Інтелектуал в уніформі “Тризуба”

Сергій Квіт

 

Інтелектуал в уніформі “Тризуба”

 

Василь Іванишин був дуже непростою і нестандартно мислячою людиною, з несподіваними, іноді навіть геніальними твердженнями. Наприклад, для нього було абсолютно очевидно, що Росія рано чи пізно прийде вмиротворювати Україну, коли тут почнуться масові заворушення – чи то спровоковані, чи то в рамках справжньої боротьби українців за власну державу. Тобто він це ніби бачив на власні очі. Хоч у 1990-х роках ніхто не брав його твердження до уваги як реалістичний сценарій розвитку подій чергової російсько-української війни, що розпочалася у 2014. Навіть не знаю, чи багато людей скажуть, що пам’ятають подібні розмови. Тоді на них просто не звертали увагу.

 

До подібних передбачень Василя Іванишина відносилися очікування на теперішню шовіністичну реакцію безвідповідальних польських політиків. Адже польський імперіалізм і зверхність до українців, на якому століттями будувалася польська публічна політика, не міг минути без такого, сподіваємося, останнього сплеску ненависті і бажання помститися за несправджені сподівання на “велику” Польщу, в якій поляки мали б справу лише з “правильними” українцями і литовцями. Тобто з такими, для яких власна державна незалежність була б чимось не дуже важливим у порівнянні з “величчю” шовіністичної частини польського політикуму.

 

Протягом усього життя Василь Іванишин створював різні суспільно важливі проекти, гуртуючи довкола себе небайдужих і сильних людей. Один з його грандіозних дітищ – це Видавнича фірма “Відродження”. В часи колапсу радянської імперії зла, а потім безпросвітної пострадянської бідності й безнадії, 1990 р. у Дрогобичі створюється успішне і потужне видавництво, що зосереджується на виконанні своєї ідейної місії. Зараз би ми сказали, що це був прояв активного громадянського суспільства, про яке в ті часи ще ніхто не чув. Нове видавництво системно працювало над згуртуванням мислячого українського суспільства: освіченого, свідомого своїх традицій, інтелектуальних і духовних надбань, здатного захистити власні цінності, включно з державною незалежністю. Видавнича фірма “Відродження” стала прикладом послідовної видавничої політики, спрямованої на відродження нації.

 

Василь Іванишин – не лише один із засновників видавництва. Він також автор таких важливих і резонансних книжок, що витримали багато перевидань, як “Українська Церква і процес національного відродження” (1990), “Мова і нація” (1990), “Нація. Державність. Націоналізм” (1992). Можливо навіть, саме його книжки стали справжніми бестселерами у незалежній Україні, показавши досі недосяжні рекорди. Мені відомо, що сам Василь Іванишин безуспішно намагався дослідити, скільки видавництв і якими накладами передрукували його “Українську Церкву…”, за яку йому передавав особисту подяку папа Іван Павло ІІ. Питання про кількість перевидань і сумарний наклад цієї книжки потребує спеціального фахового дослідження. Іванишин був вдумливим критиком та літературознавцем. Тут слід згадатийого блискучу полемічну розвідку про знамениту “Катерину” (насамперед картину) під назвою “Непрочитаний Шевченко” (2001).

 

Я не впевнений, що це відомо широкому загалові, але книжки єврейського інтелектуала Мартена Феллера про єврейсько-українські взаємини з бароковими назвами “Пошуки, роздуми і спогади єврея, який пам’ятає своїх дідів, про єврейсько-українські взаємини, особливо ж про мови і ставлення до них” (Дрогобич, 1994); “Пошуки, спогади, роздуми єврея, який пам’ятає своїх дідів, про українсько-єврейські взаємини, особливо про нелюдське і людяне в них” (Дрогобич, 1998) також були “спровоковані” Василем Іванишиним: особистою дружбою і співпрацею. Це були стосунки двох інтелігентних людей, університетських викладачів, які мали можливість донести до молоді багато потрібних гуманістичних ідей.

 

Націоналістичні погляди Василя Іванишина закладалися в родині, що була пов’язана з українським визвольним рухом. Він володів даром красномовства і любив казати незнайомим людям при різних випадкових зустрічах: “Якщо ми з Вами трохи поспілкуємося про український націоналізм, я Вас переконаю, що він має в собі все те найкраще, що Ви просто називаєте іншими словами”. Всеукраїнська організація “Тризуб” ім. Степана Бандери – це ще один проект Василя Іванишина, в який він вкладав душу, ставши її провідником. Пройшовши важкі часи боротьби і переслідувань, ця громадська організація виховала тип українця, готового до збройної боротьби на захист свого народу. Зосередженість на головному, а саме на націозахисній діяльності (це його вислів), відсутність будь-якої ксенофобії – це також значною мірою заслуга Василя Іванишина, якого тоді вже не було з нами. Також саме тому під час Революції Гідності знайшлися люди, серед них Дмитро Ярош, які сформували Правий Сектор як прообраз пізнішого добровольчого руху.

 

Василь Іванишин міг би бути інакшим. Він був би щасливим у сімейному, університетському й професійному літературознавчому житті. Був би, міг би. Якщо б у нас була Україна. Натомість найвідоміші фотографії бережуть пам’ять про нього як про інтелектуала, що надів уніформу “Тризуба”.