На кожне «Слава Україні» нині чуємо мільйонне «Героям Слава» у відповідь.
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 04 Лют 2025 в 23:51
Юрій Сиротюк
На кожне «Слава Україні» нині чуємо мільйонне «Героям Слава» у відповідь.
Нині це офіційне вітання у Збройних Силах України. Ним вітаються Президенти.
Червоно-чорний прапор попри скавуляж ворогів неодмінний атрибут усіх українських вояків. На броніку чи штурмовому наплічнику, в окопі чи на ППД – він частина нашого коду.
«Зродилися ми Великої години» офіційний марш української армії.
А для всіх навколо ми просто «бандерівці».
Усе це вітання, символіка, очільництво від організації 96 річницю якої ми відзначаємо.

О.У.Н.
Після ордену Запорізького козацтва найунікальніший витвір української нації.
Організація – ціль, мета, методи, а головне ідеї якої і досі мега актуальні.
«Здобути Українську Державу, або згинути в боротьбі за неї».
«Поширити її Силу, Славу, Багатство і Простір».
Орієнтація на власні сили».
Наші попередники пішли «пробоєм проти течії», бо заповзялися долю переперти у чи не найважчий фізичний і психологічний період існування нації. В часи програних визвольних змагань, втраченої і роздертої ворогами державності.
І «романтика» та «фанатики» таки переперли долю і посоромили всіх прагматиків та реалістів. Бо українська Держава є. Є і буде.
Отож
3 лютого 1929 р. – Утворено Організацію Українських Націоналістів.
Організацію-Легенду, яка перетворила поневолений народ у націю бандерівців; організацію, яка створила УПА – армію, що кинула виклик і вистояла перед найбільшими у світі імперіями, організацію, що взяла на озброєння ідеологію націоналізму, єдину націорятівну ідеологію…
96 років тому 28 січня-3 лютого 1929 року відбувся Перший Конгрес Українських націоналістів у Відні, на якому було офіційно оформлено створення Організації Українських Націоналістів (ОУН), Головою Проводу українських націоналістів обрано полковника Євгена Коновальця.
Так в результаті злиття кількох націоналістичних організацій ГУНМ (Група Української Націоналістичної Молоді), ЛУН (Ліги Українських Націоналістів), СУНМ (Союзу української націоналістичної молоді) та на базі УВО (Української Військової Організації) виникла організація-орден, що стала стержневою у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу у XX ст.
У своїх програмових матеріалах ОУН проголосила: “Беручи ідею Української Самостійної Соборної Держави в підставу свого політичного діяння та не признаючи всіх тих міжнародних актів, умов і установ, що стан українською національно-державного розірвання створили та закріпили, не обмежуючись в своїй діяльності на той чи інший терен, але змагаючись до опанування української національної дійсності на всіх українських землях та на чужих теренах, заселених українцями, ОУН вестиме політику всеукраїнського державництва без придавання їй партійного, клясового чи якого-небудь іншого суспільно-групового характеру, та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і клясовим угрупуванням з їх методами політичної праці”.
Створивши організацію якісно нового плану – організацію-орден (чин), українці серед найбільш невигідних умов та обставин змогли не лише вижити, але і сміливо протиставитися усім загарбникам і висунути ідею нового світового ладу під гаслом “Свобода народам – свобода людині!“
Усе внутрішньоукраїнське життя було позначене революційною боротьбою Організації Українських Націоналістів: організований спротив польським займанцям на західно-українських землях (акції протестів, саботажі, замахи на польських шовіністів та власних яничар), акції протесту проти голодомору в СРСР, організація героїчної боротьби за Карпатську Україну.
В той час, коли українські партії на ЗУЗ визнавали польську владу, ОУН вела безкомпромісову боротьбу за незалежність; навіть вбивства, масові ув’язнення членів ОУН (траплялось, що в польських концтаборах одночасно перебувало по декілька крайових проводів) не припиняло функціонування організації. Будь-яка зміна ситуації вела до паралізування офіційного політичного життя (так, як це було у 1939 році, коли після першого більшовицького пострілу розпустилися усі західноукраїнські політичні партії).
