Дмитро Донцов «Вибрані твори» Том 1 «Політична аналітика»: ПОДІЛ РОСІЇ?

ПОДІЛ РОСІЇ?

[Надруковано у виданні:Донцов Д.Вибрані твори у 10-ти т. Т.1 :Політична аналітика (1912 – 1918)/ Упоряд., ред., автор передм. О.Баган.  –  Дрогобич-Львів:ВФ”Відродження”, 2011]

 

Німецький журнал “Umschau” приніс недавно сенсаційну звістку. Та звістка, правдивість якої полишається на відповідальність самого журналу, така:

“Як довідуємося із достовірного джерела, у владоможних колах Петербурга від- верто говориться про те, що Англія при укладенню миру забезпечить собі часове посіданне Естляндії і Лівонії”.

Журнал є думки, що англійцям як вірителям за величезні суми і як заставним посідачам копалень та залізниць не дуже важко буде знайти рекомпенсати і спосо- би, щоб перевести свій замір.

Так звучить звістка, яка, хоч дуже коротка, говорить цілі томи. Бо якщо вона  не схоплена з повітря, то означає не менше і не більше, як тільки те, що ми стоїмо напередодні частинного поділу Росії. Дотепер втратила Росія через збройну роз- праву області на користь своїх супротивників, а що втрачене збройно, те і зброєю може бути відзискане. Коли, одначе, думка загарбати в посідання сю або ту части- ну російської території промощує собі шлях до голов приятелів царської імперії, то не означає се ніщо инше, як тільки, що відносини в тій державі будуть схожі    з відносинами Туреччини перед 1908 роком або з теперішніми в Китаю. Се зна- чить, що про впливові сфери в Росії починають думати, власне, що сумніваються у здатності російського правління вдержати свою суверенність на прикордоннях непорушеною і тривалою, і так само, як в Китаю, робляться підготовчі кроки, щоб забезпечити собі те, що без сих підготовань сяк чи так можна втратити на користь инших.

Особливо цікавою є та обставина, що, за всієї своєї неохоти до такої розв’язки балтійського питання, подають німці, що згадані плани Англії не повинні стріну- тися з ніякою опозицією туземного населення.

Німецький часопис “Der Osten” пише відверто: “Населеня згаданих провінцій, певно, не буде ставити опору, тільки радо прийме зміну панування. Провідники лотишів і естонців, подібно, як і инших малих народів, величають Англію як за- бороло свободи, фундатора всякого поступу й усіх благ на землі. З радістю повита- ють вони зміну, яка визволить їх із російського ярма й одночасно зможе вдержати противенство між правлінням і німцями, які мають ще у своїх руках культурне й соціяльне пануваннє. А балтійці? Як довго ще лишається хоч би найменша мож- ливість, що надії, які так сильно віджили після завоювання Курляндії нашими вій- ськами, зможуть здійснитися, так довго будуть балтійці Лівонії та Естляндії супро- тивлятися тому, щоб їх запродано Англії. Скоро, одначе, лишиться їм лиш вибір між англійським і російським пануванням, то легко передбачити, як вони рішаться.

 

Абстрагуючи від усього иншого, через перехід Лівонії та Естляндії під англійське панування найсвятіші добра балтійців, лютеранська церква та німецька мова бу- дуть вільні від всякої небезпеки. Хто може їм брати за зле, коли вони, обмануті у своїй надії на злуку з великою німецькою вітчизною, в годині зневіри згодяться на кожний вихід, який виведе їх із російського рабства. Коли б, отже, Англія за зраз- ком Наполеона ІІІ схотіла завести комедію народного голосування, то відважила- ся, не лякаючись лихого висліду”.

Повторюємо: не знаємо, наскільки наведена звістка полягає на фактах. Одна- че знаємо, що вона загалом не містить у собі нічого неможливого, щонайменше ніщо такого, що не було би без прецеденту: в 1878 р. відступила Румунія свойо- му союзникові, Росії, частину Басарабії; під час тої війни запоручила Туреччина свойому союзникові, Болгарії, територіяльний зиск, і та сама Туреччина в 1878 р. поступилася правами своєї суверенности в Боснії і Герцеґовині на користь Австро- Угорщини, коли виділа, що ті провінції скоріше чи пізніше були б втрачені на ко- ристь Сербії.

Та важливішими, ніж такі прецеденти, є основи реально політичної натури, які, власне, в інтересі Великої Британії вимагають такої розв’язки балтійського питан- ня.

