Лист про ідентичність

Домінік Веннер (16 квітня 1935 — 21 травня 2013) — французький письменник, історик і публіцист, один із засновників руху «Нових правих»

 

Лист про ідентичність

 

Коли належиш до нації, що пов’язана з Святим Людовіком, Філіпом Красивим, Людовіком XVI і Наполеоном, коли єси громадянином держави, яку наприкінці XVII століття називали «великою нацією» (найбільш чисельною і найбільш грізною), гірко згадувати про поразки Франції з часів Ватерлоо – в 1870, 1940, 1962 – рік ганебної втрати суверенітету над Алжиром. Як не крути, гордість мучиться.

З 1930-х років багато непересічних постатей Франції зрощували сміливу думку про можливий майбутній союз із Німеччиною, який міг би компенсувати ослаблення французької держави. Після Другої світової війни, яка тільки поглибила наслідки Першої, було вирішено будь-яку ціну уникнути повторного кровопролиття між французами і німцями. Було висунуто ідею про об’єднання двох братніх народів колишньої Каролінгської імперії – спочатку шляхом створення економічної асоціації (Європейське об’єднання вугілля і сталі), а відтак і політичної. 22 січня 1963 генерал де Голль підписав Єлісейський договір. Вороже налаштовані Сполучені Штати відразу сприйняли цю ініціативу вороже і стали чинити тиск на ФРН, намагаючись міцніше прив’язати її до себе.

Згодом ми вплуталися в технократичні і глобалістські справи, що призвели до будівництва газозаводу під назвою «Євросоюз». Дійсність же явно суперечить гарній назві. Псевдоєвросоюз став найгіршою перешкодою для досягнення правдивої політичної європейської згоди, в якій сторони поважали б особливості народів колишньої Каролінгської імперії. Треба нагадати, що Європа – це оспівана Гомером цивілізація з тисячолітньою історією. Простір, що володіє великою потенційною силою для того щоб забезпечити собі світле майбутнє.

Чому потенційною силою? Тому що жодна сучасна європейська держава – ні Франція, ні Німеччина, ні Італія – не є суверенною, незважаючи на гадану самостійність.

Існують три основні ознаки суверенітету:

Перша ознака: здатність вести війну і підтримувати мир. США, Росія, Ізраїль, Китай на це здатні. Але не Франція. Все це скінчилося в 1962 році, під час війни в Алжирі. Не допомогли ні зусилля генерала де Голля, ні ударна сила, яка ніколи не буде використана Францією самостійно (якщо тільки Сполучені Штати не зникнуть кудись, що малоймовірно). Наступне питання: за кого або за що загинули французькі солдати в Афганістані? Звичайно, не за Францію – їй в тих краях робити нічого. За Сполучені Штати. Ми – їхня допоміжна сила. Франція, як Німеччина та Італія – всього лише держава-васал могутнього заатлантичного сюзерена. Нам необхідно нарешті усвідомити це, щоб повернути почуття власної гідності.

Друга ознака: управління територією і населенням. Уміння відрізняти істинного націоналіста від інших. Всі ми знаємо: французька держава своєю політикою, своїми законами, своїми трибуналами організувала «велике переселення народів», змусивши нас уживатися поруч з 8 мільйонами іммігрантів-мусульман (і це поки ще не всі) – дітьми іншої історії, іншої цивілізації, «будівельниками» іншого майбутнього (шаріату).

Третя ознака: валюта. Всім відомо, як у нас з цим справи.

Невтішний висновок: Франція більше не є суверенною державою. У неї немає ані власного шляху розвитку, ані власної історичної долі. Це стало наслідком катастроф століття 1914 (XX століття) і величезного кроку назад, зробленого Європою і європейцями.

Але є одне «але»: якщо Франція відтепер не вважається суверенною державою, то французький народ і нація ще існують, незважаючи на всі зусилля із перетворення його в розрізнених індивідів, позбавлених коріння! Це парадокс французької свідомості. Нам завжди вселяли, що ідентичність і суверенітет – це одне і теж, що нація виникає тоді, коли утворюється держава, хоча у випадку французів це історично хибне твердження.

Ні, державний суверенітет – це не те ж саме, що й національна ідентичність. Французька держава через свої універсалістські і централістські принципи довгі століття було ворогом своєї живої нації. Держава завжди намагалася викорінити французів, перетворивши їх на замінних «мешканців шестикутника»*. Держава завжди вносила морок в національні традиції. Візьмемо, наприклад, 14 липня: в цей день прославляється мерзенний заколот, а не грандіозність народного єднання. Подивіться на безглузду емблему Французької республіки: Маріанна з гіпсу, у якої на голові революційний очіпок. Подивіться на моторошні логотипи, які замінили собою старовинні герби французьких регіонів. Згадайте: в 1962 році держава просто залишила алжирських французів гинути. Та й сьогодні неважко здогадатися, що держава надає перевагу іммігрантам (будівництво мечетей, легалізація халяльного м’яса), відсуваючи корінне населення на другий план.

Ситуація ця не нова. Якобінська республіка взяла приклад з Бурбонів – про це можна почитати у Алексіса де Токвіля в книзі «Старий порядок і революція», та й у інших істориків. Автори наших шкільних підручників змушують нас блаженно захоплюватися Бурбонами, які розчавили «феодалізм», а значить і ту шляхетність, яка була притаманне його представникам. Воїстину геніальна політика! Вбиваючи шляхетність і корінні спільноти, ця династія зруйнувала основу колишньої монархії. Так, наприкінці XVIII століття індивидуалістська Революція (мова ж йшла про права людини) перемогла у Франції, але як і раніше нічого не значила в іншій частині Європи, завдяки феодалізму і національним спільнотам, які були ще сильні. Почитайте, що пише Ернест Ренан про інтелектуальну і моральну французьку реформу. У Франції держава не захищає націю. Це машина, яка діє виключно за власною логікою, охоче служить ворогам народу і стає одним з головних руйнівників національної ідентичності.

 

Домінік Веннер

http://zentropa.net/teksty/list-pro-identichnist.html