Каталонія: сепаратизм чи війна за свободу?

Іван Вовк

 

Каталонія: сепаратизм чи війна за свободу?

 

На початку XXI століття від народження Ісуса Христа процеси, які відбувалися у світовій політиці, свідчать про те, що поряд із розвитком новітніх технологій та загальною тенденцією до глобалізації, внаслідок чого, на думку багатьох неоімперіалістів та космополітів, будуть стиратися грані між націями, з кожним разом активніше проявляються прагнення бездержавних етносів до незалежності. Не оминули вказані процеси і таку колоритну та демократичну країну, як Королівство Іспанії.

Королівство поділене на 17 автономних об’єднань, які мають широкі повноваження у веденні внутрішньої політики та економічного життя на своїх територіях. Керівництво центральною владою здійснюється правлячою владою, лідер якої після перемоги на виборах стає президентом уряду. Король Іспанії виконує представницькі функції.

На перший погляд, у благополучній Іспанії давно вирішенні міжетнічні проблеми. Однак більшість корінних мешканців щонайменше трьох автономій – Галіції, Країни Басків та Каталонії – не визнає себе іспанцями і активно відстоює права на власну культуру, мову, традиції, національну самобутність. Найактивнішими в цьому плані до недавнього часу були баски, які поряд із демократичними використовували також збройні методи боротьби (терористична організація ЕТА). Однак, судячи з останніх подій, найбільш наблизилася до реального суверенітету Каталонська автономія, завдяки наполегливості і дипломатичній мудрості своїх політиків та єдності і патріотизму населення.

Щоби краще пізнати ті рушійні сили, які штовхають цей невеликий, але гордий народ на боротьбу за незалежність, зробимо короткий екскурс в історію Каталонії.

Читач, знайомий з історією України, знайде багато цікавих моментів у минулому каталонців, які дивним чином нагадують події з минулого нашого краю.

Роком народження Каталонії прийнято вважати 988 рік, коли Барселону було звільнено від маврів і проголошено незалежність краю каталонським графом Боррелем II.

У середині XII ст. внаслідок династичного об’єднання графства Каталонія з королівством Арагон Барселона стала столицею повного державного утворення, а Каталонія піднялася до рівня морської держави, яка в XIII ст. почала експансію на прибережні території Середземного моря, підкоривши низку сусідніх земель, а також Сардинію і Неаполь.

Заслуговує на увагу той факт, що саме в Каталонії була створена перша в Європі форма парламентського правління – збори представників дворянства, духовенства і цивільного населення – так звані Кортеси Каталонії. Ця подія відбулася в 1289 році.

Переломним в історії краю став 1469 рік – рік одруження Барселонського принца Фердинанда Арагонського з Кастильською престолонаступницею Ізабелою I. Таким чином було об’єднаного два найбільших королівства Іберійського півострова. Об’єднані королівства в 1516 році отримали назву королівство Іспанії, а Каталонія перетворилася на одну з провінцій новоствореної держави. Центр політичного життя перемістився до Мадрида, а офіційною мовою стала кастильська, яку сьогодні називаємо іспанською мовою.

В 1640 році Каталонія повстала проти іспанського панування і визнала зверхність французького короля Людовика XIII. Ці події відбулися під час 30- літньої війни, на фронтах якої, до речі, зазнали слави і запорозькі козаки на чолі з отаманом Іваном Сірком, які були найманцями французького короля. Саме українські козаки звільнили окупований іспанцями недоступний форт Дюнкерк на півночі Франції, вразивши тогочасну Європу своєю відвагою та військовим хистом.

Через три роки після закінчення війни, у 1651 році, іспанці вступили у змову з французькою короною і поділили між собою Каталонію, таким чином відновивши владу на більшій частині каталонських земель. Національні права каталонців були зневажені монархами обох країн. В 1700 році було заборонено вживання каталанської мови на підфранцузьких територіях, а в 1714 році – й на каталонських землях, що належали іспанській короні. Ці заходи були спрямовані на асиміляцію вільнолюбного народу.

Протягом XIX і XX століть іспанські можновладці продовжували наступ проти мови, культури і національної самобутності каталонців. Особливо жорстокими були репресії під час диктатури Франціско Франко.

Природно, що у відповідь на репресивні заходи іспанських правителів виникло таке явище, як каталонський націоналізм, спрямований на відродження каталонської державності. Націоналісти були організаторами і натхненниками партизанської війни каталонців проти режиму Ф.Франко.

Основними принципами сучасного каталонського націоналізму є визнання каталонців окремою нацією, а відтак і визнання права нації на самовизначення.

