Дмитро Донцов «Вибрані твори» Том 10 «Твори різних періодів»: НОВИЙ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ФАКТОР І СОЦІЯЛ-ДЕМОКРАТІЯ
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 12 Сер 2016 в 23:05
НОВИЙ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ФАКТОР І СОЦІЯЛ-ДЕМОКРАТІЯ
[Надруковано у виданні:Донцов Д.Вибрані твори у 10-ти т. Т.10: Вибрані твори / Упоряд., ред., автор передм. О.Баган. – Дрогобич-Львів:ВФ” Відродження”, 2016]
Нові часи, які скрізь характеризуються підвищенням політичної активности мас, покликали в нас до життя нове, надзвичайно цікаве історичне явище, яке ма-тиме не лише для Росії, але й для цілої Східної Европи необчислені наслідки. Це явище – народження нового революційного в самій своїй суті руху в Росії, руху, в якому навіть найсвітліші голови донедавна сумнівалися, чи він узагалі є можливий, руху, який у своїх тенденціях і цілях абсолютно не дасться погодити з існуючим ладом шляхетсько-буржуазної диктатури і який eo ipso1 є об’єктивно поважним революційним чинником у політичному житті царату.
Цим рухом є національний український рух. Датою його народження справед-ливо вважається бурхливий 1905 рік. Революція, яка зрушила з місця селянство, міську демократію і пролетаріят та захопила їх у вир завзятої й упертої боротьби з усіма силами конаючого ладу, покликала українські маси до активної участи в по-літичному житті. Однією ж із найбільших перешкод для реалізування масою сво-го політичного значення і сили в суспільності є національний гніт. Таким чином, боротьба українського селянства і пролетаріяту за свої економічні й політичні по-треби у своєму кульмінаційному пункті викликала до життя масовий український національний рух.
Чим глибше розвиватиметься цей рух, тим ширші українські кола втягатиме він у себе. Чим далі поступатиме вперед процес націоналізації всіх царин публічно-го життя на Україні, тим інтенсивніше розвиватиметься українська культура, тим болючіше відчуватиметься гніт над нею. І тоді такі акти правительства, як, на-приклад, закриття «Просвіт», викличуть не лише бурю у склянці води, як це було фактично, тільки активний протест широких мас в обороні своїх національних постулатів.
Основні ж постулати українського руху, які є у програмах різних українських партій (свобода українського слова, націоналізація шкільництва, урядування, авто-номія) як такі, що обходять передусім широкі маси народу, демос, можуть бути здійснені лише тоді, коли демос розпоряджатиметься політичною владою в дер-жаві, коли матиме для здійснення своїх постулатів потрібні для цього матеріяль-ні засоби і законодавчу владу. Коротко – лише з перемогою демократії. Иншими словами – українські національні вимоги можуть здійснитися не раніше, ніж буде зламано політичну силу тих клас російської суспільности, які є найзавзятішими противниками і разом із тим підпорою, на якій тримається царат, – шляхти і плутократії.
Тому ми назвали український національний рух революційним фактором.
Уже тому цей рух є важливим для революційної соціял-демократії як союзник у боротьбі з царатом. Але корисним для справи революції цей рух може бути лише тоді, коли він стане не тільки об’єктивно, але й суб’єктивно революційним, тобто коли непримиренна суперечність національних постулатів українського руху з аб-солютизмом стане зрозумілою для широких верств українського нарду. Лише тоді,
1 Тим самим, само собою (лат).
і не раніше, коли ці маси в ім’я своїх національних домагань підуть у бій із абсо-лютизмом. Як партія, що підтримує кожний опозиційний рух проти царату, соціял-демократія зацікавлена в тому, аби втягнути широкі верстви української демократії на ґрунті добре усвідомлених їхніх національних інтересів в активну боротьбу з царатом. Як найбільш консеквентний борець за демократію соціял-демократія по-винна керувати активною діяльністю української демократії, повести її за собою. В боротьбі за національне визволення України український пролетаріят має віді-грати ту саму ролю, яку відіграє в боротьбі за політичну свободу весь російський пролетаріят.
