До засад нашої визвольної політики

Автор: . 26 Січ 2016 в 0:06

Степан Бандера

 

ДО ЗАСАД НАШОЇ ВИЗВОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Підписана псевдом С. А. Сірий стаття є немов продовженням попередньої з метою вияснити українській спільноті на чужині, за що, в ім’я чого і якими засобами вона повинна, сконсолідувавшись, політично боротися. Автор з’ясовує суть, зміст і процес української національно-визвольної революції, нереальність еволюційних концепцій, природу московсько-большевицького режиму й системи, три фази революції, її визвольну концепцію і стратегію. Поширення і поглиблення цих тем знаходимо в інших статтях С. Бандери, як: «Державницька політика проти большевицької гри в СССР», «Пляновість революційної боротьби в Краю», «Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс», «Слово до Українських Націоналістів-Революціонерів», «Перспективи української національно-визвольної революції».

Ця стаття була перший раз друкована в журналі «Визвольна Політика», Мюнхен, рік вид. І, чч. 9-10, листопад- грудень 1946 р.; частина в тижневику «Шлях Перемоги», Мюнхен, рік вид. VIII, чч. 1–2 (358–359), з 7. 1. 1961 р.

 
СУТЬ, ЗМІСТ І ПРОЦЕС УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Українська національна революція — це боротьба за саме життя і волю народу та людини, а також боротьба за зміст, підстави й форми життя, за його розвиток і за поступ; це боротьба проти московсько-большевицького імперіялізму, який прямує до панування над усім світом і з тією метою поневолює, визискує і нівечить народи та людину; це боротьба проти большевицько-комуністичної системи, яка в ім’я спекулятивної доктрини та на послугах імперіялізму однієї партії переводить на організмі двістімільйонових мас поневолених народів найжахливіший в історії експеримент, всупереч природі, волі та добру цілих народів і людини; це боротьба проти режиму і тиранії большевицько- комуністичної партії, що з жадоби необмеженої самовільної влади і своїх користей обернула в невільників та найбільших жебраків маси поневолених народів; це боротьба за оборону самого існування волі й розвитку всіх народів, поневолюваних большевизмом, і за оборону людського, вільного і гідного життя народніх мас та кожної людини.

Український націоналізм має свій уклад позитивних ідей і вартостей, які визначають зміст і форми життя та розвитку народу й одиниці в усіх ділянках, визнають їхню творчу ролю у вселюдському поступі. Основні правди наших ідей коріняться в українській духовості, зформульованій та утвердженій впродовж цілого історичного розвитку, в духовості, яка гармонізує з найкращими досягненнями розвитку вселюдської духової і суспільно-політичної культури та поступу. Наші правди є діяметрально протилежні до духу й суті московського большевизму, в якому є зібрані, повторені й доведені до рафінованої системи вияви найчорнішої реакції й падіння з цілої історії людства, з негативним застосуванням присвоєних большевизмом чужих здобутків матеріяльного і технічного поступу.

Наша ідея волі, самобутности та свобідного розвитку народів є протиставна большевицькому поневоленню, нівелюванню і винищуванню цілих народів. Ідея гідности й пошанування людини, її вільного розвитку, власної ініціятиви, творчого та достойного самовключення в гармонійний уклад збірного національного і суспільного життя є діяметрально протилежна до большевицької тиранії, уярмлення і визискування людини, топтання її гідности, нівечення свободи.

Наша ідея соціяльної справедливости — протиставна большевицькому фальшивому зловживанню соціяльними гаслами для обдурювання мас чужих народів і прикривання найреакційнішого соціяльного гноблення в цілому СССР.

Наша ідея рівности та братерства всіх людей в народі — протиставна до большевицької клясової теорії та до їхньої практики, яка перетворює народні маси в невільників і жебраків з одного боку, а з другого — дає необмежене панування і сваволю панівній кліці комуністичної партії.

Наша ідея позитивної, творчої ролі держави, яка має обороняти, організувати і сприяти вільному життю і розвиткові культурного поступу та господарського добробуту народу й людини, є протиставна большевицькій системі гноблення, визиску і нівечення людини та народніх мас державою, одним великим концентраційним табором.

