«Обставини роблять із чоловіка то, чим він є»

Василь Лаптійчук (політолог, Київ)

«Обставини роблять із чоловіка то, чим він є»

          Ці слова чудової української письменниці Ольги Кобилянської (здається, повість «Земля», де брат убиває брата за землю) мало відомі, з уваги на попередній (радянський) період «денацифікації» росіянами українців, коли нам у мізки з перших шкільних років забивали «творчість» ловеласів, маніяків, апологетів насилля, дурисвітів, графоманів і зануд, яких тоді сором’язливо називали «російськими письменниками».

         Мова про те, що люди проявляють себе по-справжньому, неприховано стають «самими собою» лише в якихось кризових ситуаціях, коли важко, небезпечно тощо. Колись ідеальною для виявлення суті людини була служба в (радянській) армії, коли високі навантаження, брак нормального одягу й, буквально, недоїдання, «неволя» тощо створювали враження «кризи» й «загрози існуванню». В армії служили представники усіх 15 республік, і кожен міг бачити не лише прояв індивідуальних рис, але й легко формував враження про етнопсихологічні особливості тієї чи іншої нації. Тема сумна, комусь здасться образливою, тому краще не аналізувати. Згадав би лише, що керівництвом військових частин, які комплектували власні полки, віддавалась безперечна перевага насамперед українцям і сибірякам. Найменше в підрозділах РА хотіли бачити незмінних «шлангів»-москвичів. А роди військ, що потребували особливої уваги (ВДВ, КГБ та деякі ін.), не комплектувалися вихідцями з Кавказу, Закавказзя й Середньої Азії, взагалі. Відповідь «чому», мабуть, слід пошукати десь у російських навічно закритих в архівах, де психологами науково обґрунтовано давалася певна оцінка цілим націям.

         Війна – ідеальна ситуація для вияву людини, «ким вона є насправді». Як у межах нації, так і в міжнародних відносинах. Уже сьогодні українські не лише політики й урядовці, але й етнопсихологи, мали б уважно стежити за тим, які країни голосують «за Росію» в ООН, які утримуються, коли мова йде про намагання однієї нації знищити іншу. Де громадськість (і в якій пропорції) влаштовує публічне або приховане схвалення агресії, голосує за проросійські політичні сили тощо. Це, точно, не ті нації, з якими Україні далі жити.

Що жорстокішою й тривалішою буде російсько-українська війна, то конкретніше визначатимуться народи світу у своєму ставленні до агресії, агресора й жертви агресії. Зрештою, мовчанка й голова в пісок – це теж достатньо красномовне самовираження.

          Скільки років росіяни облесливо зазирали нам у вічі, називали «братами», а готувалися до війни. Це Азія в найгіршому її вияві – у переважній більшості азійських народів брехня є невід’ємним елементом культури. Раніше вони б обурювалися на такі твердження, проте війна все поставила на свої місця: «Обставини зробили з чоловіка то, чим він і був».

         Очевидно, що вся зовнішня політики зараз і згодом повинна буде враховувати поведінку держав світу (націй) під час війни – хто як себе проявив. Не виключено, що на рівні нормативної бази урядових відомств слід буде розробити інструкції, які передбачають відмінності у веденні переговорів, підписання договорів тощо з країнами світу, враховуючи задекларовану ними під час кризи «байдужість», «недружність», «брехливість», «підступність» та ін. Подібні інструкції для зовнішньополітичних відомств, розвідок та контррозвідок існують у багатьох країнах світу. У КДБ, наприклад, проблематиці етнопсихології китайців було присвячено цілих кілька книг (очевидно, що з їхніми висновками детально ознайомили й Путіна напередодні його візиту в Пекін).

           Отже, обставини зробили з росіян то, чим вони є і, відповідно, завжди були. Поки дозволяє ситуація, слід придивитися й до решти. З точки зору пізнання націй і, відповідно, формування основ майбутньої національної безпеки, чудова нагода. Рівності у відносинах, з одного боку, з миролюбними країнами, а, з іншого, з агресором та його «помічниками», бути не може, за визначенням.