Виконати це завдання, впливати на инші суспільні класи може соціял-демокра-тія лише через пролетарський рух.
Самостійний, активний виступ пролетаріяту, який усвідомлює свої національні інтереси, з якнайкращими національно-політичними гаслами (демократична рес-публіка й автономія) спопуляризує ці гасла в масах, приверне на бік соціял-демо-кратії всі щиро демократичні елементи суспільности і зробить з соціял-демократії центр національно-політичного радикалізму.
Таким виступом робітнича класа найбільше спричиниться до надання потен-ціяльній об’єктивній революційності українського національного руху кінетичної сили.
Це завдання, яке стоїть перед нашою партією, – важке.
Боротьба проти національного гніту, усунення якого є у класових інтересах про-летаріяту, вимагає ясної національної свідомости з боку робітництва. Наш проле-таріят лише тоді вступить у боротьбу з національним гнітом, коли чітко зрозуміє суперечність цього гніту з його класовими інтересами, коли усвідомить цю супер-ечність. Тому нашою першою ціллю мусить бути сформування в масах україн-ського пролетаріяту національної свідомости, тобто усвідомлення своєї приналеж-ности до української нації, того поневолення, в якому вона перебуває, і бажання боротися за ті політичні форми, які б цей гніт знищили.
Отже, пропаганда таких вимог, як національна школа, права нашої мови в суді, в урядах, загалом – у публічному житті; агітація, нав’язуючи до різних подій у суспільному житті, за рівноправність української мови; вияснити вагу цих націо-нальних домагань для успішности класової боротьби пролетаріяту; пояснити ло-гічний зв’язок між поодинокими проявами національного гніту й усією сучасною політичною системою; поглиблювати в такий спосіб національно-політичну свідо-мість пролетаріяту і зміст його боротьби – від націоналізації школи до знищення абсолютивну – ось нагальна потреба партії. Тільки самої агітації і пропаганди тут не досить. Найліпшою школою для зрозуміння пролетаріятом своїх класових (як економічних і політичних, так і національних) інтересів є активна інтервенція, активна участь пролетаріяту в публічному житті. Втягуючи робочі маси в безпосе-редні сцисії і конфлікти на ґрунті оборони своїх національних інтересів з абсолю-тизмом і націоналістичними групами російської суспільности, соціял-демократія дає масам пролетаріяту можливість конкретно, на власному досвіді пізнати непри-миренний антагонізм його національних інтересів зі шляхетсько-абсолютистською диктатурою.
Цій цілі буде служити передусім: внесення для обговорення робітничих зборів питань про права української мови в публічному житті; організація віч протесту проти варварської антиукраїнської політики правительства і Думи; приймати від-повідні резолюції і пересилати їх до рук фракції для публікації у пресі; організація активних робітничих виступів на легальній арені (на різних виборах, конгресах, у Думі) для оборони національних прав українського народу.
