ВАСИЛЬ НИКОЛЯК – ГОЛОВА ПРОВОДУ ОУН(б) ДРОГОБИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Текст надрукований у виданні: Український націоналізм: історія та ідеї : Науковий збірник.  –  Дрогобич: НІЦ ім. Д.Донцова, 2014 – Вип. 2.

 

Володимир ХАНАС,

м. Дрогобич

 

ВАСИЛЬ НИКОЛЯК – ГОЛОВА ПРОВОДУ ОУН(б)

ДРОГОБИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

Із здобуттям Україною незалежності українське суспільство відчуло велику потребу у вивченні та пізнанні правдивої історії свого народу.  Щоб заповнити цей вакуум, українські історики розпочали широкомасштабні роботи щодо вивчення архівних документів, які до цього часу були під грифом таємно. Рік за роком появляються друковані видання присвячені маловідомим історичним подіям та життю й діяльності визначних постатей нашої історії.

Окреме місце в цих дослідженнях займає історія національно-визвольної боротьби українського народу у 30–50-х роках ХХ ст. За останні роки появилось багато наукових розвідок з історії цього періоду.  Цьому у великій мірі сприяло те, що був виданий Указ Президента України Віктора Ющенка № 37 від 23.01.2009 р. про розсекречення архівів колишніх совєтських спецслужб, згідно з якими усі документи про український визвольний рух та боротьбу з ним радянських каральних органів підлягають повному розсекреченню.

Визвольна боротьба нашого народу породила багато героїчних особистостей, до них належить і наш земляк, визначний син Дрогобицької землі, Голова обласного Проводу ОУН Дрогобиччини та сотенний відділу УПА Василь Николяк-«Клен», «Морський».

17 липня 2012 року минуло 100 років з дня його народження. Але, на жаль, про життя і діяльність Василя Николяка не було окремого дослідження, яке б на підставі широкої джерельної бази, історичної літератури, спогадів односельчан, учасників національно-визвольної боротьби могло б висвітлити його життєвий та підпільний шлях.

Історіографія даного питання представлена незначною кількістю праць. Більшість з них подають короткі історичні відомості про Василя Николяка.  Насамперед слід відзначити, що у 1991 році в місцевій газеті «Галицька зоря» було опубліковано статтю-оголошення «Увага! Хто знав Николяка Василя?»[47]. Автори цього звернення просили краян, щоб ті надали будь-яку інформацію, що пов’язана з його життям та діяльністю.

На підставі поданої інформації, зокрема і членів товариства «Просвіта» с. Гаї-Бійничі вже в кінці червня 1991 року були опубліковані статті Пантелеймона Василевського «Один з когорти патріотів України (Про Василя Николяка)» [13]  та Ігоря Попіва «Пам’ятаймо своїх героїв» [49]. Автори цих статей використали один і той ж матеріал. Статті написані основному на спогадах односельчан, і як зазначає сам П. Василевський, що «у листах переважають емоції замість уточнених фактів. У листах також відсутня більш-менш конкретна хронологія подій». Готуючи статті, автори крім вище зазначеного вдались і до значних власних припущень, зокрема про перебування Николяка і С. Бандери в одній в’язниці та їх спільне повернення в Україну; про особисту дружбу та підпільну діяльність з Олексою Гасиним; про те, що він належав до керівництва вишкільного відділу Крайового Військового Штабу Львівського краю тощо. Наявна на даний час джерельно-архівна база та історична література, яка присвячена визвольній боротьбі не підтверджує цих та інших припущень, які подають автори статей. Зокрема, Григорій Дем’ян у дослідженні «Генерал УПА Олекса Гасин-«Лицар» [19] опрацював велику кількість документальних джерел та літератур, більшість з яких уперше введено в науковий обіг, згадки про Николяка не подає жодної.