Ідея спрямування діяльности та зусилля держави й організованої в ній народньої спільноти на творення, закінчення і помноження позитивних вартостей, які збагачують і підносять рівень життя народу та одиниці в усіх царинах, помножують їхній творчий вклад у скарбницю вселюдського поступу й культури — протиставна порожньому большевицькому імперіялізмові, який з безглуздої жадоби панування над цілим світом з усього хоче робити тільки знаряддя свого насильства і загарбництва.

Пошанування різнородности змісту і форм життя та багатства культур різних народів, ідея толеранції супроти чужих і відмінних культурних та соціяльних вартостей і систем, поруч з прив’язанням до свого, та плекання своїх вартостей — протиставні московсько-большевицькій нетерпимості та ненависті до всього, що відмінне, небольшевицьке, та зродженої з почуття своєї нижчости жадоби нищити чужі культури і цілі народи, нівелювати життя усіх людей, усіх народів під одну мірку й смак большевицького режиму.

Співжиття вільних народів і мирні взаємини їхніх незалежних держав, без уваги на ріжницю суспільних і політичних систем, замість большевицької постійної ворожнечі, повної ізоляції і перманентної, відкритої чи прихованої, війни проти небольшевицького світу.

Ідея свободи творчої ініціятиви одиниці й вільної діяльности, яка не загрожує і не шкодить співгромадянам і народові є звернена проти большевицького тоталітаризму й диктатури, яка позбавляє людину всякої свободи, робить з неї раба державивизискувача і сковує її творчі сили кайданами всевладної тоталітарної комуністичної монополії.

Ідея свободи релігії, сумління, думки і слова, вільної духово-культурної і мистецької творчости — проти насильства над духом народів і людини, проти накидання засобами терору большевицької доктрини та її шабльонів у духовому, культурному і мистецькому житті та творчости.

Віра в людину, її шляхетні, позитивні прикмети і пориви, її суспільницький інстинкт, плекання і піднесення тих добрих сторінок людської природи — протиставиться большевицькій ненависті і погорді до людини та породженій нею системі примусу, насильства і найжахливішого терору.

Ідея природної гармонії, рівноваги і співгри поміж духовими і матеріяльними елементами в житті й розвитку людства є звернена проти насильницького накидування всім і всьому штучної, спекулятивної матеріялістичної доктрини комунізму, і протиприродного нагинання життя до її розумінь і тверджень.

В дусі цих вічно нових і незмінних основних ідей український націоналізм розвинув цілу програму, як систему напрямних, засад і вартостей, які визначають зміст і форми життя та розвитку народу й одиниці в усіх ділянках. У тій програмі має місце те з української минувшини, що зберегло свою вартість та актуальність, що відповідає сучасному станові і розвиткові знання та поступу.

У нашій програмі прийняті найкращі досягнення знання і поступу в усіх ділянках життя інших народів, які відповідають нашим духовим і культурним елементам, станові і природним умовам життя в Україні.

Ідеї і програма української революції накреслюють проґресивний зміст і форми життя, цілком протилежні до реакційних большевицьких. Хоч большевики привласнили собі чужі здобутки в ділянці техніки і матеріяльної цивілізації, застосували деякі засоби, методи і форми, виборені народом під час революції, одначе все це вони застосували на послуги реакційної суті і таких же реакційних своїх цілей.

На відміну до реакційної большевицької дійсности, ідеї і програма української національної революції ведуть до докорінної перебудови цілого життя, в усіх його ділянках і проявах. За цей позитивний зміст ведеться безперервна революційна боротьба.

Українська національна революція — це безперервний, постійний і проґресивний процес, який охоплює і проймає все життя, її уклад позитивних ідей і вартостей стоїть проти большевицької системи не як абстрактна теорія і доктрина, а як жива і дійова динамічна сила.