Та систематична інтервенція українського пролетаріяту у сферу національно-політичного життя, яка поставить його лицем до лиця з його ворогами і змусить їх показати свою фарбу, ліпше від тисяч брошур пояснить йому зв’язок між бо-ротьбою за національну школу, наприклад, і боротьбою проти існуючої політичної системи. Щодо способів втягнення мас українського пролетаріяту до участи в усіх проявах національно-політичного життя, то мусить бути завважене. Для того, аби революціонізуючий досвід таких пролетарських виступів, конфліктів з абсолютиз-мом був усвідомлений якнайширшими колами робітництва, треба, аби такі масові виступи охоплювали якнайширші верстви пролетяріяту. Для цього гасла, в ім’я яких організовуються ці виступи, мусять були якнайбільш приступними і зрозу-мілими масам. Коли, наприклад, стан національно-політичної свідомости проле-тарських мас не дасть змоги організувати активного виступу за автономію краю, то не є виключеною організація таких виступів, наприклад, за національну школу. Такі виступи можливі навіть хоча б у вигляді петицій до Думи, хоч ми, соціял-де-мократи, знаємо згори, що реальних наслідків ці петиції не матимуть. І це не буде жодною зрадою наших принципів і звуженням розмаху нашої боротьби. Бо, орга-нізовуючи активні виступи пролетаріяту за такі елементарні домагання, ми у своїй агітації не повинні спускати з ока нашої кінцевої мети в буржуазній революції і пов’язувати ці часткові виступи з боротьбою за демократичну республіку й авто-номію. Соціял-демократії залежить не так на пропаганді революційних принципів, як на тому, аби поставити масу в становище, яке революціонізує її думки. Так, російські соціял-демократи, будучи переконані, що у правительства не просять, тільки жадають, все ж пішли на чолі робітників 9 січня. Так, соціял-демократія, бу-дучи переконана в безвартності комісії Шидловського (або Думи ІІІ), брала участь у виборах до неї (згл., до Думи). Скрізь йшлося про політичне виховання мас шля-хом їхнього досвіду. Бо боротьба проти абсолютизму, в ім’я елементарних націо-нальних вимог буде тим більш успішна, енергійна, свідома з боку пролетарських мас, чим міцніше в його свідомості засяде ідея конечности цієї боротьби.
Ідею ж конечности боротьби проти існуючого політичного гніту маси пізнають не инакше, як на власному досвіді. Так само робітники ніде не починали політич-ної боротьби там, де їхні елементарні економічні стремління не натрапляли б на опір політичної влади. Не треба лише забувати, що національно-політична свідо-мість пролетаріяту – це передусім є ясна свідомість цілей пролетарської боротьби національної пролетарської боротьби і шляхів їх реалізації. Тому соціял-демокра-тія має дбати, аби ціль і тактику пролетарського національного руху диктували добре зрозумілі його класові інтереси й аби пролетаріяту не підсували таких цілей, які з його інтересами нічого спільного не мають. У сучасних політичних умовах це означає визволення українських мас від впливу націоналістичної ідеології бур-жуазних груп із їхньою теорією «надкласовости» української «національної ідеї». Треба також, аби ця національна активність не шкодила його загальній класовій боротьбі, аби національний момент не абсорбував усієї революційної енергії, тре-ба стерегтися гіпертрофії національно-політичної активности, яку ми можемо об-сервувати в чеських товаришів, для яких, наприклад, питання про школи для на-ціональних меншостей заслонило квестію шкіл для національних більшостей і які у своїй боротьбі за національні інтереси чеського робітництва, добре чи погано зрозумілі, випустили з ока інтереси всього пролетарського руху в державі.
Між иншим, це завдання соціял-демократії, виходячи з елементарних націо-нальних потреб пролетаріяту, – привести його до боротьби за політичну свободу, полегшиться високорозвиненою класовою свідомістю пролетаріяту у сфері його економічних та політичних інтересів.
Така діяльність соціял-демократії, власне, і спричиниться до перетворення об’єктивної революційної сили українського національного руху в суб’єктивну. Така діяльність соціял-демократії, організований виступ пролетаріяту, послідовна й енергійна оборона національних інтересів народу прикують увагу суспільности до національної проблеми, спопуляризує національні вимоги, збудить приспану національну свідомість мас. А відверті виступи, ясна революційна постановка на-ціональної квестії пролетаріятом, критика буржуазних способів розв’язання на-ціональної проблеми доведуть масам, що гасла соціял-демократії є гаслами по-слідовної демократії, і приверне на наш бік усі щиро демократичні елементи краю.
Лише така діяльність соціял-демократії зробить національну квестію актуаль-ною, найневинніші гасла (національні школи) наповнить революційним змістом і перетворить їх на могутній засіб для боротьби з існуючим ладом.