У 2007 році було видано Літопис УПА Нова серія, том 9 [32], книга містить архівні документи з переслухань радянськими репресивними органами таких осіб, як: Олександр Луцький, Петро Дужий, Микола Дужий, Дмитро Вітовський та ін. Діяльність вище зазначених осіб була пов’язана з організацією відділів УНС, а згодом УПА в 1943–1944 роках, зокрема О. Луцький та Д. Вітовський. Прогандиська та публіцистика робота у 1944 році братів Дужих, які в цей час також перебували в північній частині Карпатських гір. На переслуханнях жодний з них не згадував про В. Николяка, хоча допити відбувались вже після смерті останнього.

Окрім цього було видано значну кількість томів – Літопис Українська Повстанська Армія [25–31] в яких були опубліковані статті, матеріали, нариси, спомини, написані старшинами і вояками УПА про події, що відбувалися у Карпатах в 1944 році. Нажаль у них також відсутня будь-яка інформація, яка б могла хоча б частково підтвердити припущення висунуті П. Василевським та І. Попівим.

З опублікованих на даний час, на особливу увагу заслуговує стаття А. Гладиловича «Кличе Україна, наша Батьківщина» [16]. Автор подає важливу інформацію про діяльність В. Николяка, як члена обласного Проводу ОУН, його характер, темперамент, відданість справі та наполегливість в реалізації поставлених перед ним завдань. Про це зокрема, свідчить один з епізодів розмови Николяка з головою Міської Управи міста Дрогобича, коли він вимагав від нього виконання розпоряджень Проводу.

Не менш важливою є стаття В. Яціва «Дрогобич – місто нафтового басейну у воєнних роках 1929–44» [59]. У публікації В. Яців згадує про Николяка, як колишнього члена «Соколу» та про те, що він навчався ремесла у різника І. Тарнавського. Більш детально розповідає про зібрання в Народному домі, яке організували націоналісти, і провів його В. Николяк. Також подав інформацію про проведення свята відновлення Української Держави на площі біля церкви св. Юра.

Важливі дані про В. Николяка подає Петро Мірчук у праці «Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки» [39], зокрема про «самбірський процес» 1935 року та участь у робітничому товаристві «Сила». У цьому виданні також є біографічна довідка про В. Николяка.

У значній кількості статей та публікацій, їх автори подають дані про посади, які займав Василь Николяк перебуваючи в обласному Проводі ОУН, а згодом в підпіллі, а саме: повітового провідника, заступника обласного провідника та голови обласного Проводу ОУН Дрогобиччини [16, с. 364, 367; 17, с. 93; 18, с. 194; 23, с. 13; 38, с. 148; 39, с. 769; 40, с. 439–440; 41–43; 51, с. 142].

Використовуючи документи та матеріали ОУН, які зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України та Архіві ОУН у Нью-Йорку група авторів на чолі з В. Сергійчуком [15, с. 55] та С. Кульчицьким [48, с. 296] підготували та видали праці, які висвітлюють події, що стосуються проголошення Акту відновлення Української Держави та про похідні групи ОУН, представники яких проголошували відновлення державності у звільнених від більшовиків містах та селах України. Подають поіменний список членів похідних груп, зокрема і про групу в якій був В. Николяк.

Опрацьовуючи архівні документи, натрапили на протокол допиту референта пропаганди обласного Проводу ОУН Дрогобиччини у 1944 р. Михайла Фарила -«Рубаня». Відповідаючи на питання слідчого, кого він знає з керівників ОУН-УПА, «Рубань» крім іншого розповів і про «Морського» (Василь Николяк). Зазначив його вік, освіту, опис зовнішності, місце народження, про їх останню зустріч, про те, що він був сотенним відділу УПА, і загинув підчас оточення своєї сотні, застрілившись [1].

Важливим джерелом являються і періодичні видання того часу (30-х рр.), зокрема дрогобицька газета «Вільне слово». На сторінках газети було опубліковано статтю «Всенародне свято» [24], де автор розписав детально про те, як пройшли урочистості з нагоди відновлення Української Держави у Дрогобичі та участь у них Василя Николяка. У статті також подається його виступ.