Каталонські патріотичні сили вдало використали прихід до влади в Іспанії Соціалістичної Робітничої партії, яку очолює Хосе Луіс Родріґес Сапатеро. Останній, очевидно, виходячи із популістських міркувань з метою збільшення кількості прихильників керованої ним партії, на словах підтримав державницькі прагнення каталонців і назвав результати каталонського референдуму 2006 року верховенством демократії в країні. Референдум було проведено керівництвом Каталонської автономії з метою підтвердження всенародної підтримки нового Статуту краю, який став фактично декларацією про державний суверенітет Каталонії.

З різкою критикою Статуту, а також діяльності партії соціалістів виступила опозиційна право-центристська Народна партія під керівництвом Маріяно Рахоя, який у своєму виступі застеріг, що нові реформи можуть стати загрозою для демократії та національної єдності держави. Незважаючи на протести опозиції та громадськості Іспанії, статут того ж таки 2006 року був прийнятий іспанським парламентом за сприяння Х.Л.Родріґеса Сапатеро, а Каталонія отримала значно більше прав і можливостей у веденні внутрішньої політики автономії.

Опозиційні об’єднання Іспанії не погоджувалися з визначальними пунктами Статуту, вважаючи, що вони суперечать Конституції країни, і звернулися до Конституційного суду із позовом з цього приводу.

Суд в цілому визнав легітимними основні положення Статуту, але відмінив низку суперечливих тверджень, зокрема визначення жителів Каталонії як окремої нації, що дає право на окреме громадянство. Згідно з постановою Суду всі громадяни Іспанії повинні називатися іспанцями, а всі автономні об’єднання є складовими єдиної іспанської нації.

Таке рішення Конституційного суду викликало масові акції протесту в Каталонії, найбільш резонансною з яких стала демонстрація, організована патріотичними об’єднаннями 10 липня 2010 року в Барселоні. В демонстрації брали участь до 1,5 мільйона каталонців (всього населення Каталонії нараховує 7 мільйонів мешканців). Маніфестанти пронесли центральними вулицями столиці автономії великий плакат із написом “Ми – нація і ми приймаємо рішення”. Каталонці вважають цю акцію першим кроком до реальної незалежності краю.

Через кілька днів після описаної події Барселону відвідав президент уряду Іспанії Х.Л.Родріґеса Сапатеро, розпочавши там передвиборчу агітацію соціалістів перед виборами до місцевих органів влади. Під час прес-конференції перед журналістами Сапатеро підтвердив, що, на його думку, є абсолютно легітимними дії каталонців, спрямовані на захист національної ідентичності.

Маючи таку “підтримку” центральної влади, каталонські політики не гають часу і впевнено торують шлях до незалежності.

Автор цих рядків вже дев’ятий рік проживає і працює в Іспанії. Протягом цього часу неодноразово розмовляв з іспанцями на тему національного руху каталонців. Практично всі співрозмовники, в основному мадридці або кастильці, а також вихідці з Андалузії та Екстремадури, як багаті, так і бідні, як праві, так і ліві не визнають права каталонців на самовизначення, називають їх паничами, зарозумілими і чомусь “поляками”. Чому саме “поляками”, не можуть пояснити самі іспанці. Також звинувачують каталонців, що вони, мовляв, непривітні, можуть свідомо вказати неправильний напрямок іспанським туристам в Барселоні, робити вигляд, що не розуміють іспанську мову. Багато знайомих іспанців у відповідь бойкотують каталонського виробника, відмовляючись купувати товари, виготовлені в Каталонії.

Лише одна мешканка Мадриду, яка два роки проживала в Каталонії, схвально відгукнулася про каталонців, сказавши, що хоч вони і не такі відкриті й довірливі, як мадридці, однак на загал є справедливими і порядними людьми. А стосовно прагнення каталонців до незалежності, за словами цієї жінки, кожен має право на власні ідеї. Проте така позиція є швидше винятком серед іспанців.

Із сказаного вище можна зробити висновок, перефразувавши відомий українським патріотам вислів, “іспанська демократія закінчується там, де починається каталонське питання”. Проте, як свідчать останні події, це лише спонукає каталонців до активніших дій у боротьбі за незалежність.

P.S. 28 липня 2010 року Каталонський Парламент переважною більшістю голосів ухвалив закон про заборону з першого січня наступного року кориди на території автономного об’єднання. Парламентарі стверджують, що ухвалений цей закон з метою захисту тварин від жорстокого поводження. Однак іспанці вважають, що цей крок зроблено для витіснення з Каталонії важливого елементу іспанської культури, можна сказати символу Іспанії (як раніше були прийняті закони, спрямовані на витіснення з краю іспанської мови і національної символіки).

Напередодні каталанськими парламентарями ухвалено закон про зміни в адміністративно-територіальному поділі автономного об’єднання. Замість чотирьох провінцій Каталонія буде поділена на 7 ВЕҐЕРІЙ – адміністративно-територіальних одиниць у відповідності до каталонських традицій.

 

http://banderivec.ho.ua/index.php?page=pages/zmist5/Katalonia/article02