Хрестоносці ХХ століття

Павло Зінченко

 

Хрестоносці ХХ століття

 

Не так давно Папа Франциск завершив Апостольську подорож до Мексики. Ми вже розповідали про драматичну історію католицької Церкви у цій країні. Тепер більш детально — про опір, який чинили католики антиклерикальним мексиканським урядам.

Через гоніння, що розпочалися після перемоги Мексиканської революції, права Католицької Церкви в цій країні були суттєво обмежені. Цей тиск досяг свого апогею за президентства Плутарко Еліаса Кальєса, який запровадив відомий «закон Кальєса». Ним передбачалися кримінальні та адміністративні покарання за такі «злочини», як служіння Меси, критика уряду, навчання дітей молитві, носіння образків тощо. Священикам заборонялося носити хабіти привселюдно.

Тиск на Церкву не обмежувався законодавчо – багатьох священиків ув’язнили, вигнали з країни або фізично знищили. 28 березня 1926 року близько 200 атеїстів прийшли до храму у Сан-Маркос, який вони прагнули осквернити. Проте озброєні палицями та камінням парафіяни прогнали вандалів. Через кілька днів до міста увійшли війська, які влаштували розправу над вірянами. Кілька десятків людей загинули.

Спершу опір християн носив мирний характер. Була утворена Національна Ліга захисту свободи віросповідання, котра закликала населення до бойкоту державних установ. Католики відмовилися купувати товари, вироблені на урядових підприємствах та забрали свої кошти з державних банків. Такі дії нанесли шкоду економіці Мексики. Крім того, 31 липня 1926 року мексиканський єпископат також оголосив бойкот, припинивши богослужіння та уділення Таїнств по всій країні. Саме відміна Святих Мес стала основним каталізатором збройного повстання.

Повстанці називали себе крістерос (від Cristo – Христос). Найбільш відомими лідерами цього, загалом стихійного, повстання були Енріке Гаростьєта (колишній генерал урядових військ), Хесус Дегольядо (фармацевт), Вікторіано Рамірес (керівник маєтку) та два священики – Арістео Педроса та Хосе Рейєс Вега. Учасники збройного руху опору йшли в бій із гаслом «Слава Христу-царю та нашій Матері Марії Ґваделупській!»

23 лютого 1927 року крістерос здобули свою першу перемогу над військами уряду у битві під Сан-Франсиско-дель-Ринконом. Затим була наступна — під Сан-Хуліаном. Проте повстання пішло на спад після того, як загін отця Веги напав на потяг — крістерос були потрібні кошти. У перестрілці загинув брат отця. Розлючений цією втратою, священик наказав підпалити вагони. Загинула 51 особа. Ця жорстокість налякала простих людей, відвернула їх від повстанців.

Проте очолювані Енріке Гаростьєтою та Вікторіано Раміресом крістерос змогли зібратися з силами і знову розпочати вдалий наступ. У загонах повстанців налічувалось біля 50 тисяч чоловіків. Були також жіночі підрозділи, загальна чисельність яких сягала 25 тисяч осіб. Вони виконували медичні функції і називалися “Las brigadas bonitas” (“Красиві бригади”).

Поступово повстанці зайняли більшу частину території Мексики. Уряд контролював лише великі міста. Католики уміло застосовували партизанську тактику, наносячи удари одночасно у кількох районах країни, а урядова армія не мала ресурсів для ефективної протидії.

Військові безжально розправлялися не лише із озброєними повстанцями, але і з тими, хто їх підтримував морально і матеріально. 1 квітня 1927 року було розстріляно Анаклето Гонсалеса Флореса, адвоката, одного з лідерів Національної ліги захисту свободи віросповідання, котрий був противником збройного опору владі, відстоював тактику мирної протидії. 10 лютого 1928 року солдати по звірячому розправилися з чотирнадцятилітнім Хосе Санчесом дель Ріо, прапороносцем крістерос, який відмовився скандувати «Смерть Христу». Перед загибеллю хлопчина вигукував «Слава Христу-царю!» Таких випадків були сотні.

 

Намагаючись позбавити крістерос підтримки населення, війська заганяли незадоволених жителів у концтабори. Проте стотисячна армія не могла забезпечити належну їх охорону. Наслідком таких дій стала лише загибель тисяч людей від голоду та антисанітарії. Залишаючи концтабори, селяни вливалися у ряди повсталих, прагнучи помститися своїм катам.

Варто зазначити, що у цьому конфлікті офіційний Ватикан зайняв позицію посередника між крістерос і владою з метою досягти примирення. Хоча три мексиканські єпископи, Леопольдо Ларра і Торрес, Хосе Мора дель Рио та Паскуаль Діас-Баррето закликали підтримати повсталих. У 1929 році ними була заснована Мексиканська Католицька дія, котра виступала проти будь-яких переговорів із владою. Як мінімум п’ять священиків брали безпосередню участь у боях. Мексиканське духовенство переховувало повстанців, надавало їм провіант, боєприпаси. Сотні священнослужителів були розстріляні, повішені чи ув’язнені.

Насамкінець, у 1929-му році, за посередництвом США, Ватикан і уряд Мексики домовилися про мирне врегулювання конфлікту. Згідно із договором, крістерос, котрі складуть зброю, була гарантована амністія, а військо припинило наступ на католиків. Раніше ліквідовані парафії знову були відкриті, а Святі Меси відновлено.

За час цієї війни загинуло близько 30 тисяч повстанців та їх симпатиків. Урядові війська втратили 56882 бійця.

Проте мексиканський уряд не дотримався умов договору. Більш ніж 5 тисяч колишніх крістерос були вбиті після того, як склали зброю. Окрім того, багато повстанців прийняли рішення битися до переможного кінця. Хоча сутички вже не були настільки масштабними, остаточно бойові дії припинилися лише у 1940 році після перемоги на виборах президента Мануеля Авіло Камачо, сумлінного католика.

Ті криваві події дали Церкві нових святих, блаженних та мучеників. Рішенням Папи Бенедикта XVI Анаклето Гонсалес Флорес був проголошений блаженним. Крім того, він та ще одинадцять лідерів крістерос, які виступали за мирний опір, були названі мучениками. Мексиканські католики сподіваються дочекатися канонізації блаженного Хосе Санчеса дель Ріо. І це не повний список. І сьогодні рани цієї війни відчутні у Мексиці. Проте вселяє надію щире прагнення Святого Престолу та уряду Мексики не допустити повторення трагедії.

 

http://catholicnews.org.ua/hrestonosci-hh-stolittya-abo-hto-taki-kristeros