Відповідаючи духовості, природі, бажанням та інтересам широких народніх мас, ставляючи перед ними конкретні цілі, який повинен бути зміст, уклад і форми цілого життя, вказуючи їм реальну дорогу, як дійти до цих цілей, — ідеї і програма української революції, разом із активною революційною боротьбою, мобілізують та активізують народні маси до боротьби за повне їх здійснення через знищення большевизму. Істотною прикметою нашої революції є щораз ширше розгортання, загострення і поглиблення процесу всебічної боротьби проти большевицької системи реакції за здійснення прогресивних цілей. Захоплюючи широкі народні маси, ця боротьба проходить у всіх площинах і ділянках життя: в політичній, суспільній, господарській, духово-культурній, релігійній та ін. Народні маси ставлять опір большевицькій системі, не дають їй вкорінитися і легко здійснювати свої цілі, ведуть проти неї наступ, примушуючи режим до поступок і постійного зміновіховства.

Наша революція є в постійному наступі, її ідеї і програма в зударі з большевицькою дійсністю перемагають, бо вони правдиві, вартісніші і сильніші. Тому вони захоплюють щораз ширші народні маси, поширюються дедалі і серед інших народів, поневолених большевизмом, захоплюють і революційно активізують їх, а навіть проникають у ряди самого режиму і частково його розкладають, захоплюючи собою вартісніші одиниці.

НЕРЕАЛЬНІСТЬ ЕВОЛЮЦІЙНИХ КОНЦЕПЦІЙ ПРИРОДА БОЛЬШЕВИЦЬКОГО РЕЖИМУ І СИСТЕМИ

Такий процес зростаючого напору революційних ідей є істотний для нашої революції, але він не вичерпує нашої революційної боротьби. Сам один він не довів би до повної перемоги, не приневолив би большевизм до такого ступневого відступу, який закінчився б революційною переміною, перетворенням змісту і форм життя з большевицької системи по лінії нашої програми. Це є неможливе, як через саму природу большевизму та його системи, так і з уваги на стан режиму та його постави до уярмлених ним народів. Большевицький режим перебуває, за своєю суттю, у безперервній боротьбі проти мас підбитих ним народів, у якій він не може втриматися без своєї комуністичної системи примусу. Большевицький режим і система є так взаємно пов’язані, що коли впаде одно, впаде й друге, одно без другого не може існувати і не може його зрадити без самогубства. Неможливим є повністю заламати ідейно, розкласти морально большевицький режим тому, що він не має ані ідеї, ані моралі взагалі. Замість ідей, він має одну мету — володіти і панувати над підбитими народами та підбивати інші; панувати найбільш абсолютистично, засобами тотальної диктатури і терору. Таке володіння дає панівній кліці — партії все, чого жадібна, безідейна особа собі бажає. Замість моралі, в большевиків є одна засада: все, що служить їхнім цілям, що стає їм у пригоді — треба приймати, а все, що стає на перешкоді, те можна і треба всякими засобами нищити. Поняття добра і зла, злочину і права, чести і ганьби, дозволених і недозволених засобів та метод большевизм не визнає за свої обов’язкові норми, але облудно послуговується ними у відношенні до підбитих та інших народів, як засобами, елементами большевицької діялектики і тактики.

Ідеями і моральним наступом можна досягти і вирвати з рядів режиму лише елементи ідейно і морально вартісні. Але їх там небагато. Головний стовп комуністичної партії і большевицького режиму — це безідейний і аморальний елемент, який знає тільки одно: мати все через необмежену владу, або не бути. На такий елемент, що є стрижнем большевицького режиму й партії, не можна впливати ідейно-моральними вартостями, його можна тільки знищити.

Для цієї одної мети — диктатури-панування партії, до чого, зрештою, большевики призналися від самого початку, вони, користуючись тільки ширмою пролетаріяту, побудували і постійно скріплюють та удосконалюють свою систему. В ній вони використали всі зразки диктатури, терору, систему перетворювання мас і народів на слухняний інструмент сили в руках малої групи людей. Вибравши і склавши найрафінованіші зразки, що їх знає історія людства, вони запрягли на послуги тієї диктатури здобутки модерної техніки. Ціла большевицька система є доведена до досконалости під двома аспектами: тотальної диктатури в середині, й експлуатації людини, народів і засобів країни у творенні інструменту сили для імперіалістичної експансії.

