Ідея Прогресу

Сергій Чаплигін (філософ, Київ)

  Ідея Прогресу

          XVIII-XIX ст. в Європі віра в прогрес була прийнята в якості беззаперечної і неспростовної наукової істини. І на її основі формулювалися всі основні природничо-наукові, історичні, економічні та соціально-політичні теорії.

У світі природи визнавалася еволюція, а в людському суспільстві – строго відповідний еволюції розвиток.

        А згідно з Дарвіном – рушійною силою еволюції в тваринному світі, як ми знаємо, є боротьба за виживання і природний відбір.

        Батько-засновник соціології філософ Герберт Спенсер говорить, що те ж саме відбувається і в людському суспільстві. І це є сенсом магістральної лінії еволюції – соціальним прогресом.

За Спенсером суспільство людей є продовженням суспільства тварин, і в ньому так само, як у тварин, панують закони боротьби за виживання, джерела їжі, задоволення, а також природний відбір і принцип витіснення слабких.

         У певний момент історичного розвитку відбувається якісний стрибок, і людське суспільство переходить від конкуренції за допомогою прямої і грубої сили до конкуренції в економічній сфері.

         Це все та ж сама боротьба за виживання, та ж гра на витіснення, придушення і в кінцевому рахунку на знищення, що й раніше, але тільки тепер вона ведеться іншими методами .

         Прогрес полягає в тому, що ця соціальна боротьба видів сприяє вдосконаленню як соціальних, так і економічних механізмів. Люди борються один з одним за виживання за допомогою все більш і більш досконалих і ефективних засобів та механізмів.

         І чим більш досконалою є боротьба за виживання та ресурси – міжвидова, внутрішньовидова, боротьба сильних проти слабких – тим більш досконалим є суспільство.

На цій ідеї прогресу, – як історичного процесу, що відбувається методами вдосконалення боротьби за виживання, були засновані всі три політичні ідеології XX століттях – лібералізм, комунізм і фашизм.

Але з різних точок зору:

1. У лібералізмі боротьба перебуває в сфері ринку та економічної конкуренції – де виживає багатший, тобто найсильніший.

Капіталізм є полем боротьби, де місце прямого насильства, притаманних, раннім етапам суспільства замінено економічною конкуренцією в умовах ринку. Ця боротьба за багатство і є рушійною силою прогресу зростання та розвитку.

         Основним є удосконалення правил і норм цієї боротьби за багатство, успіх і ресурси та перехід її на новий, більш інтенсивний й технологічно досконалий рівень. Тобто, згідно лібералів, кожен може взяти участь в цій боротьбі на рівних стартових умовах і просунутися в ній аж до вершин.

         Місце сильних займають багаті – їм судилося вижити. Місце слабких займають бідні – їм судилося загинути або в рідкісних випадках розбагатіти, розвинувши агресивні навички, активність і жорстокість.

        Але скільки на цьому шляху людей буде розорено чи погублено нікого не цікавить – результати розвитку все покриють.

          2. В марксизмі все теж побудовано на визнанні односпрямованого історичного прогресу,як руху природи і суспільства в напрямі більшої цілісності і складності, гармонійності і структурної впорядкованості, більш досконалого суспільства, заснованого на подоланні відчуження людини. Зміна ж формацій відбудеться через експропріацію експропріаторів, яка на їх думку, й при веде до вдосконалення та розвитку суспільства і економіки.

Правда, тут присутній діалектичний підхід – вдосконалення соціально-політичних і економічних механізмів веде до збільшення несправедливості та посилення експлуатації людини людиною. Але все це в кінцевому рахунку буде виправдано світовою революцією, в ході якої бідні повалять панування багатих та скористаються результатами прогресу. В кінцевому рахунку «все буде добре».

          3. У націонал-соціалізмі ми бачимо таке же саме бачення прогресу, але до якого доданий момент расової боротьби, де вважається більш розвинені народи і етноси «вищими» вже в силу економічно-соціальної розвиненості, а всіх інших зараховуючи до нижчих, «недорозвинутих», «унтерменшів»…

         Візьмімо того ж Ніцше – він проголосив шлях історичного розвитку, як зміну людини надлюдиною, вершиною руху людства по шляху волі до влади. Ця воля до влади і лежить в основі всього історичного процесу і саме вона підштовхує людину до прогресу – де людина все більш майстерно і ефективно підкорює природу (розвиток техніки) та іншу людину (вдосконалення соціальних систем).

         Тобто, при всіх різницях цих трьох основних політичних ідеологій ХХ століття бачимо одні й ті ж самі тенденції – віра в прогрес та імператив економічно-соціального зростання.

                                                                ***

        Сьогоднішній пересічний мешканець навіть не уявляє, що ідея прогресу може бути чимось архаїчним.

        Просто в 90-ті роки минулого століття для нього віра в прогрес в формі марксистської догматики, яка змінилася іншою ідеологією – ліберальною з її прогресистськими забобонами.