Про участь Николяка у заходах пов’язаних з похороном жертв більшовицького терору у Дрогобичі подано в статті «Похорон жертв визвольної боротьби, замучених більшовиками в Дрогобичі» [37].

Про «самбірський процес» 1935 року по якому проходив В. Николяк були статті у львівській газеті «Новий час» [20] та американській «Свобода» [46]. Автори статей подають дані про сам судовий процес, перелік осіб, які у ньому приймали участь. Розписано про обвинувачення підсудних та терміни їх ув’язнення.

Інформацію про героїчну загибель В. Николяка згадують кілька авторів [14; 21; 34, с. 71; 35, с. 176; 36, с. 56] з посиланням на розповідь сестри покійного Анни. Зокрема, вона зазначила, що невідомий, який назвався його другом Волошиним-«Павленком» в серпні 1944 року відвідав їх будинок і розповів, що Василь загину у Карпатах.

Про вшанування пам’яті Василя Николяка є згадки в статті І. Попіва «Це наше село, це наша Україна» [50]. Автор розповідає про посвячення пам’ятного знаку на честь Василя Николяка та його односельчан воїнів ОУН-УПА. Подає інформацію про перебіг самого святкування.

Святкування 100-річчя з дня народження Николяка висвітлено у статті В. Турмиса «Громада вшанувала героя» [53].

Окрему групу джерел становлять усні свідчення очевидців. У нашому архіві зібрано і задокументовано чимало такого роду документального матеріалу. Вони є на сьогоднішній день цінним, а часто і єдиним джерелом про події минулого.

Підсумовуючи цей історіографічний огляд, зазначимо, що розглянуті праці дадуть можливість більш детально дослідити життєвий шлях та  збройно-підпільну діяльність Василя Николяка.

Отже, Василь Николяк народився 17 липня 1912 року в селянській родині в присілку Бійнич села Гаї Нижні на Дрогобиччині. Батьки Василя,  Михайло  (24.01.1884 р.н.) та Марія (дівоче прізвище – Кірилів, 01.10.1891 р.н.), одружилися 1 червня 1909 року. У подружжя крім Василя  було ще п’ятеро  дітей, з них: син Іван (28.08.1910 р.н.), дочка Катерина (26.01.1917 р.н.), син Микола (25.07.1921 р.н. (помер 03.05.1922 р.), дочка Анна (01.04.1923 р.н.)та дочка Олена (28.09.1924 р.н.) [9].

Після закінчення сільської школи Василь Николяк, як стверджують Пантелеймон Василевський[13]та Ігор Попів [49] на підставі спогадів «старожилів-односельчан», навчався в Дрогобицькій гімназії, а після її закінчення в 1930 році здобув юридичну освіту за кордоном в університетах Австрії та Чехії. Письмових підтверджень того, що Николяк навчався в Дрогобицькій гімназії на даний час не має. Андрій Даріян Сольчаник у статті «Українська гімназія ім. Івана Франка в Дрогобичі» подає список всіх учнів Дрогобицької гімназії за 1927/28 шкільний рік, але прізвища Николяка серед учнів вказаної гімназії немає [52, с. 456–59]. На допиті Фарило Михайло-«Рубань» зазначив, що В. Николяк мав середнью освіту [1]. В історико-краєзнавчій літературі та періодиці, зокрема в статті Володимира Яціва, зустрічаємо дані про те, що Николяк  був челядником у різника І. Тарнавського, який мав власну крамницю м’ясних виробів на вулиці Чесного Хреста [59, с. 93]. Адольф Гладилович пише, що В. Николяк за фахом м’ясник [16, с. 367]. Петро Мірчук, описуючи про різні судові процеси над членами ОУН в 30-х роках, наводить дані про те, що 23-річного м’ясара Василя Николяка засуджено судом на 5 років [39, с. 327].Про цей судовий процес також писала американська газета «Свобода», де фах Николяка зазначено як різник [46].