Большевизм так деформує ціле життя СССР, щоб запевнити собі беззастережну підлеглість і слухняність мас. Для того він нищить усі людські спільноти, передусім найсильніші — родину й націю. Він доводить цілу суспільність до такого розпорошення, щоб режим завжди мав до діла з самотньою одиницею. Удержавлення цілого життя, в першу чергу господарського, створює такий стан, що режим безпосередньо володіє всіма засобами до життя, а громадянин, позбавлений їх і всякої можливости самостійної ді-яльности і прожитку, постійно живе «на ласці» і на голодовій пайці від держави, а за найменшу спробу неслухняности його позбавляють змоги жити. В дальшому, через нищення релігії і всяких небольшевицьких вартостей і накинена матеріялістична доктрина, і ціла большевицька система виховання мають допомогти режимові звести людину до ролі невільника, який, опанований лише журбою, як би то не втратити мінімальних засобів прожитку, що їх він може одержати тільки через підкорення режимові, — буде в усьому слухняним знаряддям.

Комуністична система тоталітарного державного капіталізму має обмежити внутрішнє зужитковання всіх дібр до можливо найнижчого мінімума та вжити всі матеріальні засоби підбольшевицьких країн на цілі зовнішньої експлуатації. Всевладне опанувавши життя усіх народів і всіх людей в СССР, большевицька система кує з них і з матеріяльних засобів один інструмент для насильства і підбою світу.

Система брехні, що її большевики довели до найдальших меж, — це один із головних складників большевицької тактики. Вона повинна паралізувати й опановувати душі та уми людей в СССР і поза його кордонами.

Большевицька держава всевладно опановує не тільки збірне, а й індивідуальне життя кожної людини, а большевицькою державою володіє і послуговується, як знаряддям, злочинна комуністична партія — спілка протинародніх і протилюдських змовників, з режимом СССР на чолі.

Як неможливим є самим ідейним натиском зламати большевицький режим, так і большевицької системи не можна знищити частковим її поборюванням і розправою з нею в поодиноких ділянках, етапами. Цим можна її підірвати, послабити, але не зліквідувати, ані примусити до еволюційної переміни. Бо большевизм базується не на вартості і стійкості своїх засад, доктрини і метод організування життя, а на насильстві і терорі, що його він плекає і постійно зміцнює та яким він завжди послуговується, як своїм аргументом. У тоталітарному большевизмі комуністичний устрій і система та диктатура режиму творять дві неподільні частини однієї цілости, так пов’язані з собою, що доки одна з них живе, відроджує другу, якщо б ця впала.

Знищити большевизм можна не еволюційним шляхом, тільки тотальною революційною розправою, в якій організована революційна сила, з безпосередньою активною участю найширших народніх мас, у могутньому зриві розторощить і з корінням вирве головні елементи большевизму — режим, партію, систему і доктрину, всі їхні відгалуження і прояви. В тій остаточній розправі мусить зосередитися і завершитись процес революційної боротьби. Щойно після розгромлення большевизму і повалення большевицької тюрми народів — СССР, будуть уведені в життя позитивні ідеї і програма революції.

ТРИ ФАЗИ РЕВОЛЮЦІЇ

Українська національна революція, як одностайний процес, складається з трьох фаз. Перша і друга — це фази боротьби, третя — державного будівництва.

У першій фазі проходить процес затяжної, прогресуючої підпільної боротьби. В ній іде змагання передусім за душу народніх мас, мобілізація й активізація їх по боці революції, проти большевизму; підриваються позиції большевицької системи і сили большевицького режиму, зростає організована сила революції. В цій фазі проходить основоположний конструктивний процес: наші ідеї і програма опановують найширші маси українського народу, поширюються на інші народи, уярмлені большевизмом, визначають для них бажаний зміст і форми життя в усіх ділянках, стають дороговказами їхньої дії — їхньою метою, мобілізують й організують змагання за реалізацію нашої програми.

Друга фаза, як продовження першої, — це фаза визволення. В ній завершується затяжна визвольна боротьба, всі сили зосереджуються у безпосередній відкритій боротьбі з большевицьким режимом і його силою, в остаточному загальному зриві народів.

Третя фаза — будування на місці знищеного СССР незалежних національних держав, забезпечення їхньої незалежности назовні, здійснення ідей і програми визвольної революції в державному і суспільному ладі, у змісті і побудові цілого життя.