Балтійські провінції Росії мають для неї виїмково важливе господарське значен- ня. З цілого російського вивозу яєць балтійські пристані пересилали кругло 33%, більша частина сибірського масла йшла через Віндаву, 75% усіх російських і си- бірських шкір і більше, як половина російського льону переходила через балтійські пристані. Рига була найбільшою пристанню для дерева і найвизначнішим ринком для дерева на цілій землі. Врешті також північно- і середньоросійський вивіз збіж- жя йшов через балтійські пристані. Ще важливішими є сі пристані для ввозу до Росії. Із чотирьох великих російських промислових центрів – балтійського, петер- бурзького, московського та польського, – за виїмком останнього, всі инші забез- печувано вугіллям, сирівцями, машинами й фабрикатами через Балтійське море.  У сій торгівлі перед війною Англія перейшла Німеччину. В 1911 р. із ввозу через Ригу припадало на Англію 130 міл. марок, а на Німеччину – 102 міл. марок, коли Англія в тім самім році брала участь у вивозі з Риги зі 145 міл. марок, а Німеччи- на – лише з 77 міл. марок. Якщо Росія втратила б колись на користь Німеччини Естляндію і Лівонію тою ж дорогою, що Курляндію, тоді Англія не розпоряджала б більше безперепонним, коротким, прямим і дешевим шляхом обігу з великим російським ринком і не змогла б відіпхнути Німеччину від того ринку. Держати здалека німців від російського ринку – се, прецінь, спільна мета Росії й Англії, і тут, власне, лежить та підстава реально-політичної натури, яка має основу в усіх поголосках, схожих із поданими в “Umschau”. “Le non é vero, é ben trovato” – можна сказати про ті поголоски…

Та може дехто сказати: Росія, прецінь, не Китай, що можна з нею бавитися. Росію, прецінь, не вхопив параліч, про дезорганізацію державної влади поважно навіть не можна говорити. Становище російської держави не є того роду, щоб вона своє право на вдержання, так, як Персія, мусіла рятувати через продаж або винайм своїх країв. Так, коли Росію оглядати з гарної далини, коли її відносини оцінювати “avec une darté de vulgarisateur”, як сказав Мопассан, коли тільки звідти хочеться чути бесіди російських державних мужів, тоді все гарно! Та ми, власне, перед кіль- кома днями чули инші бесіди в Думі, які перед приятелями Росії відкрили страш- ний, а для ворогів – цікавий образ внутрішньої розпряжности і розпаду, в що   дотепер, прецінь, ніхто не відважився вірити. Ось так воно! Подібні кризи, як Росія тепер, мусила перейти також Франція, коли перед 120 літами “les bleus”, озброєний народ, побачив свій край, залитий ворогом. Та се був зовсім инший образ! Франція мала тоді свого Лазаря Карно й великих мужів Конвенту. А Росія має або, краще кажучи, мала недавно Сухомлінова, якого в Думі називали “зрадником”, і Штірме- ра, програма якого, за словами деп. Шульґіна, має бути “ганьбою і упадком Росії”, і свою Думу, яку за вподобою скликають і відсилають додому, коли вона стає не- вигідна. Франція мала в уряді правдивих організаторів перемоги; Росія, за словами деп. кн. Е. Трубецького, замість міністрів, має лиш тіні, що появляються на екрані, щоб так само зробити місце своїм ефемеричним наступникам; тіні, які, як сказав деп. Снєжков, ані не знали того, що робили їхні попередники, ані що вони мають робити. Франція врятувала себе закликом до народу. В Росії боротьба проти Думи й усякої участи народу в обороні країни, за словами гр. В. Бобринського, се постій- на програма кожного міністерства.

Результат виказує хаос: дезорганізація переводу й забезпечення поживою, до- рожіння, безперервні зміни міністрів (одиноке, що присвоїла собі Росія з системи конституціоналізму), зростаюче невдоволення народу.

“Німеччина”, сказав один депутований, оточена залізним перснем британського флоту, голодує, але бореться і не здається. У Франції підскочила ціна хліба лиш на 20%, Англія не відчуває ніякої доріжні. Тільки в Росії, в шпихлірі Европи, з її величезного масою хліборобського населення, підскочили ціни поживи на 80, 100, а навіть на 200%.

Бюджетна комісія Думи хотіла взяти у свої руки справу забезпечення поживою, та закинула її, бо, як сказав Мілюков, мусила виждати закінчення спору між двома ресортами (міністерством рільництва і міністерством внутрішніх справ), що не мо- гли дійти згоди в тім, хто з них має сторожити над благонадійністю самоуправних організацій, які мали займатися справою забезпечення засобами поживи.