Отже, з більшою достовірністю можемо стверджувати, що після закінчення школи Николяк належав до ремісничої молоді, яка навчалась ремесла у дрогобицьких майстрів. Василь Николяк опановував фах м’ясника у різника І. Тарнавського.

Василь Николяк, як і багато тодішньої молоді, зокрема його товариш Григорій Скоропад з Верхніх Гаїв [56, с. 33; 57, с. 58], у той час брали активну участь у національно-культурному житті краю. Як згадувала сестра Василя Николяка Анна, всі вони (діти – Авт.) були членами «Просвіти», молодіжних організацій, національно свідомими [55, с. 97].П. Василевський пише, що В. Николяк після повернення додому з дипломом правника весь вільний час присвячував громадській праці, організував у селі товариство «Просвіта», «Сокіл», «Союз українок», кооперативний рух тощо [13]. Ті ж дані про діяльність В. Николяка на ниві національно-культурного життя наводить І. Попів [49]. Про те, що Николяк належав до товариства «Сокіл» згадує і Володимир Яців [59, с. 93].

Опрацьовуючи архівні документи (звіти) про товариство «Просвіта» с. Гаї Нижні – Бійнич, відзначимо, що перші згадки про діяльність «Просвіти» в селі відносяться до 1909 року.  Внаслідок світової та українсько-польської війни 1918–1919 років «Просвіта» припиняє свою діяльність і знову відновлюється в 1928 році [4]. В архівних документах зустрічаємо лише одну згадку про участь Василя Николяка в діяльності місцевого осередку. Зокрема у звіті за період з 1.01.1933 по 31.12.1933 року зазначено, що В.Николяк проводив «голосні» читання в «Просвіті»[5].Також у звіті відсутні дані про те, що в селі при читальні «Просвіта» діяли такі товариства, як «Сокіл», «Союз українок» та ін.[6].

В. Николяк був членом «Сокола», але не сільського осередку, а належав до одного з дрогобицьких гуртків. Володимир Черево, описуючи діяльність товариства «Сокіл» в Дрогобичі, зазначив: «Продовжувати традиції й цілі передвоєнного «Сокола» і «Січі», взяв на себе відновлений «Сокіл» (відновив діяльність наприкінці 20-х років – Авт.), що гуртував у першу чергу ремісничу молодь (учнів і челядників) з поважним відсотком селянських хлопців, які вивчали ремесло в дрогобицьких майстрів» [58, с. 593].

Отже, в час заснування (відновлення) «Просвіти» в селі Василь Николяк перебував на навчанні в Дрогобичі, де і став членом товариства «Сокіл», тому брати активну участь в діяльності сільських просвітницьких товариств, а тим більше бути їх засновником, не мав можливості. Згодом перебування у Львові також не давало йому можливості взяти участь в роботі сільської «Просвіти». Відвідуючи рідних, звичайно, цікавився діяльністю «Просвіти» і тільки опосередковано впливав на її діяльність (порадами, рекомендаціями тощо), тим і пояснюється, що у звітах «Просвіти» відсутні дані про діяльність Николяка в просвітницькій роботі села, за винятком того, що ми вже подали.

На початку 30-х років Василь Николяк переїжджає до Львова [9]. Яка основна мета цього переїзду, за браком даних встановити важко. Відомо, що в 1-й пол. 30-х років Николяк стає членом ОУН, але чи це було ще в Дрогобичі, чи у Львові не відомо.

У цей час у Львові, як і в цілій Польщі, загострюється економічна скрута і  зростає безробіття, що призводить до активізації робітників. ОУН активно починає допомагати українським робітникам у боротьбі за його соціальні права і тим самим зближує їх з українським націоналізмом. Безпосередньо у Львові цією роботою займався Юліян Петречко, який використав свої зв’язки в робітничому середовищі для пожвавлення праці українського робітничого товариства «Сила» й для опанування його націоналістичними поглядами. У цій праці в «Силі» допомагали йому Степан Ніклевич, колишній референт  Юнацтва у Дрогобицькому повітовому проводі ОУН, В. Жданович і

В. Николяк, а далі й низка інших членів ОУН. Завдяки їхній праці українське робітництво у Львові стало під прапори українського націоналізму [39, с. 363].