Ми живемо в першій фазі, напередодні другої. Всі сили і вся революційна дія є спрямовані на шлях визвольної революційної боротьби, згідно з нашою визвольною концепцією.

У самій основі нашої революційної концепції лежить ідея і програма спільної визвольної, революційної боротьби всіх народів, поневолених московсько-большевицьким імперіялізмом. Большевизм мусить бути покопаний і повністю знищений, скрізь, де він панує. Тільки таким чином можна його подолати. Московський імперіялізм у большевицькій формі повинен бути знищений в усіх підбитих ним країнах, на місці СССР мають постати незалежні національні держави, а російська держава має бути обмежена етнографічно-російськими землями.

Обмеження визвольної боротьби кожного народу його власними національними кордонами, ведення визвольних змагань кожного народу сепаратне, нескоординовано з боротьбою інших народів, давало б лише вигіднішу позицію большевикам, уможливлювало б їм льокалізувати окремі вогнища революції, використовувати їхнє відокремлення і перемагати одного противника за одним. Ставимо знак рівняння між українською революцією і визволенням усіх поневолених большевизмом народів. Запоруку успішности нашої боротьби бачимо в тому, що вона поширюється на інші народи і доведе до того, що всі вони вестимуть свої визвольні змагання в одній загальній, скоординованій революційній дії. Тягар тієї боротьби буде розкладений на всі народи, не лише сама Україна буде вогнищем революції і не тільки українці революційним елементом. Спільний протибольшевицький фронт так само охоплюватиме інші народи, їхні маси стануть так само до активної боротьби такою мірою, що довкола осамітненого режиму і його вислужників створиться одностайний фронт усіх ворожих до нього елементів і сил. Успішність нашої визвольної боротьби дає такі самі шанси визволитись іншим народам.

Кожна визвольна боротьба одного народу, яка послаблює большевизм і веде до його повалення, такою ж самою мірою допомагає визвольній справі інших поневолених большевизмом народів. Спільний антибольшевицький фронт полягає в тому, що революційні змагання усіх народів творять одну скоординовану цілість, мають один спільний, загальний плян і стратегію, кожний революційний рух є спрямований теж на посилення боротьби інших народів. Усі революційні, активні протибольшевицькі елементи й сили ведуть боротьбу на кожному місці, де тільки можуть, проти кожної частини большевицької сили. Кожний включається в антибольшевицький визвольний фронт, а якщо не може боротися безпосередньо в лавах своїх національних революційних сил, то включається в боротьбу іншого, союзного народу і через те бореться в спільному визвольному фронті, який принесе визволення і його народові.

При такому спільному фронті всіх поневолених народів большевики не зможуть більш льокалізувати і розпорошувати сил революційної боротьби. Не буде більш місця для їхньої тактики перемагати за чергою окремі народи, для тактики поборювання одного народу з допомогою байдужих до його справ синів іншого народу та для розпорошування революційних сил через переселювання і створювання національної мішанини, передусім в армії й у великих робітничих осередках. Якщо одна і та сама, спільна визвольна боротьба йтиме скрізь, якщо у свідомості мас усіх народів буде зрозуміння, що боротьба кожного іншого народу — це боротьба спільна, а тим самим і його власна, тоді розпорошування і перекидування революційно-настроєних мас з їхньої вітчизни у далекі країни не поможуть большевикам і не зломлять сили революції, бо кожний зможе робити те саме на кожному місці.

Один із найсильніших двигунів перемоги визвольної революції народу — це співдія і співпраця, як між союзними визвольними рухами, так і між одиницями, революціонерами всіх національностей в антибольшевицькому фронті.

ВИЗВОЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ І СТРАТЕГІЯ РЕВОЛЮЦІЇ

Провідна мета цілої діяльности і боротьби ОУН на даному етапі — це здобуття Самостійної Соборної Української Держави. Цій меті ми підпорядковуємо все, все повинно їй служити.

Наша визвольна концепція — це революційна боротьба України й інших поневолених московсько-большевицьким імперіялізмом народів у спільному антибольшевицькому фронті. Безперервно, постійно поглиблювана, поширювана й степенована революційна дія, ведена різними формами, як суспільно-політична і повстанчо-військова революційна боротьба, має довести до загального, відкритого революційного зриву найширших мас поневолених большевизмом народів, що буде остаточною розправою з большевицьким режимом, імперіялізмом і системою.

