ДМИТРО ДОНЦОВ ЯК СИМВОЛ ПІВДНЯ УКРАЇНИ
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 07 Чер 2024 в 4:16
ДМИТРО ДОНЦОВ ЯК СИМВОЛ ПІВДНЯ УКРАЇНИ
(У Запоріжжі ім’я Дмитра Донцова отримала одна з найбільших вулиць)
Щойно ЗМІ повідомили про те, що в обласному центрі Запоріжжі депутати міської ради, нарешті, проголосували за перейменування однієї з найбільших вулиць міста – Ю.Ґаґаріна – на вулицю ДМИТРА ДОНЦОВА – видатного ідеолога українського вольового націоналізму, есеїста-культуролога, публіциста та літературного критика.
Головними «промоторами» процесу морального та ідейного тиску на депутатів міської ради були запорізький громадський активіст Сергій Айбабін, який ще у 1993 році був одним із організаторів встановлення меморіальної дошки Д.Донцову у його рідному місті – Мелітополі (тепер, до слова, символічно знищеної московськими варварами), та відомий львівський громадський діяч і меценат Роман Піняжко, який раніше був одним із організаторів встановлення меморіальних таблиць на честь Д.Донцова у Львові та Звягелі. Також звернення до влади Запоріжжя та громадськості готував керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова, дрогобичанин Олег Баган, обґрунтовуючи, щоДмитро Донцов єнайбільшою і найвагомішою культурною постаттю серед уродженців всієї Запорізької області. Тоді, у 2023 р., О.Баган пропонував присвоїти ім’я Д.Донцова центральній обласній універсальній бібліотеці в Запоріжжі та встановити меморіальну таблицю на її стіні. Відкрите звернення до депутатів Запорізької обласної ради підписали зо два десятки відомих культурних діячів, науковців, письменників, серед них Михайло Сидоржевський (голова НСПУ), Павло Вольвач, Сергій Квіт (президент Києво-Могилянської Академії), Федір Турченко, Олександр Музичко (Одеса), Андрій Сова (Львів), Валерій Мороко, Олег Богуславський (Запоріжжя), Тарас Компаніченко (Київ), Віктор Ґудзь (Мелітополь), Микола Чабан (Дніпро) та ін.
Міська влада Запоріжжя упродовж 1990 – 2000-х років впиралася щодо ідеї вшанування в місті постаті Д.Донцова, вдаючись до «аргументів» такого типу, як «неоднозначна постать», «все-таки він був націонал-екстремістом» тощо, або просто відмовчувалася за старою традицією українських малоросів, які завжди ховають голову в пісок перед викликами Історії. Насправді в усій області тривала потужна русифікація краю під лібералістичною маркою «мультикультурности», яка завжди є гарною обгорткою для ворогів національних традицій та ідентичностей.
Нижче подаємо текс колективного звернення на підтримку вшанування імені Д.Донцова на Запоріжчині.
Відкрите звернення до депутатів Запорізької обласної ради щодо присвоєння імені Дмитра Донцова Запорізькій обласній універсальній бібліотеці
Дмитро Донцов (1883, м. Мелітополь – 1973, Монреаль, Канада) належить до найвидатніших постатей української історії і культури ХХ ст. Уродженець м. Мелітополь (Запорізька обл.), він зумів зробити величну кар’єру як публіцист, ідеолог, політик, культуролог, літературний критик і есеїст, залишивши яскраву й велику творчу спадщину, видану сьогодні у форматі 10-ти томів «Вибраних творів» (Дрогобич – Львів, 2011 – 2016). Відтак вималювалася очевидність: Дмитро Донцов є найбільшою культурною постаттю серед уродженців Запорізької області. Як ідеолог він був насамперед державником, автором першої цілісної концепції самостійництва (Стаття «Сучасне положення нації і наші завдання», 1913 р., яка стала програмою для діяльності Союзу визволення України (1914 – 1918). Показово, що російські окупанти у 2013 р., захопивши рідне місто Д.Донцова, Мелітополь, відразу знищили меморіальну таблицю на його честь на стіні колишнього реального училища, де він навчався, а саму вулицю назвали іменем Судоплатова – російського імперського вбивці, який виконував антиукраїнські бандитські замовлення Сталіна.