Але зміна ситуації жодним чином не могла припинити боротьби ордену – ОУН. В розпалі II Світової війни ОУН під проводом Степана Бандери проголосила 30 червня 1941 року у Львові відновлення незалежності України: та створення уряду Українського Державного Правління на чолі з членом ОУН (революційної) Ярославом Стецьком.
На місцях члени похідних груп ОУН жертовно несли українську ідею по всій українській території: від Карпат на заході – до Криму, Донбасу і Воронежчини на півдні і сході.
У 1942 році ОУН створила Українську Повстанську Армію – армію, що без будь-якої зовнішньої допомоги протягом більш, як 10 років вела безкомпромісну і героїчну боротьбу в обороні відновленої української держави.
В листопаді 1943 року ОУН скликала І Конференцію Поневолених народів Сходу Європи і Азії і створила спільний фронт народів проти Москви – Антибільшовицький Блок Народів.
У 1944 році ОУН створила Головну визвольну раду (УГВР) – парламент воюючої України.
По закінченні II Світової війни й придушенні збройного спротиву ОУН-УПА, ОУН не переставала вести широку визвольну політичну акцію.
Члени ОУН (бандерівці) вели боротьбу не на життя, а на смерть у більшовицьких таборах і раз у раз піднімали повстання; інші розкидані по всьому світу члени ОУН за кордоном не втрачали зцементованої єдності і вели міжнародну політичну акцію за визволення України.
Проголошення незалежності не було безкровним політичним актом, воно стало наслідком багаторічної боротьби української нації, в якій ОУН завжди стояла в авангарді.
Для мене ОУН – це історія Ідеї і Чину зоорієнтованих на кінцеву мету: волю і самореалізацію Української нації у власній Українській самостійній соборній державі.
ОУН ніколи не виводила своєї мети з існуючого стану. Байдуже, що держави не було, що нація була роздерта між різними окупантами – ОУН ставила мету здобути Українську державу…або згинути в боротьбі за Неї. Цю мету не можливо було не виконати.
І не державу подаровану ззовні, не державу, кордони якої визначені міжнародними угодами, а державу здобуту в боротьбі опертій на власні сили, державу, що охоплювало б усю територію осідлості української нації, навіть якщо частини цієї осідлості тисячу років не були у складі жодної української державної формації як це було з Карпатською Україною.
Ставити ціль поза межами можливого, всупереч усьому. Нехай державної України не було, а її територія розірвана на шматки окупантами, нехай у герці за неї зійдуться найсильніші світові держави – байдуже, неухильно йти до мети.
Бо нація – це нерозривна єдність мертвих, живих і ненароджених; ціле діюче покоління може піти на смерть, щоб наступники могли продовжувати рух до цілі.
ОУН – організація всієї нації (не виключно її діаспорної частини чи західноукраїнських земель) – це значить усіх незалежно від віку, і статі і місця посідання.
Нині кажуть, що це був добрий симбіоз загартованих вояків та ідеалістичної молоді; насправді не вік, не досвід, були об’єднуючими та вели до успіху, усіх оунівців об’єднувала молодеча віра в свою справу і воля до кінця вести за неї боротьбу.
Чи досвідчений стрілець чи молодий гімназист – вони однаково, без долі сумніву і без жодного компромісу зі своєю ідеєю йшли до мети: здобути УССД або згинути в боротьбі за неї.
Саме діяння в межах позачасових, в умовах понад можливого, орієнтуючись на абсолютну мету – привела до значного просування в досягнені цілі.
Нині маємо територію і країну, ще не зовсім самостійну і не до кінця соборну, з постколоніальною владою і нацією що не здобула повновладдя, але опоненти ОУН, що мали набагато більші потуги, зникли повністю, струхлявіли і обнулилися, а нинішній стан країни має виправляти продовжуючи боротьбу діюче покоління.
Виходячи не з своїх інтересів, не з позиції нинішньої кон’юнктури, а з вічної місії нації, розуміючи що плодами користуватися ще ненароджене покоління нації.
На ОУН рано ставити крапку. Бо абсолютна ідея та абсолютна мета обов`язково матимуть продовження.
Головне не зрікатися цілі. Не занижувати планку. Не втрачати віру і не припиняти боротьби. А Перемога обов`язково Буде!