Революційна стратегія базується на тому, що поміж большевизмом, режимом і системою, большевицькою державою-тюрмою з одного боку, а поневоленими народами, їхніми масами і людиною, з другого, існують глибокі й гострі суперечності, які проходять через ціле життя. З них у безперервному ланцюзі постійно зроджуються зудари і конфлікти, тому стан невгаслої боротьби триває. Стратегія революції діє в середовищі тих непримиренних суперечностей і конфліктів, вона спрямована на мобілізування, організування революційної енергії мас, щоб так її зосередити й покерувати її дією, аби через безупинне і систематичне нищення позицій та сили ворога довести до остаточного його розторощення.

Революційна тактика спрямована на використання і підсилення всіх процесів, які послаблюють і розкладають ворога, внутрішніх конфліктів і суперечностей в його таборі. Революційна дія ступнево підриває сили і позицію большевицького режиму, утруднює і щораз більше унеможливлює йому послуговуватися народніми масами, як своїм силовим знаряддям.

Остаточна розправа, загальний революційний зрив народів прийде тоді, коли революційне зактивізування найширших мас народів, поневолених в СССР, дійде до такого ступеня, що при ініціятивному виступі — ударі організованої революційної сили проти большевицького режиму ті маси не будуть більше його покірним знаряддям, ані пасивними глядачами, а стануть по боці активної революції. Таких огнищевих виступів-вибухів може бути багато, аж поки вогонь загального революційного зриву не охопить народніх мас.

Загальний зрив, як остаточна розправа з большевизмом, може прийти і тоді, коли большевицький режим змобілізує для своїх цілей маси і поставить їх під надзвичайні утиски (напр., війна).

Наша визвольна концепція — це спільна революційна визвольна боротьба всіх поневолених большевизмом народів. Ми розраховуємо на їхню активну участь у боротьбі, на їхні.організовані революційні сили та на революційні потенції широких мас тих народів. Наша революційна політична праця великою мірою спрямована на те, щоб пробуджувати й активізувати революційну енерґію інших народів — наших природних союзників, допомагати у формуванні їхніх організованих революційних сил та мобілізувати до боротьби їхні народні маси.

Інший, так само важливий момент — це творення спільного фронту, поширювання ідеї спільної боротьби, пробуджування серед інших народів свідомости, що лише через неї веде дорога до їхнього визволення, утвердження віри в силу й перемогу спільного визвольного фронту Антибольшевицького Бльоку Народів. З великої, розпорошеної і розбитої революційної енергії поневолених большевизмом народів маємо творити одну могутню, скоординовану силу, свідому своєї непереможности, пляново й однозгідно діючу силу в боротьбі.

Найважливіші передумови розвитку революції і її перемоги в загальному зриві є наявність і діяння організованої революційної сили, як організатора й аванґарду революції — революційна мобілізація й активізація мас народів антибольшевицького фронту; плянова революційна стратегія; спільний організований фронт в актуальній революційно-визвольній боротьбі АБН.

Сторонні сили та міжнародня політична коньюнктура можуть мати значення допоміжних, але не вирішальних сприятливих чинників. Беремо їх до уваги в такому розумінні й використовуємо їх, але відкидаємо всякі орієнтації на посторонні сили чи зовнішню коньюнктуру, що вони самі принесуть визволення і що досить обмежитися вичікуванням їх і достосовуватися до них.

Відкидаємо еволюціоністичні концепції, які розраховують на те, що під зовнішнім натиском чи під натиском внутрішніх сил СССР так буде еволюціонувати, що з того прийде визволення. Під примусом ззовні чи з середини большевицький режим може йти тільки на тактичні маневри, тимчасові поступки, граючи на зволікання.

Всякі поступки і тактичні відступи режиму використовуємо для посилення революційної дії. Але визволення здобудемо лише революцією, через тотальне знищення большевизму, власними силами поневолених ним народів.

Осередньою силою у визвольній революції народів є Україна.

http://coollib.net/b/2950/read#t6

Рубрики: Класика націоналізму