06 липня 2023 року Український інститут національної пам’яті звернувся із офіційним листом щодо присвоєння Запорізькій обласній універсальній бібліотеці імені Дмитра Донцова. Ця ініціатива умотивована подвійним ювілеєм мислителя: 140-річчям від дня народження і 50-річчям смерті.
Як особистість Дмитро Донцов відіграв виняткову роль в українській історії: отримавши вищу освіту в Петербурзькому університеті (1902 – 1905), він включився в революційну боротьбу, був членом перших підпільних українських партій – РУП і УСДРП; у 1909 – 1913 рр. сформувався як яскравий публіцист, співпрацюючи із тоді важливими українськими часописами: «Праця», «Наш голос» (Львів), «Дзвін», «Українська хата» (Київ). «Украинская жизнь» (Москва), «Шляхи» (Львів). У 1915 – 1917 рр., став головним редактором актуальних німецькомовних інформаційних видань для пропаганди ідеї незалежності України в світі: «Повідомлення Української інформаційної служби» (Берлін) та «Korrespondenz» як органу Бюра національностей Росії (Берн).
Протягом 1913 – 1917 рр. вийшли книжки Д.Донцова, які принесли йому славу ідеолога українського самостійництва, геополітика, історіософа: «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», «Модерне москвофільство», «Die Ukrainische Staatside und der Krieg gegen Russland» («Українська державна ідея і війна проти Росії»), «Gross-Рolen und die Zentralmachte» («Велика Польща і головна сила») та «Karl XII Feldzug nach der Ukraine» («Похід Карла ХІІ на Україну»), «Енґельс, Маркс і Лассаль про «неісторичні нації», «Історія розвитку української державної ідеї». У 1918 р. Д.Донцов, працюючи в уряді гетьмана Скоропадського, організував Українську телеграфічну агенцію (УТА) – першу офіційну структуру, призначену для пропаганди української державності в світі. Сьогодні на стіні цієї будівлі встановлено меморіальну таблицю з портретом Д.Донцова.
У 1922 – 1939 рр. Д.Донцов проживав у Львові, редагуючи журнали «Літературно-науковий вістник» і «Вістник», які кардинально вплинули на самосвідомість українства міжвоєнної доби.став провідним українським ідеологом Західної України й еміграції. Через них він як інтелектуал, естетичний теоретик, філософ сформував нове яскраве покоління в українській культурі, назване «вісниківським»: творчість Є.Маланюка, Ю.Липи, Л.Мосендза, Р.Бжеського, О.Стефановича, О.Лятуринської, О.Ольжича, О.Теліги, У.Самчука, Б. Кравціва та ін. Тоді вийшли його вагомі книжки: «Підстави нашої політики» (1921), «Поетка українського Рисорджименто: Леся Українка» (1922), «Націоналізм» (1926), «Патріотизм» (1928), «Наша доба і література» (1936), «Де шукати наших історичних традицій?» (1938) та ін. Після 1945 р. в еміграції Д.Донцов продовжував надзвичайно активну публіцистичну і культурологічну творчість. Там вийшли такі його знакові книги: «Дух нашої давнини», «Від містики до політики», «Поетка вогненних меж: Олена Теліга», «Туга за героїчним: ідеї і постаті літературної України», «Правда прадідів великих», «Росія чи Європа?», «Хрестом і мечем», «Незримі скрижалі Кобзаря», «Рік 1918. Київ», «Московська отрута». Протягом цього часу він постійно друкувався в англомовній пресі, готував деякі німецькомовні видання своїх творів.
Очевидно, що ця постать за своїм значенням для розвитку української національної ідеї та культури є правдивою гордістю історичного Запоріжжя як краю, нинішньої Запорізької області.
Вважаємо, що українська держава й громадськість повинні посприяти гідному вшануванню цієї постаті, і тому звертаюся до Вас з наступними пропозиціями. Ім’я Дмитра Донцова може бути присвоєне Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці (яка в минулому носила ім’я Максима Горького), а на стіні цієї бібліотеки мала б бути розміщена меморіальна таблиця на честь Дмитра Донцова. У такий спосіб українське місто Запоріжжя вшанувало б уродженця свого краю, який своїми ідеями й діями змінив Україну, створив цілу епоху в розвитку її політичної та культурологічної думки, журналістики, літературної критики. Це був би гідний символ козацької землі, бо ніхто з такою енергетикою слова не писав про героїку українського козацтва, як Дмитро Донцов.
