Відкритий лист голові та членам Шевченківського комітету

Звернутися до Вас та до української громадськості змусило нас висунення американсько-українського професора Григорія (Джорджа) Грабовича на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. Незважаючи на те, що в доробку Г.Грабовича є й науково неординарні праці, більшість його студій, на жаль, відверто просякнута деструктивними антиукраїнськими, у суті своїй колоніальними ідеями.

Немає потреби нагадувати, що найпочесніша в Україні премія імені Т.Г.Шевченка згідно з її визначальними засадами присуджується за активну творчу діяльність в імʼя національної культури за твори, які є «вершинним духовним надбанням українського народу», талановито утверджують загальнолюдські й національні ідеали, сповнені шевченківським духом і смислом.

На наше глибоке переконання, літературознавчі праці Г. Грабовича далеко відбігають від таких критеріїв. Упродовж багатьох років він, вдаючись до спекулятивних необґрунтованих гіпотез та маніпулювань, прагне довести, що геніальний український поет – це суперечливий в собі міфотворець, «шаман», «популіст», розірваний між українським та російським світами маргінал, творець «сумнівної соціально-політичної спадщини», а ще – антидержавник, антиреволюціонер, антитрадиціоналіст, антимаскулініст і т. ін. Історико-літературні узагальнення та біографічні висліди такого штибу є відверто шевченкофобськими, а відтак послідовно руйнують гуманітарну ауру нації, бо, «воюючи з Шевченком, воюють з Україною, хоч і приховують це з різною мірою вправності» (І.Дзюба). Поверховість і зверхність оцінок Шевченкової постаті, Г.Грабович переносить й на інтерпретацію творчої спадщини інших класиків: І.Франка, Олени Пчілки, Лесі Українки тощо.

Що має спільного із свідомістю українського інтелігента чи інтелектуала ця дивна, демонстрована в численних виявах зневага до української літератури (аж до вимоги скасувати її викладання) або його відкрита нетолерантність, голобельна упередженість до української гуманітаристики, передусім академічної філології: «…наука має такий стосунок до академії, тобто НАНУ (…) як реформи мають до маразму». (До речі, огульні, виголошувані з безпідставно обраної менторської «висоти», завжди з розрахунком на сенсацію, аж ніяк ненаукові присуди – особливий знак літературно-публіцистичної діяльності як самого Г.Грабовича, так і його часопису «Критика»).

А що має спільного із елементарними принципами наукової етики і високими стандартами західної науки доносописання чи систематичне поливання брудом, що його практикує Г.Грабович із однодумцями стосовно тих академічних колег-науковців, які в межах наукової полеміки дотримуються іншої, відмінної від гарвардського дослідника, націєцентричної позиції.

Маємо серйозні застереження й стосовно світоглядних позицій Г.Грабовича, висловлених у низці пропагандистських матеріалів проти персоналій та ідей українського національно-визвольного руху, задекларованих в адресованому Президентові України у квітні 2015 року скандальному відкритому листі з вимогою ветувати антикомуністичні закони та публікованих у «Критиці» упродовж 2000-2010-х рр. сепаратистських розмірковуваннях П.Магочі щодо «окремого народу закарпатських русинів».

Та й узагалі – чи усвідомлює п. Грабович, чому досі з такою запопадливістю підхоплювала й розтиражовувала його «ідеї» (про гомосексуалізм Т.Шевченка у т.ч.) та сумнозвісна українофобська колона в нашій країні, що давно (особливо в роки незалежності) систематично здіймає хвилі дискредитації всього українського, наших світочів, насамперед Шевченка.

Відрадним є те, що значну частину із провокативних тез і сумнівних висновків Г.Грабовича вже спростовано більш чи менш різкою, але аргументованою критичною реакцією українських учених: Стефанії Андрусів, Б.Бойчука, О.Вертія, С.Гречанюка, Я.Дашкевича, І.Денисюка, В.Дончика, П.Іванишина, С.Караванського, Ірини Калинець, С.Квіта, Г.Клочека, Ліни Костенко, Тетяни Мейзерської, В.Моренця, М. Наєнка, Оксани Пахльовської, Т.Салиги, Л.Сеника, І.Фізера, Клавдії Фролової, О.Хоменка, Вал.Шевчука та ін.

Вважаємо, що поява у списку номінантів на здобуття Шевченківської премії книжок професора Г.Грабовича – це, щонайменше, прикра помилка або провокація. Сьогодні, в час війни й загострених громадянських протистоянь, спричинених браком націєцентричних пріоритетів у державній політиці, вшанування національною премією скомпрометованої українофобськими ідеями та антинауковою поведінкою постаті є вкрай безвідповідальним і руйнівним для морального клімату в інтелектуальній атмосфері постмайданної України.

Валерій Шевчук, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Віталій Дончик, академік НАНУ, Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (Я не зміг бути на засіданні Вченої ради Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, на якому було ухвалено дивнувате, як на мій погляд (працюю в Інституті понад 50 років, знаю його в різні часи), рішення про висунення Г.Грабовича на Шевченківську премію. Але кількаразово полемізував з професором, тож добре розумію і підтримую сказане в цьому листі.)

Ігор Калинець, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Юрій Мушкетик, Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка

Роман Горак, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Любомир Медвідь, академік НАМУ, народний художник України, професор, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Василь Откович, заслужений діяч мистецтв України, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Василь Захарченко, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Олександр Пономарів, доктор філологічних наук, професор, академік АНВШУ

Тарас Салига, доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Степан Давимука, доктор економічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту регіональних досліджень НАНУ, заслужений економіст України

Василь Яременко, доктор філологічних наук, професор, член НСПУ

Ярослав Гарасим, доктор філологічних наук, професор, проректор Львівського національного університету імені Івана Франка

Віктор Мойсієнко, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Житомирського державного університету імені Івана Франка

Петро Іванишин, доктор філологічних наук, професор, секретар Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова

Ярослав Гошовський, доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри педагогічної та вікової психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки