Дмитро Донцов «Вибрані твори» Том 1 «Політична аналітика»: РОСІЙСЬКИЙ ТОРКВЕМАДА

РОСІЙСЬКИЙ  ТОРКВЕМАДА

(В. ЛЄНІН)

[Надруковано у виданні:Донцов Д.Вибрані твори у 10-ти т. Т.1 :Політична аналітика (1912 – 1918)/ Упоряд., ред., автор передм. О.Баган.  –  Дрогобич-Львів:ВФ”Відродження”, 2011]

 

“Коли я розсліджую рани держави, то я не боюся, що зонд хірурга заміниться на кинджал убивці” – сі слова писав раз в “Vieux Соrdelier” Camille Desmoulins. Нині стали вони девізом нового диктатора Росії – Лєніна.

Переворот 7 падолиста, який ту людину виніс на висоту державної влади, озна- чав ні більше, ні менше, як тільки те, що маси, які дотепер проливали свою кров на фронті й на барикадах, захотіли стати панами Росії. Моряки, що в Неву кидали сво- їх офіцерів, анальфабети в шинелях, що здивовано й мовчки походжали в порожніх палатах міністерій між розкинутими по землі актами, голодуючі жінки солдатів, “Советъ”, складений із делегатів робітників, дезертирів і офіцерських джур, шайки галайстри, що задля грабежу й плюндрування впадали до приватних будинків, пра- порщик Криленко як начальний вождь і новий генерал-губернатор Москви, зовсім звичайний солдат – ось якими є маса й герої того руху, що тепер перевалюється через Росію. А на його чолі стоїть миротворець Лєнін-Ільїн-Ульянов.

Що є Лєнін? Не так легко вглянути в душу того, зрештою, буденного, а прецінь, незвичайною силою сугестії наділеного чоловіка. Даремно будемо шукати йому подібного в галереї характерних постатей новітньої Европи. Повна безкритичність, цілковита нездатність до якої-небудь духової еволюції, злучена з незрушимою, майже містично-релігійною вірою у свою ідею, – в тім є щось, що нагадувало б Саванаролу, коли б до тих прикмет не прилучилася ще безмежна брутальність і дивовижна нетерпимість. Та нетерпимість – з готовістю кожної хвилі й усіма спо- собами нищити своїх противників – надає моральному облику Лєніна риси Торк- вемади ХХ-го століття.