У 1-й пол. 1935 року Василя Николяка, а з ним ще 12 українців з Дрогобиччини, заарештувала польська поліція і звинуватила у приналежності до ОУН. По закінченні слідства розпочався судовий процес в Самборі, що тривав з 13 по 29 червня 1935 року. Цей «самбірський процес» був спровокований законспірованим комуністом Нестором Постойком, що зручно послуговуючись протикомуністичними гаслами, спричинився до арешту націоналістів [39, с. 327, 769; 54, с. 102–103].

Самбірський окружний суд засудив 24-річного столяра (столярський челядник) Юліяна Михаця за приналежність до ОУН, збройний напад і т.д. до 8 років, 18-річного учня 7 кл. гімназії Богдана Звіра – на 7 років, 19-річного учня 6 класу гімназії Василя Німиловича – на 4 роки, 23-річного м’ясника (різника) Василя Николяка – на 5 років. Також комуністичного провокатора 24-річного столяра з Дрогобича Нестора Постойка – на 5 років. Інших підсудних: 24-річно-го кравця Василя Хована, 27-річного магістра права Мирослава Тураша, 17-річного Миколу Гальчака, 19-річного учня 5 класу гімназії Степана Стапяка, 20-річну кравчиню Іванку Грибович, 19-річну Магдалину Маринчак, 27-річного гімназійного абсольвента Богдана Іваницького і 16-річну Осипу Еківну – звільнено [39, с. 327; 46; 20]. Крім того, Юліяна Михаця, Богдана Звіра, Василя Николяка, Нестора Постойка позбавлено громадянських прав на 10 років, а Василя Німиловича – на 5 років [46].

Захист молодих українців представляв адвокат М. Галущинський [20].

Про місце відбування покарання достовірно не відомо, хоча П. Василев-ський [13]та І. Попів [49] пишуть, що це  – «сумнозвісна катівня – Береза  Картузька». Припущення останніх про Березу Картузьку можна піддати сумніву. Зокрема, П.Мірчук подає поалфавітний перелік ув’язнених українців, що перебували в цьому таборі протягом 1934–1936 рр., і прізвища Николяк серед них немає [39, с. 328–331].Володимир Макар, автор книжки «Береза Картузька» [33] також не подає жодної згадки про Николяка як в’язня цього табору. З певністю можемо зазначити, що в’язниця, в якій перебував Николяк, розташовувалась за Сяном. Пошук нових джерел дасть можливість відповісти на питання, де саме розташовувалась ця в’язниця.

Внаслідок німецько-польської війни у вересні 1939 року, Василю Николяку, як і більшості українських в’язнів, що перебували в польських в’язницях, вдалось вийти на волю.  Але у зв’язку з тим, що західноукраїнські землі були поділені між радянською та німецькою сторонами, після програної Польщею війни В.Николяк перебував на тих теренах (Лемківщина – Авт.), що були під німецькою окупацією. На окупованій німцями українській території ОУН розгорнула роботу з підготовки своїх членів, які мали за сприятливих умов підняти народ на боротьбу з окупантами та проголосити відновлення Української Держави. На спеціальних вишколах опановували військовий вишкіл: зброю, боротьбу, топографію, навчали організовувати адміністративну владу, велику увагу приділяли ідеологічно-політичній і пропагандиській діяльності тощо.

22 червня 1941 року масовою атакою Вермахту на західний кордон СРСР почалась німецько-радянська війна.  Швидке просування німецьких військ дало можливість похідним групам ОУНйти за німецькими військовими підрозділами і в зайнятих українських містах і селах встановлювати українську адміністрацію та проголошувати відновлення Української Держави.

