ФРАГМЕНТИ

Василь Іванишин

ФРАГМЕНТИ

(продовження)

Більшість людей і не підозрює, що за них думає телевізор. А за телевізором – неукраїнці й антиукраїнці.

Ющенко має рацію, бо він не може не мати рації, тому люди переконані, що він завжди має рацію.

Підміна політики економікою, підпорядкування політики економіці, тим більше чужій, – це сатанинський витвір буржуа-торгашів, денаціоналізованих гуманістів, соціал-демократів, комуністів, лібералів, глобалістів. Метою людського життя стає ситість, мрією – багатство, ідеалом – успішний злодій. Поняття батьківщини, духовності, моралі, культури, Свободи втрачають сенс. Добром стає те, що гарантує ситість; батьківщиною – місце, де стоїть корито вигоди. Жертва в ім’я інших, вищих ідеалів стає смішною, релігія – зайвою, Церква – фірмою, політика – бізнесом, рідна земля – товаром, патріотизм – лайкою, визвольна боротьба – злочином, національні герої – бандитами, національні велетні духа – збоченцями, велике – нікчемним, нице – величним, народ – юрбою, суспільство – електоратом, нація – фікцією, батьківщина – територією, рабство – реальністю.

За Ющенка ідея підмінена юриспруденцією, ідеологія – бухгалтерією, політика – торгами, совість – вигодою.

Наука і політика Заходу переважно обслуговують транснаціональний ринковий і політичний глобалізм, часто торують йому шлях і готують ґрунт. Така плата за визнання пріоритетності матеріально-економічного над духовно-національним.

Імперія – не національне, а адміністративно-територіальне утворення. Тому росіяни – не нація: у них є Росія як „федерація”-імперія, змонтована із територій завойованих, підкорених і поневолених народів, але немає навіть прагнення власної національної держави, немає і нації. Через це в Росії легко приживаються всілякі штучні доктрини типу соціалізму, комунізму, навіть націонал-соціалізму, але – не природний для кожного народу націоналізм. Росіянин в етнічній Росії – безправний раб і тягар для влади. Тільки за її межами, у пострадянських державах і в  колоніях – „суб’єктах федерації” – росіянин почуває себе людиною, потрібною державі, у нього з’являються права й обов’язки – необхідного, суттєвого, опорного елемента імперської системи. Росіянин, який під тиском національно-визвольного руху покинув колонію і повернувся в Росію, неминуче зіткнеться тут із ненавистю і презирством – як відступник від російської ідеї і зрадник імперії. Тому для росіянина-патріота немає більшого нещастя, як повернення на улюблену батьківщину. Росія – це країна, яку краще любити здалека.

Цікава проблема для етнопсихологів: чому після 1945 року в Німеччині довго ніхто не називав дітей іменем Адольф, а от в Україні навіть після „помаразму” 2006 року дехто дає своїм дітям ім’я Віктор?

[2007 р.]