Дмитро Донцов «Вибрані твори» Том 1 «Політична аналітика»: П’ЯТЕ ПАДОЛИСТА

П’ЯТЕ ПАДОЛИСТА

[Надруковано у виданні:Донцов Д.Вибрані твори у 10-ти т. Т.1 :Політична аналітика (1912 – 1918)/ Упоряд., ред., автор передм. О.Баган.  –  Дрогобич-Львів:ВФ”Відродження”, 2011]

 

Прокламування непідлеглої Польщі та приречення відокремлення Галичини – ось події, які по віденськім конгресі 1815 р., напевно, уважатимуться найважливі- шими в політичнім життю Східної Европи.

Покликані до життя центральними державами, що діяли у своїх власних інтер- есах, акти 5 падолиста ознаймилися урочистими обходами в Кракові й Варшаві, відгомін яких довго лунатиме у Львові та Києві.

Наражаючись на небезпеку стягнути на себе прокляття наших, не так розсудли- вих, як експансивних політиків, мушу ствердити, що обидва сі факти – прокламу- вання Польського Королівства й автономної Галичини – мають підлягати зовсім иншій оцінці.

Як маємо ставитися до першого, про те не сміє бути серед нас двох думок. Сей акт можемо лише вітати, бо є він не стільки plus для Польщі, як minus для Росії. І той не сміє претендувати на ім’я політика, хто не бачить, що через постання Поль- щі вперше був стриманий консеквентний, триваючий уже триста літ похід мос- ковського камінного гостя! – що московська навала тут уперше була змушена до відвороту. Той не сміє називатися політиком, хто не бачить, що 5 падолиста 1916 р. в перший раз мусив російський царат, що роздушив на своїй путі сотки держав і народів, – здійняти свою закривавлену руку бодай із одної зі своїх жертв, що в сей день Росія була в перший раз відкинута в своїм заборчім поході на сто літ назад!

Усі народи Росії злучилися з нею як вільні держави: так Польща в 1815, Фін- ляндія в 1809, Грузія в 1783, Україна в 1654 р., і тільки Росія вважає і вважала їх за свої звичайні провінції. Через прокламацію Польщі стали бодай декотрі держави, бодай щодо одного з сих народів на точку погляду, що національні питання Росії не є внутрішньоросійськими справами, лише справами загальноевропейської, ін- тернаціональної ваги.

У прокламуванню польського королівства міститься принципове визнання правно-державних аспірацій також і инших народів Росії, і в сім, власне, лежить велике історичне значення акту 5 падолиста. На жаль, се визнання міститься в сім акті лише об’єктивно, а не в інтенції його творців. І се є відворотна сторона ве- ликого історичного документу. Лиш одна-одніська газета “Stockholms Dagbladed” поставила сей документ у належні йому ширші історичні рами, лише одна вона за- говорила про значення, яке матиме прокламація Польщі для инших народів Росії. Більше ніхто не піднісся до такого розуміння справи. Всі вони, засліплені й оглу- шені кривавим кошмаром, у якім ось уже третій рік задихається Европа, зобачили, правда, в енунціяції обох монархів відрадний, але все ж відірваний факт, що не стоїть у жоднім зв’язку з великою національною проблемою Росії. “Fremden Blatt” сконстатував, що польсько-російський кордон лишиться кордоном “між Заходом   і Сходом”, до якого (Сходу) були тим самим зачислені всі инші російські “іно- родці”, яких правно-державні аспірації не мали б уже, розуміється, жодного raison d’etre. Яка була думка антантської преси, не потребуємо згадувати. Досить сказати, що вона побачила в цілій справі лише претекст до вибирання рекрутів!

Ся відворотна сторона справи, що лежить у загальнім нерозумінню цілого зна- чення 5 падолиста, постане ще темнішою, коли згадаємо про другий, рівночасно з першим опублікований акт. Для нас справа відокремлення Галичини не нова. Се відокремлення було з давніх часів предметом гарячих бажань поляків; до сього відокремлення завсігди стреміли також австрійські німці. Се жадання виринає вже в І пункті т. зв. Лінцької програми з-перед 35 літ, се саме бажання було також по- ставлене в 1899 р. і останній раз в 1915 і 1916 роках. Мимо того всього, вважаємо всі аргументи, що наводяться за таким рішенням галицької справи, штучними та які не витримують жодної критики.

Правда, австрійські німці думають через відокремлення Галичини й через усу- нення галицьких послів зміцнити німецькість в Австрії, але вони самі муситимуть хутко переконатися, що в той спосіб вони не осягнуть своєї цілі. Тепер стосунок німців до ненімців у парламенті є 233 до 283. По виході з нього 82 поляків і 33 українців став би сей стосунок для німців трохи корисніший (233 до 168), але сі цифри не говорять ніщо. Бо, по-перше, існує серед німців великий соціяльно- демократичний клуб, який ледве чи буде йти разом зі своїми краянами у всіх питан- нях, а вже найменше в питаннях національних. По-друге, ніхто инший, як власне поляки, були досі найпевнішою підставою кожного уряду проти всіх опозиційних партій. Замість сього, матимемо тепер у Державній Раді суцільну фалангу слов’ян під проводом чехів, які, беручи під увагу не все певну з національного погляду по- зицію соціялістів, звели б значення невеликої німецької більшости до minimum-у. Так само, як скріпити німецькість в Австрії, не здолає автономія Галичини запро- вадити національний мир у Габсбурзькій монархії. Правда, польсько-український спір буде усунений із компетенції центрального парламенту, але ледве чи стратить на своїй гостроті і значенню для цілої монархії. Чотири мільйони українців у Га- личині завсігди бачили в Державній Раді безсторонній форум у позвах зі своїми національними противниками. Тепер вони мусили б шукати сей форум у польській більшості галицького сойму. Що ця обставина лишиться без впливу на їхню полі- тичну тактику і на національний мир у цілій монархії, ледве чи можна припускати. Застереження Загальної Української Ради і без українських парламентарних клу- бів, оголошені зараз по заповідженню автономії Галичини, говорять чей же досить виразною мовою…

Але особливо небезпечним уявляється той заразливий вплив, який мало б роз- ширення галицької автономії на чехів. Чехи все домагалися привернення т. зв. бо- гемського державного права. Навіть більше, в історії Австрії був момент, коли в 1871 р монарх висловив принципову згоду визнати правно-державне становище Богемії і коронуватися богемським королем. Через розширення автономії Гали- чини сі наразі завмерлі чеські претензії готові будуть знову ожити. І куди се нас приведе? Спершу мали ми одну австрійську державу, яка в 1867 р. уступила місце дуалістичній австро-угорській монархії.

Стоїмо в переддень подій, що становитимуть про умови нашого політичного існуван- ня, може, протягом цілого нинішнього століття. Чудовий падолистовий день 1916 р.