Дмитро Донцов «Вибрані твори» Том 1 «Політична аналітика»: ЧИ КІНЕЦЬ КОМЕДІЇ?

ЧИ КІНЕЦЬ КОМЕДІЇ?

[Надруковано у виданні:Донцов Д.Вибрані твори у 10-ти т. Т.1 :Політична аналітика (1912 – 1918)/ Упоряд., ред., автор передм. О.Баган.  –  Дрогобич-Львів:ВФ”Відродження”, 2011]

 

Перед кількома місяцями уступив російський міністр заграничних справ англо- філ Сазонов, що міг нам багато сказати про почин війни.

Його місце зайняв Штірмер. Перед кількома днями вибухла в російській пресі гаряча дискусія про питання, чи Росія підписала лондонський договір, на основі якого союзники могли б тільки спільно укласти мир?

Урешті, 18 жовтня із вдоволеннем констатував посол Бассерман на засіданню ні- мецького парламенту, що керманич закордонної політики Німеччини “постарався розвіяти легенду, немов би ми хочемо встрявати в російські внутрішні відносини. Се твердження, – продовжував бесідник, – було тим більш конечне після того, як він у своїй промові 15 квітня 1916 р. говорив про звільнення з-під влади реакційної Росії народів між Балтійським морем і волинськими болотами”.

Ми не потребуємо ближче займатися поголосками, які підносили всі ті події. Правдоподібно, вони є безосновні. Ми можемо тільки сказати, що як незрушимим є, що осередні держави все будуть йти рука в руку, – так само певним є, що ледве можна числити на лояльність Росії щодо її союзників.

Ламентації, розуміється, тут нічого не поможуть. Справу треба брати такою, якою вона єсть, чи то буде нам приємно, чи ні, й у тім сенсі думаю, що деякі іс- торичні приклади можуть нас захистити перед надмірним песимізмом. Які ж сі приклади?

У 1789 році вибухла Велика французька революція, в 1809 р. прокламовано французьке цісарство, яке до основ змінило европейський status quo. Упали старі королівства, на їх місці постали нові республіки, ціла Европа була немов обнята землетрусом, який мав поховати століттями зберіганий status quo. Та ледве проми- нуло 10 літ після того титанічного намагання Наполеона змінити мапу Европи без волі її народів, а вже деякі неприродні новотвори, як, наприклад, Райнський союз, розпалися разом із ним.

У 1815 р. зібралися дипломати старої Европи, щоби знову привернути святий порядок речей. Само собою розуміється, що там не так прислухались до голосів народів, як до голосів урядів. На румовищах Наполеонового світа засновано Свя- щенний союз, який, не питаючись народів, накинув свій лад знесиленій Европі. Але той порядок виявився так само непевним, як і устрій Наполеона. Він не міг спинити грецької революції, і, мимо спротиву російського царя, на землі старовин- ної Еллади постало вільне королівство. У 1830 р. розпалися Нідерланди й постала незалежна Бельгія, чого також не передбачено на Віденськім конгресі. В тому часі також еспанські колонії Південної Америки відірвалися від своєї матірної країни, а поляки два рази намагалися увільнитися з під російського панування. Криваві по- встання, яким не поталанило увінчатися успіхом, але які, одначе, стали традицією польської політичної думки, також і тепер становлять моральну підмогу й оправ- дання польських бажань. Инші приклади: 1878 р. постала незалежна Болгарія, яка, одначе, обнімала лише малу частину етнографічної области болгарського народу. Частина Македонії залишилась під пануванням отоаманської Порти, а з иншої частини, т. зв. Східної Румелії, утворено автономну провінцію під суверенністю султана. Та ледве проминуло десять літ, як у Філіпополі вибухнула революція, і настала нагальна зміна постанов Берлінського конгресу. Мимо гніву російського цісаря й мимо нападу Сербії, яка не могла знести ніякого зросту могутности Болга- рії, – Східну Румелію злучено з Болгарією!

У 90-тих роках минулого століття на Криті чергувалися одно повстання за од- ним. Держави, що запоручили непорушність Туреччини, намагалися всіма спосо- бами пошкодити справі повстанців. Так, навіть зовсім поважна інтернаціональна ескадра під начальними наказами італійського адмірала блокувала тоді острів, щоби громадку революціонерів змусити до послуху. І коли через той того нещасний острів вибухнула війна між Туреччиною і Грецією, і Греція була побита Едхемом- пашею, відкинули великі держави зазіхання останньої на Крит. П’ятнадцять літ пізніше одержала Греція не лиш Крит, не лише частину Епіру й Македонії, але також і багато инших островів Архіпелагу.

У 1912 р. мусила Болгарія, на яку напали її підступні вороги, укласти Бухарест- ський мир, який приніс їй утрату Добруджі й Македонії. Попри протест Австрії, відкинено ревізію Бухарестського миру. Та ледве проминуло п’ять літ, а з договору про мир, укладеного проти волі одного народу, залишився тільки спомин. Чи треба ще наводити приклади? Думаю, що се зайве. Я й далі, як і передше, належу до пе- симістів, які не хотять потішуватися повісткою про “безсмертність нації”. Правно- державним формам, під якими живе якийсь нарід, і їх зміні я приписую величезну ролю. Тут, одначе, стараюся довести, що в Европі немає таких прав недержавних форм, під якими міг би загинути справді живий нарід.

Ніякий конгрес і ніяка конференція світу не є у змозі раз на все спинити справ- дешнього, чинного стремління якоїсь нації до кращої будучини, як створення Райнського Союзу, не могло перепинити звільнення Німеччини, а в роки 1878 і 1912 – звільнення Болгарії.

Одначе, треба справді хотіти вибороти собі кращу будучину. Тепер не час тео- ретизувати, чи перед нами є будучність, чи ні? Серед усяких обставин, серед уся- ких умов мусимо ми всі й кождий зосібна день у день виборювати ту будучину. А тоді будемо її мати – мимо Росії і проти Росії!

Отсі розважання дозволять нам зі спокійною кров’ю і холодним серцем глядіти в очі всім можливостям, якими може обдарувати нас найближча будучність. Тому- то й та повінь статей і книжок, які в останніх часах з’явилися про нас (тільки не через нас!) на книжковім ринку, може бути хіба гарним сном. Можуть ті або инші політики, які носилися із далекосяглими планами, нині відкликувати те, що вчора вони стверджували

Коли ми сильні, то колись будемо з того сміятися. Тільки треба довести, що ми справді сильні.