У перших днях липня 1941 року в складі ІІІ Похідної групи в Дрогобич прибув Василь Николяк з групою товаришів – Заяцем Дмитром, Норичкою Іваном, Гнатівим Василем, Тустанівським Євгеном, Ільківим Орестом (він мав залишитися у Дрогобичі на два-три тижні для допомоги місцевій сітці ОУН) [15, с. 55; 48, с. 296], які мали залишитись на місці для організації проголошення у Дрогобичі відновлення державності і створення української адміністрації у місті та околиці.

У цей час за сприяння та допомоги членів похідної групи відбулось формування Дрогобицького обласного проводу ОУН. За час більш ніж півторарічної активної діяльності НКВС на Дрогобиччині майже не залишилось значних осередків оунівського підпілля. Зокрема, провідник ОУН Дрогобицької області – Шрам (псевдо Андрія Шукатки – Авт.) у розмові з А. Гладиловичем зазначив: «Дуже добре, що туди поїдете. У Дрогобичі брак людей. Більшовики винищили там інтелігенцію» [16, с. 364].

Обласний провід ОУН легально розпочав діяти з 1 липня 1941 р. у Дрогобичі на вул. Стрийській, 2 (в будинку біля церкви св. Петра і Павла). Обласним провідником став Андрій Шукатка-«Шрам» [16, с. 364; 17, с. 93; 18, с. 194], «Гліб» [19, с. 584]. До складу проводу входили референт пропаганди (інформації) Василь Николяк-«Клен», який, по суті, виконував функції заступника провідника (крім цього, на час формування проводу, В. Николяк виконував обов’язки повітового провідника ОУН Дрогобиччини), референт з питань ідеології Володимир Кобільник, референт зв’язку Михайло Трач, референт для роботи з молоддю (студентами) Роман Коцюба, референт для роботи з інтелігенцією Левко Грущак, районний провідник – Дмитро Білий-«Лис», Адольф Гладилович (не раніше 7 липня 1941 р. розпочав працю в Проводі) референт за зв’язки з адміністрацією Дрогобича, Михайло Мороз –  «Голуб» – член обласного Проводу, провідник кущового Проводу ОУН у Дрогобичі, секретар і референт жіночої мережі Ольга Німилович та ін. [16, с. 364, 367; 17, с. 93; 18, с. 194; 23, с. 13; 38, с. 148; 39, с. 769; 40, с. 439–440; 41–43].

Обласний провід ОУН у липні 1941 року зосередився над реалізацією основних завдань життєдіяльності краю, а саме: створення та розбудова місцевих органів влади та перепідпорядкування вже існуючих управлінських структур; розв’язання першочергових господарських проблем; національно-культурне (просвітницьке) відродження тощо.

3 липня 1941 року члени Дрогобицького обласного проводцу ОУН скликали дрогобичан (актив міста – Авт.) на нараду, яка відбулася в залі Народного Дому м. Дрогобич. Зібрання відкрив і проводив його референт пропаганди В. Николяк – «Клен». Він проінформував присутніх, що 30-го червня 1941 р. у Львові проголошено відновлення незалежності Української Держави і сформовано Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком. Продовжуючи виступ, В. Николяк сказав: «Суверенна українська влада забезпечить українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток, всіх його сил та заспокоєння його потреб.» По закінченні виступу В. Николяка присутні ставили йому запитання, зокрема В. Пацлавський та ще деякі міщани питали про майбутню систему господарювання у вільній Україні. Були також запитання щодо колективного господарства, радгоспів, торгівлю, промисловість і, зокрема, про нафтову. На всі ці питання В. Николяк сказав, що поки що залишається все, як є, а зміни в системі господарювання прийдуть пізніше і вони будуть корисні для українського народу. На закінчення В. Николяк сказав, що проголошення Акту самостійної Української Держави в місті відбудеться в неділю на площі біля церкви св. Юра з відповідною програмою, яку підготовляють, щоб святково відзначити цю історичну подію [59, с. 93–94].

