утворюють шість основних ідей (концептів і водночас ідеалів), котрі доволі легко деконструюються за принципом “новомови” Джорджа Орвелла, де, як пригадуємо, брехня була правдою і навпаки:
1. Егоїзм (гіпертрофований індивідуалізм). Природна для етнопсихології західної людини[1] повага до свободи індивідуальності, розвитку особистих якостей, творчої ініціативи тощо трансформується в догматичне (поза національно-культурним чи релігійно-моральним контекстом) вивищення міфу про “права і свободи людини” (слова, совісті, вибору, підприємництва та ін.), котрі насправді передбачають повновартісне, максимальне забезпечення егоїстичних прав і свобод лише одного класу (страти) – класу багатої людини, плутократа, імперіаліста або космополіта (“кочовика” Ж.Атталі).
2. Псевдодемократія (олігархія, плутократія). За міфами про “ліберальну демократію” та демократичне, “відкрите суспільство” приховується жорстока правда про “олігархічну природу політики” (П.Круґман) – панування капіталістичної олігархії (плутократії, влади мільярдерів) та її тотальний контроль над “масовим суспільством” (а значить, над політичним та економічним вибором, “громадським контролем над владою”, свободою слова, громадською думкою, цензурою, естетичними смаками та ін.). Ідеться про контроль за допомогою “пропаганди” (піару, за Е.Бернейзом) через залежні (так звані “вільні”) засоби масової інформації (ЗМІ) та комунікації (ЗМК, мас-медіа).
3. Економічний колоніалізм. Міф про “вільний ринок”, що начебто спонтанно вибудовує гармонійне суспільство всередині держав і в міжнародному просторі, приховує факт створення економічної системи, котра забезпечує матеріальні інтереси (добробут) лише вузького прошарку фінансових та промислових капіталістів (крупних власників, буржуа, олігархів) та звʼязаних із ними політиків. А це спричинює різке майнове розшарування, монополізацію, експлуатацію та економічний визиск решти прошарків населення всередині багатих (розвинених) держав, держав “центру” (аж до можливості перетворення співгромадян на рабів в лібертаріанстві) та економічне поневолення інших, бідних і бідніших держав планети (“периферії” і “напівпериферії”) через глобалізаційні процеси. (Цей концепт є провідним для лібертаріанської течії неолібералізму.)
4. Обездуховлення (антикультурність, культурний колоніалізм). За міфами про “толерантність”, “антидискримінацію”, “політкоректність”, “відсутність моральної монополії”, “повагу до самовираження”, “простір свободи”, “суспільство вільних”, “мультикультуралізм” приховується стратегія, що дегуманізує й денаціоналізує людину та суспільство, що приводить до “катастрофічного обвалу культурних цінностей” (Ж.Рюс) у всіх сферах індивідуального та суспільного життя. Неолібералам ідеться про витворення “егоїстичної людини”, бездумного споживача-“орануса” (В.Пєлєвін), матеріаліста й “космополіта” (Л. фон Мізес), на перетворення суспільства на “стадо виборців та податкодавців” (М. де Унамуно), на сукупність “елементарних частинок” (М.Вельбек). Низка повоєнних антикультурних космополітичних революцій (філософська, художня, сексуальна, освітня, етична, статева, феміністична та ін.) призводять до знищення органічних ідентичностей людини – національної, релігійної, статевої, естетичної та ін., до атомізації суспільства й знелюднення. Вони спричинюють відчуження, самотність, абулію (безвольність), геодонізм, отупіння, моральну деградацію, роздробленість, депресивність, апатію, соціопатичність, психічні розлади, ненависть і нетерпимість до всього органічного, істинного, буттєво-історичного та ін. Зрештою, приводять до духовного поневолення, рабства. (Ця ідея переважає в соціал-лібералістичних течіях.)
5. Ліберальна держава. Справжньою метою цієї міфологізованої як “єдиної легітимної” політичної структури є не так захист демократії, свободи і миру (все це ілюзії), як захист великих власників – політичних та економічних інтересів правлячої олігархічної верхівки, що неминуче передбачає створення антилюдяної, антинародної, антидемократичної та антинаціональної системи влади.
6. Глобальне панування. За міфом про підтримання й зміцнення миру й міжнародної безпеки, розвитку взаємовигідного співробітництва між народами та державами світу в дусі Вестфальської системи, втіленням чого є начебто Організація Обʼєднаних Націй та інші міжнародні інституції, приховується щось протилежне. Йдеться про геополітичне бажання неолібералів через інструментарій сильних держав до освоєння “політично порожніх просторів” (Г.Морґентау), тобто слабких держав – світового панування під проводом або якоїсь “демократичної” імперії, наддержави, як-от США (гегемонізм), або космополітичного “світового уряду” (мондіалізм).
[1] Детальніше див.: Янів В. Психологічні основи окциденталізму / Упор. М.Шафовал. Мюнхен: УВУ, 1996. 205 с.