Ми сказали: приверне на наш бік всі щиро демократичні українські елементи. І лише їх. Бо не треба забувати, що кожна класа вкладає в національні бажання свій класовий зміст, пристосовує національні вимоги до рівня своїх класових потреб. Тому ті класи і групи нашої суспільности, які хоч і є національно свідомими, але класові інтереси яких міцно пов’язані з інтересами політичної реакції, на шлях боротьби з абсолютизмом не підуть. Це стосується передовсім до тої групи об-шарників, особливо на Правобережній Україні, які стоять на ґрунті гармонії клас («Світова Зірниця»). Це стосується також класи дрібної торговельної буржуазії, тобто класи, яка є добрим матеріялом у руках спритних політичних пройдисві-тів і легко дає себе зводити гаслам найрізнорідніших реакційних утопій. Ця класа є реакційна скрізь і масами наповняє ряди християнсько-соціяльних – в Австрії, «Союзу русского народа» – в Росії, антисемітів – у Франції. Тому не на ці класи розраховує соціял-демократія у своїй національній акції. Вона розраховує лише на ( у цей політичний момент) демократичні елементи селянства, особливо на їхнє ліве крило. Що ж до нашої «поступово-демократичної» інтелігенції, то так само, як лише хвиля революційного руху попхнула її до політичної акції, так лише широ-кий революційний рух мас того селянства, яке вона репрезентує, здолає пхнути її на революційний шлях. Ці широкі маси селянства і є передусім нашим можливим союзником у національній революції.
Як скоро об’єктивна внутрішня революційність українського національного руху набере кінетичної сили – не знати. Це залежить від низки соціяльних, еко-номічних і політичних умов публічного життя Росії. Наприклад, інтенсивний роз-вій капіталізму в Англії ще в першій половині минулого століття був об’єктивним революційним фактором, який мусив формувати думку англійського пролетаріяту в напрямі соціял-демократизму. А проте, мимо того, що умови для соціял-демокра-тичного руху були (у сфері економічного життя), є і соціял-демократична партія, поважного масового соціял-демократичного руху в Англії і досі нема. Це й тому, що діяння одного фактора (економічного розвою) паралізувалося силою инших (винятково вигідним становищем Англії на міжнародному ринку, яке відкрило ан-глійській буржуазії дорогу до низки соціяльних реформ і поступок робочій класі, політична зрілість англійської буржуазії еtс.). Тому, коли ми кажемо, що україн-ський рух у внутрішній логіці свого розвою революціонізує маси проти існуючого політичного ладу, то тим ми ще не передрікаємо моменту цієї революції. Чи цю ре-волюційну енергію буде виладовано зразу у вигляді моментального революційного вибуху, чи, навпаки, дорогою перманентної революції – дорогою часткових посту-пок із боку абсолютизму, покаже майбутнє. Можливо навіть, що після повалення абсолютизму український національний рух не втратить своєї Sprengkraft2, оскіль-ки в реформованій державі залишаться в тій чи иншій формі рештки абсолютизму.
Нам ішлося лише про те, щоб зазначити тенденції національного руху і наше, соціял-демократії, ставлення до нього. Цей рух, як ми старалися довести, є рухом у своїй внутрішній логіці революційним. Соціял-демократія мусить підтримувати український національний рух, намагаючись привести його на спільний шлях бо-ротьби за політичну свободу. Лише цією тактикою, а не бойкотом, не ігноруванням великого історичного факту зможе соціял-демократія реалізувати своє революцій-не призначення в сучасний момент українського національного руху.
Нашим завданням є розв’язати ту національно-політичну революцію, яка вже живе, хоч несвідомо, в почуваннях широких мас нашого народу, створити могутній національний рух, злити всі невеличкі струмочки національного незадоволення у великий революційний потік, який знесе всі ті греблі, що царське правительство протягом двохсот літ нагатило на дорозі свобідного національного розвитку укра-їнського народу.
2 Сила вибуху (нім.).