Наступного дня, 4 липня Василь Николяк від Проводу ОУН Дрогобиччини брав участь в похоронних заходах, пов’язаних з похованням десятків невинних жертв, які залишили після себе більшовицькі кати. Похорон мав розпочатися о 10 год. ранку на площі біля церкви Спаса, що на вулиці Стрийській, але у зв’язку з тим, що виявлено ще одну могилу, було вирішено забрати звідси покійників і похоронити їх в одній спільній могилі, і з цієї причини похорон був перенесений на 3 год. дня. Ще перед початком похорону почали збиратися люди, і коли розпочались похоронні заходи, їх було вже дуже багато, всі вони прийшли, щоб віддати шану тим, хто загинув від зловіщого сталінського режиму. Прощалися із загиблими та виголошували промови о. декан Г. Канда (від греко-католицької церкви), комендант міста, майор Бертам (від німецького командування), В. Пацлавський (від Національної Ради міста Дрогобича), В. Николяк (від ОУН) [35].  Зорганізований на місці хор співав церковні, похоронні та патріотичні пісні під час походу вулицею Стрийською на цвинтар. На закінчення похорону дрогобичани заспівали «Не пора, не пора» [59, 93].

Організаційні заходи, які були пов’язані з підготовкою проголошення Акту відновлення Української державності в місті Дрогобичі пройшли без будь-яких серйозних проблем. Про свято були повідомлені не тільки мешканці міста, а також мешканці сіл Дрогобиччини.  Свято відбулось 6 липня на майдані біля церкви св. Юра, куди організовано прибували люди звідусіль, – з  центру міста і передмість, з далеких і близьких сіл, з селянських хат і міських кам’яниць. На переповненому майдані зібралось понад 20 тисяч людей. Вони прийшли, щоб бути свідками важливої події в житті українського народу.

Молебнем за воскресіння України розпочалось святкування. По його закінченні хор заспівав многоліття Українській Державі, провідникові Організації Українських Націоналістів Степанові Бандері та ін.

До багатотисячної людності звернувся о. Нищий від Української Національної Ради, інженер Дмитро Тижий, начальник Української допоміжної міліції, поручник Зуляк. Найважливішу функцію було доручено виконати Василю Николяку. Від імені Організації Українських Націоналістів вітав він все Українське громадянство із всенародним святом Воскресіння України. Продовжуючи свій виступ, він, зокрема, сказав: «Прийшов час здійснення наших змагань за нашу державність. За неї боролись Київські і Галицькі князі – св. Володимир, Ярослав Мудрий, Данило, українські гетьмани Хмельницький, Мазепа, за неї згоріли в огні змагань Шевченко і Франко, за неї впав Петлюра і зложив голову на бруках далекого Роттердама організатор Українських Націоналістів світлої пам’яті Євген Коновалець. Дух його віками літатиме над нами. За неї гинули мільйони і мільйони найкращих синів і дочок України. Та кров їх не пролилась марно. Україна живе!

Під могутніми ударами крицевих полків визвольної Німецької Армії конає потвора більшовизму, і встає Україна у всій своїй красі і давній славі.

Слава Україні!

Слава Німецькій Армії і її Вождеві, що звільняють нас від оков більшовизму!» [24].

Після цього В. Николяк зачитав текст Акту Проголошення відновлення Української Держави, на його заклик присутні присягнули на вірність Державному Правлінню з прем’єром Ярославом Стецьком на чолі [16, с. 367; 59, с. 94; 60, с. 874].

Величне святкування закінчилось виконанням національного гімну «Ще не вмерла Україна» і піснею «Не пора, не пора». Розходились учасники багатотисячного зібрання з ентузіазмом і радістю в серцях та вірою в те, що Українська Держава відбудеться [24; 59, с. 94].

Подібне святкування, в якому взяв участь Василь Николяк, було проведено у Стрию 20 липня 1941 року. Захід відбувся в парку Йордана, у ньому взяло участь понад 20 тис. людей. Свято розпочалося богослужінням, яке відслужили такі священики: о. Матковський, парох з Дуліб, о. декан Охримович із Завадова, о. Ліщинський зі Стрия, оо. Чубатий і Кузмич з Бригідана, о. Притуляк та о. Левицький з Братковець (виголосив проповідь). Співали хори з Конюхова, Добрян і Гірного на переміну.

