“Мова і нація”: повертаючи українську екзистенцію

Автор: . 29 Жов 2024 в 0:01

Дмитро Дроздовський,

к.філол.н., Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, секретар НСПУ

“Мова і нація”: повертаючи українську екзистенцію

[Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація: Тези про місце і роль мови в національному відродженні України. Тернопіль: Видавництво “Крила”, 2024. 224 с. ISBN: 978-617-7916-23-8].

Нове (сьоме) переведення книжки “Мова і нація” (Тернопіль, 2024) Ярослава Радевича-Винницького й Василя Іванишина засвідчує, що сьогодні ми потребуємо переосмислення нашої новітньої історії передусім в аспекті усвідомлення гуманітарної політики минулих десятиліть.  Це видання чітко засвідчує, які помилки були зроблені від часів здобуття Україною незалежності й на що потрібно було звернути увагу, щоб зміцнити гуманітарний щит і зрозуміти, що без грамотно продуманої й реалізованої мовної політики, без зміцнення національної ідентичності неможливо сформувати наратив національного майбутнього. Без цього Україна перебуватиме в силовому полі “русского міра” (що, зрештою, й сталося), який сьогодні перетворився на рашизм, котрий знищує українців у буквальному сенсі. 

У “Мові й нації” Ярослав Радевич-Винницький і Василь Іванишин переконливо пояснюють, що мова – це не лише інструмент комунікації; вона відіграє особливу роль у суспільстві, яке прагне подолати негативний досвід колоніалізму. Автори вдаються до дефінітивного креслення важливих понять (“Мова і держава”, “Мова та ідеологія”, “Мова і політика”, “Мова та історія”, що фактично є окремими розділами книжки), із яких мало б складатися наше політичне й соціальне буття в Україні після 1991 року.

Як зазначено в анотації до видання, “«Мова і нація», авторства викладачів Дрогобицького університету, вперше побачила світ 1990-го року в бурхливі часи розпаду совєтської імперії та розгортання чергового етапу українського національного відродження”. Сьогодні розумієш, що такі прості речі, як мова й ідеологія, мова та історія, простір медіа, розважальний контент на телебаченні й радіо – все це чинники формування уявлення нації про себе, репрезентації її національної креативності, яка може бути успішним інструментом зовнішньої політики,  культурної дипломатії тощо.  Видання “Мова і нація” читаєш легко,  тут немає складних наукових пояснень, натомість простими словами схоплено суть гуманітарної політики минулих десятиліть:  Україна перебувала в гравітаційному полі росії,  яка не відпускала її культури, історії,  мови,  усіляким чином прагнучи підкорити український простір ідеології “великої культури”.  Натомість український мовний і культурно-мистецький світ у такій парадигмі був представлений як другорядний,  меншовартісний,  який може бути обслуговувальним для “великої культури”,  але сам по собі не містить естетичної цінності й екзистенційної значущості для України та інших політичних суб’єктів.

Така стратегія – свідоме перекручення,  яке мало утвердити великодержавний міф, згідно з яким українська культура –  це лише додаток до культури “великого брата”,  а українська нація –  ілюзія,  імітація, за якою ховається спільнота “бандерівців” та інших “майданутих”.  Ярослав Радевич-Винницький і Василь Іванишин коротко й просто розбивають такі міфи, пояснюючи, яку важливу роль для людини відіграє належність до мови та історичного буття.

Саме від ефективної гуманітарної політики залежить національна саморепрезентація,  тобто усвідомлення кожним громадянином свого етнічного єства.  З такого усвідомлення випливає природна й закономірна повага до себе,  утвердження ціннісного ставлення до мови 1 культури, а також розуміння сутності державної політики, яка не може суперечити екзистенційним цінностям української нації апріорі. У такому разі будь-яке насміхання над національними символами є не просто порушенням конституційних норм, а екзистенційною  загрозою. 

Мова – це не тільки чинник державотворення, який має  захищати держава, це також інструмент розкриття власної самості в часі й просторі.  Книжка “Мова і нація” Я. Радевича-Винницького й В. Іванишина пояснює, наскільки важливим для кожного є мовна ідентичність,  яка має корелювати з традиціями, закладеними на українській землі впродовж століть. 

Із погляду російського імперського міфу українська історія, мова та культура – це розважальний компонент маленької “екзотичної” спільноти,  яка може бути інспірацією для імперського наративу.  Але автори книжки показують, що важливо, аби наша повага до мови й культури була чинником інспірації національного духу,  який потребує консолідації.  І лише з такого консолідованого простору можливо створювати модерні культурно-мистецькі продукти,  які будуть захоплювати інші культури й, відповідно, формувати позитивне ставлення до України в світі. 

Ярослав Радевич-Винницький і Василь Іванишин пояснюють, що зовнішній світ приваблює те, що має обличчя, що є самобутнім, оригінальним мистецьким продуктом,  що має естетичну цінність і формальну завершеність.  Складно творити повноцінну культуру в умовах викривленої гуманітарної політики, коли урядові інституції інкорпоровані в російський великодержавний міф,  а представники українського політикуму відверто знущаються з ціннісної парадигми українського світу.  На жаль, такі явища часто спостерігалися після 1991 року, й належної гуманітарної політики не було сформовано.  У цій книжці багато філософських сентенцій,  афористичних окреслень стосовно мови, свідомості,  ідентичності,  історії, наприклад, див. розділ “Що таке мова” (с. 83-87).

Усе це засвідчує, що “Мова і нація” – книжка, яка має бути настільною для кожного, хто хоче зрозуміти квінтесенцію українства.  Двоє визначних науковців змогли в простий спосіб створити своєрідний мініпосібник для тих, хто сьогодні хоче зміцнити в собі національне єство. Таке зміцнення передбачає апелювання до минулого, розуміння, яких помилок було припущено протягом тридцятилітньої історії незалежної України. 

Знову ж таки важливо увійти в простір минулого, щоб побачити, що такі небезпеки час від часу можуть з’являтися в політичному плині, бо ми перебуваємо в просторі вторгнення з боку російського міфу,  постаємо об’єктом цинічного й брутального втручання з боку великодержавного наративу,  який прагне обґрунтувати перед зовнішнім світом своє право на український простір.  Власне, в такій парадигмі український світ мислиться як щось редуковане,  що не може являти собою повноцінного буття. 

Автори книжки “Мова і нація” показують, у який спосіб відбувалися такі маніпуляції в просторі української гуманітаристики,  яким чином проросійськи налаштована політика стримувала український ренесанс і сприяла гібридизації наших просторів.  По суті, така гібридизація і призвела до війни.  Сьогодні ми розуміємо, що росія протягом останніх 30 років остаточно потонула у власному міфі “великої месійності”,  імперськості, яка не визнає кордонів і не має жодної поваги до Іншого.  Це втручання посилювалося за допомогою медіа й транслювалося в українському гуманітарному просторі,  щоб ми самі втратили  віру у власні сили й власну національно-історичну самобутність. 

Культурний контент відповідно до стратегій російської міфотворчості мав сприяти внутрішній гібридизації й поступовому розчиненню національної самоідентифікації.  Мовна політика мала утверджувати ідею підпорядкованості українського російському.  Все це підтверджує філософські максими, які в європейському інтелектуальному континуумі добре відомі в 19-20 століттях:  неможливо побудувати держави без національної компоненти. Лише тоді, коли кожний громадянин органічно вписаний у тисячолітню історію держави, яка мала визначні здобутки, яскравих представників, національних героїв та ін., тоді він у жодному разі вже не є об’єктом імперських маніпуляцій.  Розуміння своєї належності до тисячолітньої культури робить тебе незнищенним для імперських вірусів,  гібридних маніпуляцій в умовах імпліцитної війни з твоєю історією, мовою та культурою. 

“Мова і нація” показує, що війна проти української мови й нації тривала всі десятиліття від здобуття української незалежності.

Те, що вчора здавалося неприйнятним, що могло бути  соціальним тригером і викликати нерозуміння,  сьогодні в умовах відвертої війни з рашизмом сприймаєш інакше.  І такі книжки дають можливість підсумувати все те, що потрібно акумулювати, щоб іти в майбутнє усепереможної України.  Ця книжка показує, як російська політика будувалася на неправді й маніпуляціях,  гібридних стратегіях, що підточували національне єство,  бо закладали в українцях небажання розуміти цінності мови та культури для свого щоденного життя.  Фактично імперська політика сприяла формуванню поколінь “без ґрунту”,  духовних манкуртів,  людей, які не прагнули пізнати свого історичного минулого й своєї культури,  бодай модерної культури XX століття, що мала вершинні естетичні з’яви і що перебувала в постійному зіткненні з імперською системою, котра її фізично знищувала. 

“Мова і нація” є компендіумом найважливіших знань для кожного громадянина сьогодні про те, чим є мова, історія та культура.  Книжку читаєш на одному подиху.  Вона прояснює складні речі, але в простий спосіб і за допомогою простих формулювань.  І в цьому соціальна значущість таких видань,  які  можуть допомогти читачам відновити в собі потребу іти до власного національного буття,  пишатися своєю мовою та культурою,  усвідомлювати власну ідентичність у системі ціннісних категорій української нації й української держави. 

У цьому сила книжки “Мова і нації”, її важливе значення для відбудови здорової гуманітарної політики усепереможної України,  яка сьогодні виборює своє право на екзистенцію в майбутньому.  Залишається вірити, що ця книжка буде представлена в усіх бібліотеках країни і знайде максимально ефективний шлях до читачів.

Слово Просвіти. 2024. Ч.42 (23-30 жовтня). С.5.

Рубрики: Видання Центру | Наука і національне буття | Твори Василя Іванишина