І він, той соціялістичний аскет, справді, став Торквемадою російської револю- ції. Як веселі, опереткові попики в порівнанню з тим Ponlifex Maximum-ом інкві- зиції, виглядали европейські парламентські соціялісти в протиставленню до боль- шевицького папи. Як Адлер або Каутський, Лєнін також був “марксистом”, та не таким, що знає, а таким, що вірить. Він вірив кожному написаному слову біло- бородого соціялістичного пророка, святого Карла, образ якого прикрашав кімнату кожного російського інтелігента, замість святого образа, вірив як гебреї у свого Ягве, у прудкогнівного Юпітера, що кожного упірного поразить блискавкою і гро- мом. Маркс, пролетаріят і революція – отсе свята трійця Лєніна. Кожне зухваль- ство проти “пролетаріяту”, кожний сумнів про його ущасливлювальну силу, про його післанництво створити на землі civitas deі, був непростимий, як гріх проти Святого Духа. Керенський, його тепер в Петропавловській фортеці запроторені приятелі й українці знають, що се значить упасти в сей гріх! А революція, вона була тим Месією, приходу якого кожної хвилі з тугою вижидано на вигнанню в маленьких швайцарських містечках або у французькім Вавилоні. Деякі приятелі Лєніна брали проблему перевороту більш еволюційно. Вони сумнівалися, чи для Росії з її 80 процентами неграмотних було б можливо нараз перескочити з держа- ви рабства в державу свободи. Йому, Лєнінові був зовім чужий такий негідний сумнів в його божка – пролетаріят! Душа москаля і його настрої знають лише екс- треми. Від повзання хробака перед всякою владою аж до безмежного анархізму для москаля лише один крок. Чи ж дивно, що Лєнін, віруючий Лєнін засвоїв собі з цілого Маркс-Енґельсівського матеріялізму не філософію Геракліта: раnta reі, лиш якраз теорію скоків? Зовсім природно, революція мала спершу розвинутися – як ембріон у лоні, але відтак настає, прецінь, криваве народження, вибух, експлозія! І хіба він, Лєнін, що знав “Капітал”, як свої власні рукавиці, мав би помилитися в пророцтві щодо години народин? Як “тать в нощи” мав, прецінь, прийти Месія, а історія Росії, здавалося, оправдувала сподівання Лєніна. Чи реформа Петра І не була скоком? Чи ж не було скоком розкріпачення селян Олександром IІ? Право- славна Церква не знає ніякого purgatorium, жодного перехідного місця між землею, з одного, та небом і пеклом, з другого боку, а російський пролетаріат, певно, не був засуджений на те, щоб у своїй мандрівці від царату до соціялістичного неба, примусово отриматися на станції “Капіталізм”. Неминучі ступені розвою кожної новітньої суспільности: феодалізм, міщанська демократія, соціялізм, – вони просто не існували для Лєніна. Після упадку абсолютизму в Росії зараз має слідувати дик- татура пролетаріяту і, коли можливо, соціяльна революція. Такою була його про- грама, задля реалізації якої Лєнін посвятив ціле своє життя. За часів першої Думи взивав він робітництво до бойкоту виборів, щоб перешкодити тому, аби зійшовся “буржуазний” парламент. Також всяку иншу кооперацію соціялістів із кадетами і лібералами якнайгостріше заборонено, щоб прихід соціяльної революції непотріб- но не відсувати. Йому, Лєнінови, що з висот свого ідеалу споглядав на світ і який уже добачував схід сонця соціялізму, йому видавалися повзаючі під його ногами ліберали так само нужденними, як ті монархісти, з якими вони водилися за чуби. Голоту треба було просто роздавити! Та перш за все потрібно було, розуміється, укласти мир, щоб мати вільні руки для революції. Чи Лєнін є принциповий проти- вник війни? Ні, за всякою правдоподібністю ні! Міжнародні роз’ємчі суди, гааґська конференція і писання баронеси Зутнер – тим усім він погорджував, як паліятивом, що витворився у виніжених і вузьких мозках буржуазних політиків. Тільки розпад капіталізму є в силі змести війну з лиця землі. І коли б Лєнін був пересвідчений, що продовження війни вестиме до такої загибелі капіталізму, то він не зволікав би ані хвилини, щоб своїм військам дати наказ до офензиви, як він не зволікав із оголо- шенням війни Україні. Сю війну, теперішню війну, він, одначе, відкидав, але тіль- ки тому, що се була війна царизму й буржуазії, а не його війна! І тому мусить бути покінчена ся війна, щоб перед революцією відкрилися вільні шляхи. Як уявляв собі соціяльну революцію той дивовижний соціяліст, так схожий на анархіста? Перш за все жадав він знесення великої земельної власности. Конфіскація маєтків була також між poenae majores святої інквізиції, яку застосовували проти єретиків. Рід  і спосіб, яким тепер реалізуються в Росії ті плани, якраз нагадує скоріше кару, ніж реформу. Чи в будучині буде инакше, важко предсказати. Дотепер все виглядає там лише на дикі лови на єретиків. Світ, той грішний світ, повний грішників – таке є пе- реконання кожного релігійного та соціялістичного девота – і Лєніна. Проливання крови, розуміється, заборонене, але без безпощадного перетрясення   иншодумців не є запевнений тріюмф святої справи революції. Чи тут треба ще вагатися? І він не вагався. Часописи, ворожі “пролєтаріятови (тобто большевикам), заборонено. Від імени пролєтаріяту переслідуються страйкуючі урядники, “демократизується” (т. зн. дезорганізується) армія; в ім’я рівности встановлюється плата всіх державних функціонерів на 500 рублів (крім большевицьких червоногвардійців, з яких кож- ний одержує 30 рублів денно); в ім’я самовизначення народів посилається армія проти України, що відважилася зробити себе щасливою без большевизму, в ім’я свободи розігнано конституанту, коли її більшість не поставилася безумовно на бік “народу” (тобто большевиків); в ім’я революції масово помордовано студен- тів військових шкіл, понищено палаци з цінними мистецькими творами, засновано революційні трибунали проти грішників, з якими подібно, як при трибуналах інк- візиції як свідки могли виступати повії і злодії. Dies irae для російської буржуазії настали! Диктатура “пролєтаріату” святкувала свої найкращі тріюмфи в колишній царській державі.

Чи той день або, краще, та ніч, вальпургієва ніч “соціялізму” довго триватиме в Росії? Тимчасово вірять ще в Петербурзі, що вони є свідками народин російської свободи, або, може, й справді соціяльної революції. Що Росія такою революцією, мабуть, зовсім не є вагітна, того не бачить осліплий російський Торквемада, так само не добачає він, що зонд хірурга вже давно перемінився в його руках на кин- джал убивці…

Коли в Росії промине кривавий хаос і коли Лєнінові поведеться здійснити свої неутопійні цілі, тоді, мабуть, історія буде ласкава для нього, а людськість вдячна за те, що пожираюча себе Европа увільнилася від кошмару війни.

Примхи історії незбагненні. Часом подобається їй навіть божевільних уживати для здійснення своїх цілей …