Заведено сталі ціни, які, одначе, зредуковано зараз в три тижні опісля, що по- вело за собою неописаний хаос у народному господарстві.

Поверхня засіву зменшилася в багатьох околицях на 20 або 30% через недо- стачу робітних сил. Мимо того, одначе, як сказав у Державній Раді гр. Ольсуєв, у самі жнива, 15 липня, заряджено покликання, наслідком чого було застановлення пільних робіт і… відкликання зарядження по двох тижнях! На недавно відбутім господарськім з’їзді нарікав кн. Шаховськой, що Росія продукує тепер лише 16 мільйонів пудів металу, замісць 19 перед війною, мимо того, що запотребування неймовірно змоглося.

Області над Волгою й Камою – се найбагатші шпихліри збіжжя, та 75% того збіжжя, за словами деп. Мельґунова, не можна було, одначе, вивезти через недо- стачу на те потрібної залізничної мережі. У тій причині лежала, мабуть, також тай- на невдачі Брусиловської офензиви.

Хаос! Хаос, який цілу Думу, три чверті Державної Ради, а навіть ультрареак- ційну організацію “Збір з’єдиненого дворянства” пхнув до найгострішої опозиції проти правління і який найвірнішого прихильника абсолютизму – деп. Пуришке- вича порушив до оклику: “З тим хаосом як у краю, так і в правлінню відчуваю, як перемога віддаляється від нас усе більше”.

Коли те все поставимо поруч, бесіди депутованих (майже всі реакціонери), го- лоси преси, які майже одноголосно з “Новим Врємєнєм” на чолі відверто висказу- ють невдоволення урядом, стан розпряжности, повну неміч правління  запровадити який-небудь лад у тім хаосі, а також повну фінансову залежність держави від союзників (особливо від Англії), яка по війні ще більше дасться взнаки, врешті, надмірний державний борг – тоді буде ясним, що Росія дійшла до того ступеня внутрішньої нужди й анархії, з одного боку, і атрофії державної влади, з другого, що поголоски, які подала “Umschau”, нікому не можуть видаватися занадто фан- тастичними, бо внутрішня анархія і безсилля держави були якраз ознаками, котрі за такого стану у багатьох держав попереджували, що вони переставали бути пана- ми своїх власних країв…

Біжучі події якби потверджували наші здогади.

Польща, хоч би знову припала Росії, ледве чи буде полишена під її необмеже- ною суверенністю; телеграми Ґрея і Брияна до Трєпова з нагоди його польської заяви не залишають щодо того вже ніякого сумніву. Подібна еволюція зачепить, здається і Литву. Французькі часописи доносять також про намір Німеччини від- будувати Україну. Саме в перебігу сих подій приходить тепер – правдива або    ні,

– одначе дуже симптоматична звістка про англійські плани відносно балтійських провінцій, а поза темними кулісами російсько-японської дипломатії починає від- слонюватися правдиве обличчя російсько-японської умови від 3 червня, яка ледве чи може бути суголосна з суверенними правами Росії в Сибіру…

Прелюдія до пісні, якої ще не співано в Росії від 1612 року…

Як маємо ставитися до тих явищ? Ми стрічаємо події, що надходять, спокійно  і без страху. Ми знали, що російська експансія на захід все замикала в собі щось неприродне, ми знаємо також, що всі краї, які Росія загарбала у ХVІІІ, а почасти також у ХVІІ століттю на захід від її етнографічного кордону, стояли на вищому ступені культури; що сі краї також із політично-господарського погляду являли вищий тип, що їх населення ще й тепер є значно густіш, як у властивій Росії, що російське населення виказує ледве 4% населення тих країв і що тим самим зв’язки, які лучили західні прикордоння Росії з державою були дуже неціпкі. Якщо вони в перебігу сеї війни ще більш розпряжується, то ми не мали б ніщо проти того. Симп- томи нового процесу в державному життю Росії слідитимемо з повною уважливіс- тю, щоб ми в нас пристосувалися до нових відносин, щоб не найтися в положенню Кореї або Манджурії – без огляду, з якого боку могла б зближуватися небезпека.

Довгі століття жили ми своїм окремим життям, а прецінь, Росії не вдалося, мимо її політики щодо прикордонь, переконати нас, що ми вже більше не є здатні до са- мостійного існування. А тепер тим менше може се їй пощаститися.