Дмитро Донцов «Вибрані твори» Том 1 «Політична аналітика»: ВАРШАВА

ВАРШАВА

[Надруковано у виданні:Донцов Д.Вибрані твори у 10-ти т. Т.1 :Політична аналітика (1912 – 1918)/ Упоряд., ред., автор передм. О.Баган.  –  Дрогобич-Львів:ВФ”Відродження”, 2011]

 

Від тої хвилі, як зараз по вибуху війни, прилетіла відомість: “Czenstochau ist von den deutschen Truppen eingenommen”, погляди всіх поляків, і не лише поляків, звернулися на Варшаву.

Яку роль відіграє у великім історичнім конфлікті колишня столиця польських королів, а теперішня – політичної думки цілої Польщі?

Чи вона піднесе враз із легіонами покритий порохом старий прапор незалежнос- ти, чи, може, згангренована столітньою неволею і “здмовщена” політикою “новіт- нього поляка” (“nowoczesnego Polaka”), тихо сидітиме аж до кінця тої бурі, як пес, що ховається в буді від дощу.

Побоювання за вірність Варшави традиціям перемінилися скоро у справдешній переляк. Варшава стала вільною! Упали кайдани, й вільним словом могла тепер столиця відверто й недвозначно відповісти на тяжке й важливе питання: з ким і проти кого?

Почути ту відповідь було, прецінь, так нечувано важко! Так треба було, щоб ак- ція “szaleńców” одержала тепер санкцію міста, духового центру цілої Польщі! Так треба було показати цілому світові, що не лише “жиди” і “соціялісти” є борцями за свободу, що не лише вони бажають визволення вітчизни.

І що ж відповіла Варшава, і як її відповідь прийнято серед самостійницьких польських кіл? Відповідь на те, проречисту відповідь подає “ювілейне число” “Wiadomości Polsk-их”.

То число варто прочитати не лиш полякові. Воно будить цілий рій думок і на- скрізь пересякнуте одним сильним почуттям, почуттям… Та краще перегляньмо за порядком самі статті тижневника, тим більше, що вони гідні того.

Стаття І. Дашинського, “блудного сина”, недавно прийнятого з поворотом на лоно матері своєї – Кола польського. Називаеться: “Przemów Stolico!”, а починають ся так:

 

“Kiedy w sierpniowy ranek opadały z Ciebie, Warszawo, kajdany ruskie (?), drżały serca polskie oczekiwaniem słowa Twojego, nadsłuchiwała Europa cała na to, co Ty, Stolico nasza, powiesz?… wytężaliśmy słuch, aby chwycić i w sercu zamknąć Twoją, Stolico, wolą i rozkaz narodowy owego poranka sierpniowego. Napróżno.

Szarpały się ku Tobie, Warszawo, serca Legionistów… Słodką tym żołnierzom Twoim wydawała się śmierć… niczem rany, byłeś Ty była wolną!… W obozach dziatwy Twojej czekano na głos Twój, Stolico nasza, napróżno!

…Cała nasza przyszłość dzisiaj się rozstrzyga… Czyż mamy innym zostawić pełne prawo ostatecznego o naszych losach postanowienia…” Wobec milczenia Warszawy wypowiedział hasło złączenia dwóch dawnych zaborów Naczelny Komitet Narodowy. Warszawa hasła tego nie przyjęła, ani nie odrzuciła. I znowu czeka naród cały napróżno.

Przemów. Warszawo! Stań na czele twego narodu… Przemów, Stolico!”(1) (див. перекл. у кінці книги)

 

Не хочу образити шляхетної розпуки п. Дашинського, та чи не нагадує тобі, читачу, та картина п. Дашинського, що безуспішно благає Варшаву о відповідь, знаного краківського чуда, коли то “dziad przemówił do obrazu, a obraz do dziada ani razu?” І чи не пригадує сам п. Дашинський нещасного “фраєра”, що має дістати коша, а Варшава – гарної дівчини, яка наперекір запевненням самостійних публі- цистів ще не рішилася, кому має віддати своє серце й руку?

Та ся трагікомічна картина блідне й поволі зникає при читанні настуних статей “Wiadomości”, а головно рядків:

 

A gdy na wojenkę szli ojczyźnie służyć… (2)

 

От собі веселі вірші вояка, що з шаблею у руці й гарячою любов’ю в серці йшов разом із товаришами край визволяти, аж поки не дійшли до Варшави…

 

A gdy do Warszawy, do samej Warszawy dojść we krwi i ranach pozwolił im Bóg, witał ich milczeniem tłum zawsze ciekawy milcząc, deptał serca rzucone na bruk. (3)

 

Та сама нота, що й у Дашинського, але без мелодекламації; дрілонькі вірші, але справжня поезія, при читанню якої навіть із уст найбільшого циніка не злетить ні- який дотеп. Автор не нагадує ані краківського діда, ані фраєра, лише людину, яку зраджено в підлий і нікчемний спосіб. Поза тим, як сказано, мелодія та сама…

А тепер від “поезії в прозі” Дашинського й віршів легіоніста до звичайної про- зи: “Na nowe drogi” – Сікорського, начальника військового департаменту Naczelny Кomitet Narodowy. Стаття ширше закроєна, бо говорить не лише про Варшаву, а про цілий край:

 

“Początkowe wypadki wojenne zwróciły się, jak wiemy, na całej linii przeciwko końcepcji Naczelnego Кomitetu Narodowego, a społeczeństwo Królestwa Polskiego, pomimo swej wrodzonej niechęci do Rosji i wschodniego barbarzyństwa, wprowadzone w błąd nieszczęściem wojny, poczęło przystosowywać się do chwilowych warunków wojennych, odrzucając państwowy program Nachelnego Кomitetu Narodowego, a zadawolając się ważkim narzuconym przez warunki zewnętrzne programem zjednoczenia ziem polskich…” (4)

 

Як бачимо, знову та сама нота, тільки що недискретний автор не поперестає на сконстатуванню факту, але старається одночасно вияснити потрохи й тайну впер- тої мовчанки возволеної Варшави.

Ще ширше закроєна стаття відомого п. К. Сроковського. Називається: “Znaczenie Naczelnego Komitetu Narodowego”.

 

“I ten Naczelny Komitet Narodowy, – читаємо в статті, – niepokoi. Oszczerstwo, plotka głupia brzmiały nieraz w śpiewanej mu kołysance. Ma teżwrogówzaciętychі dzisiaj jeszcze… te trzy grupy zjawisk polskiego życia wojennego – zjednoczenie, neutralność i filantropia… są niby ten słaby nalot pary wodnej na zwierciadle, które podstawia się pod usta pozornie umarłego. Oddycha, więc jeszcze żyje, ale – jak żyje… Pustynią, pustynią smutną jest cały obszar życia polskiego czasu tej strasznej wojny…” (5)

 

Читач, що звик читати польські публікації в німецькій мові, буде, може, трохи здивований таким представленням справи, але лиш поки не прочитає наступної статті (“Praca za granicą”) д-ра M. Сокольницького, з якої довідуємося, що кожний інформатор публічної опінїї за кордоном

 

“jest obowiązany poczuciem godności narodowej pokryć nawet istniejące faktycznie w narodzie różnice…” (6)

 

Наступна стаття “Z historii Warszawy w czasie wojny” знову повертає до столиці Польщі. Автор оповідає про настрій міста перед і по вибуху війни. Оповідає цікаво та займаючо. Між иншим довідуємося звідтам, що

 

“mobilizacja odbywała się w najzupełniejszym porządku, co w sposób jaskrawy świadczyło o psychologii rezygnacji i apatii narodowej w szerokich warstwach społeczeństwa…” (7)

 

Далі довідуємося про відозву “naczelnego wodza” вел. кн. Ніколая і що

 

“na lud warszawski oraz sfery mało uświadomione odezwa wywarła wrażenie bardzo silne. Tu i ówdzie rzucano kwiaty na pułki kozackie, tu i ówdzie powiewano chustką, częstowano papierosami, rzucano owoce”. (8)

 

Кидано фрукти… так було перше. Пізніше, коли ситуація змінилася, вільна Вар- шава… замовкла.

Замовкла, може, тому, що чуда в XX ст. не трапляються, а може, й чого иншого.

Хто знає?