Олег Баган: Ідея і чин Ярослава Стецька «Не за мир, а за тріюмф правди»

Олег Баган: Ідея і чин Ярослава Стецька (Київ, 2008)

Ім’я Ярослава Стецька (1912-1986) закарбоване на самих вершинах українського визвольного руху: член Проводу ОУН (1939), Голова Державного правління (уряду) новопроголошеної української держави (1941), керівник Антибольшевицького Блоку народів (1946-1986), організатор Світової антикомуністичної ліги (1967). Пропонований нарис дає цілісний огляд науково-популярного плану біографії та діяльності Я. Стецька, його ідеолого-публцистичної творчості. Власне, у книжці вперше здійснена спроба вибудувати концептуальний ідейний каркас теоретичної спадщини визначного націоналіста.
Видання адресоване усім українським патріотам і дослідникам історії та ідеології українського націоналізму.

Пропонуємо увазі читачів РОЗДІЛ Х цієї книги.

 

Х. «Не за мир, а за тріюмф правди»

(Замість висновків)

 

Ми розглянули різні аспекти теоретичної спадщини Ярослава Стецька. Але, як помітив читач, пройняті вони єдиним духом, виявляють цілісний світогляд автора. На які б проблеми він не дивився, якими б суперечностями вони не були обставлені – погляд Я. Стецька завжди ясний, з позиції національного Добра, національної Правди.

Націоналістичний світогляд – це оптимістичний світогляд. Його напрямні – це Зростання і Велич Нації, це життєвий Активізм і Романтика Боротьби. Це погляд на історію, на закони і форми існування суспільства з точки зору інтересів Нації, її цілости і здоров’я. Це органічне співіснування інтересів нації і людини. Він – єдина формула збереження духовности цілого людства, що коріниться в нашій Традиції.

Не космополітичний хаос і бездуховність, не «здобутки проґресу» і нівеляція людської особистости, а Сила, Наступ, Воля. Не «матеріяльні інтереси народу», «спільний ринок» і таке інше, а Бог, Україна, Свобода.

У Я. Стецька вкарбовано: «Український націоналізм – народоправна система, яка розв’язує і впорядковує життєві питання не тільки з погляду інтересів сучасних поколінь народу, а й з погляду майбутніх поколінь, себто – нації в Шевченковому розумінні. Це влада нації, націократія, тому й заходи націоналістичної влади, себто всенародної вади визволеної нації, в різних галузях життя мають проєкцію майбутнього, мають на увазі не лише актуальне добро живучого покоління (народу), а й майбутнього (нації), не інтереси кляси, а цілости народу, не лише потреби родини, а й українського роду як тяглости родини не лише як людини-одиниці, а як людини-індивідуальности» (ІІ, 124).

«В політичній площині – зазначає він в іншому місці, – найвище національне і світове призначення українського націоналізму є в осягненні волі українського народу й побудові ні від кого незалежної Української національної держави на його етнографічних землях, держави, що єдина може забезпечити свобідний розвиток і добробут всьому населенню української землі, без різниці віровизнання, національности і раси. Щоб досягнути бажану мету, необхідно дощенту знищити російську імперію, розподілити її на національні суверенні держави всіх тих народів, що їх поневолила Москва…» (ІІ, 127).

Тому український націоналізм «… рішуче відкидає будь-які «об’єднання» визволених націй із Росією, всякі «федерації» з нею, «унії», «конфедерації», «Союзи трьох Русей», «З’єднані держави Східної Европи», «Союз Евразійських народів», «Всеросію – Евразію» і т.п., як мінливі форми незмінної суті російської імперії» (ІІ, 129).

Вся творчість Я. Стецька пройнята великою вірою у свій народ, в силу його характеру і свободолюбність. Осмислюючи історію української землі, він спостеріг, що всі українські поразки, падіння і промахи є наслідком дії зовнішніх дезорієнтуючих і розкладових сил, що страшною карою для України є наявність серед частини її людности психологічного комплексу «малоросійства», національної неповноцінности і запроданства: «нас ніколи досі ще не переміг ворожий меч. Нас перемагав лише троянський кінь, татарські люди нашої історії» ( ІІ, 162). Витворення в українстві чіткої наступальної, героїчної національної ідеології надзвичайно зміцнило б становий хребет нації. «З’єднані однією революційною ідеєю українці – непереможні» (ІІ, 162).

Увесь комплекс оцінок світу у Я. Стецька зроджений його глибокими християнськими переконаннями. Він безкомпромісний до проявів найменшої фальші, зла. Тому й міжнародні стосунки, і соціяльно-економічна й культурна еволюція людства розглядаються ним з відповідною суворістю. Не можна торгувати народами, не можна підмінювати життєві вартощі людей теорією «про набивання шлунків» і «науково-технічний проґрес». Не можна обманювати їх фальшивим пацифізмом, ілюзією загального «миру» на руїнах поневолених народів. Я. Стецько дефініціює: «Бо не «мир» – найвища цінність, а перемога правди на землі». (ІІ, 76). Правди, яка стверджує свободу, правди, що є істиною Божою, яка не терпить поступливости і ніякого компромісу і заспокоєння.

Героїчний світогляд Я. Стецька стверджував і стверджує таку роль для його Батьківщини: «Перед Україною велике революційне завдання: оновлення духове, моральне, ідейне, патріотичне й релігійне вільних народів. Можливо, що для цього призначив нас Господь йти крізь терня й муки до лаврового вінка!» (ІІ, 459).