До Шевченка

Автор: . 08 Бер 2016 в 0:02

Василь Іванишин

 

До Шевченка[1]

 

“В українців можна відібрати все, але допоки вони пам’ятають

Святе Письмо і «Кобзар», –  українська нація незнищенна,

бо незнищенний наш націоналізм, в основі якого – ці дві святі книги”.

“«Євангеліє» українського націоналізму –

 не «Націоналізм» Д. Донцова, а «Кобзар» Т. Шевченка”.

Василь Іванишин

 

Тарас Шевченко створив у художній формі цілісну філософію національного буття українського народу, тобто на рівні поетичного узагальнення відтворив ту повністю відповідну, адекватну українській дійсності систему сутностей, цінностей та закономірностей, які за цілі тисячоліття витворені українським народом, якими зумовлене і на яких тримається віками буття української нації, її суспільна свідомість і свідомість українського патріота – борця за інтереси нації. В основі цієї системи – три абсолютні константи: Бог, Україна, Свобода. І кожне намагання усунути їх із життя або зігнорувати при моделюванні шляху нації до свободи, кожне відхилення від котрогось із них, кожна спроба їх роз’єднання в життєвій практиці (моральній, соціальній, політичній, міжнаціональній, церковній, тощо) неминуче обертається бідою, а то й трагедією – окремої людини чи цілої нації,

У творчості Шевченка закодована і потребує лише логічного перекодування, наукової експлікації довершена національно-екзистенціальна методологія мислення, тобто мислення в категоріях захисту, розвитку і процвітання нації, особистого і суспільного чину в ім’я її свободи й утвердження. Будь-яка українська політична програма, що ігнорує цю національно-екзистенціальну методологію або, тим більше, суперечить їй, – ідейно неспроможна і шкідлива для української нації, для України.

Водночас творчість Шевченка визначила також ідеологію національно – визвольної боротьби українського народу того часу. Шевченко чітко визначає мету, пріоритети, рушійні сили та якості проводу. Він почав з ідейного озброєння народу – із пробудження національної свідомості і гідності: спочатку дав народові національну ідею, а вже потім вкладав йому до рук повстанську сокиру. Бо знав: озброєний сокирою, шаблею чи гвинтівкою але не озброєний ідеєю національної свободи народ дуже легко може стати жертвою політичної демагогії і бути перенаціленим із чужинецьких тронів на сусідову комору…

Шевченко у природний для себе як поета спосіб і в найдоступніший для цілого народу художній формі сформулював, розвинув та обґрунтував національну ідею українського народу: законність і необхідність, можливість і реальність національної державності і незалежності. Він пробудив народ, дав йому вчення боротьби за свободу і вдихнув у нього віру в перемогу. Шевченко не запозичував і не видумував свого вчення. Його геній скристалізував те, що було сутнісним в історії, сучасності і мріях народу.

Шевченко зафіксував найважливіші сутнісні, інваріантні, конститутивні характеристики українського націоналізму: його волелюбність, глибинну і всеосяжну народність, державницьку суть, національну честь і гідність, християнську релігійність, жертовний патріотизм, творчу заданість, віру у свій народ, опору на власні сили, толерантність до інших, солідарність із поневоленими, антиімперську та антишовіністичну спрямованість, які випливають з неімперського і нешовіністичного характеру нації та її історичного досвіду. Шевченків націоналізм, тобто націоналізм українського народу, випливає з Любові, а тому він в основі своїй людяний і добрий: до своїх і чужих – до всіх, хто визнає за українцями право на вільне і державне існування. Усіх інших він або переконує у своїй правоті, або ж бореться з ними – незалежно від того, хто саме виступає ворогом: окрема людина чи політична група, держава чи армія, якийсь із нацькованих на нас народів чи й міжнародне об’єднання…

Вчення Шевченка з часу своєї появи виступає як ідеологічний інваріант – неодмінне джерело і критерій усіх модифікацій українського націоналізму, пристосованих до конкретних умов та актуальних завдань національно-визвольних змагань українського народу. І кожна з історичних трансформ українського націоналізму ідейним ядром мала, має і мусить мати в майбутньому націоналізм Шевченка. А все те в програмах українських політичних об’єднань, що не стикується з Шевченковим або суперечить йому, – уже не націоналізм.

 

[1] Уривок із книжки: Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм. – Дрогобич, 1992.

Рубрики: Твори Василя Іванишина