Після цього виступив з запальною промовою від обласного Проводу ОУН п. Шукатка і розповів, який тернистий шлях пройшли українці під проводом ОУН та її керівників, щоб здобути волю. Після його виступу Василь Николяк провів присягу вірності, підпорядкованості Організації Українських Націона-лістів під керівництвом Степана Бандери. Зібране громадянство з піднесеними вгору руками повторило слова присяги. На закінчення святкування оркестр Стрийського району відіграв національний гімн, який разом співали всі присутні [44, с. 1; 45, с. 298–300].

Крім самого свята, В. Николяк та А. Шукачка провели збори з активом міста, які відбулись в Німецькому домі. Зокрема, від ОУН був присутній окружний провідник Стрийщини Андрій Пасічник, а від німецької армії кілька офіцерів. Володимир Пасічник, який теж був учасником цих зборів, згодом згадував про один вислів, який був сказаний В. Николяк: «Хто шукає на Україні колонію, той знайде собі чорну могилу» [12].

Ще до прибуття в Дрогобич А. Гладиловича, який згодом в Обласному Проводі відповідав за зв’язки з адміністрацією міста, ці функції виконував Василь Николяк. В цей час для місцевого Проводу важливим питанням було підпорядкувати собі міського посадника, голову Міської Управи, адвоката О. Костшембського, якого призначив на цей пост комендант німецьких військ міста. Виконуючи доручення Обласного Проводу ОУН (б), Василь Николяк зажадав від О. Костшембського виконання оунівських розпоряджень й пред’явив йому «лист з печаткою Обласного проводу – призначення на пост посадника, голови Міської Управи» [16, с. 367; 17, с. 96].

А. Гладилович, описуючи в спогадах про свою першу зустріч з головою Міської Управи, згадував, що в розмові йшла мова і про Василя Николяка, О. Костшембський, зокрема, сказав : «Я вдоволений, що відтепер матиму справу з вами, а то від ОУН приходить до мене пан Николяк і каже мені, що я маю робити». Посадника також вражав владний тон, яким звертався до нього Василь Николяк. Продовжуючи свої спогади, А. Гладилович також відзначив, що Николяк йому імпонував, він був ентузіастом визвольної справи й добрим промовцем, і був «добрим на своєму місці» [16, с. 367].

З перших днів окупації міста Дрогобича німецькими військами взаємини між німецькою військовою адміністрацією і Проводом ОУН відбувались на засадах взаємопорозуміння. Військові погодились на організацію української міліції, органів влади тощо. Але з прибуттям до міста таємної поліції – гестапо,  Проводу необхідно було з’ясувати, як ставляться вони до нашого руху і безпосередньо до дій ОУН на місці. Тому, за наказом голови Проводу Шрама, А. Гладилович та В. Кобільник вирушили до коменданта гестапо, щоб в розмові з ним з’ясувати це питання. З ними пішов також Василь Николяк. Молодий комендант гестапо прийняв трьох членів Проводу ОУН ввічливо, але холодно. В ході розмови пообіцяв довідатися про все у Львові і повідомити їх. Вже підчас другої зустрічі гестапівець говорив з ними «підвищеним» голосом: «Бандера? Та ж він наш ворог. Він без нашого відома проголосив самостійну Україну». Заявив також, що гестапо не хоче мати нічого спільного з військовим командуванням, яке дозволило оунівцям у Дрогобичі організувати українську міліцію, а тому формуватиме для себе, власну українську допоміжну поліцію.

Згодом гестапо розпочало збір інформації про персональний склад Обласного Проводу ОУН, що започаткувало підготовку для майбутніх арештів членів ОУН (б) [16, с. 368; 17, с. 97].

Намагання німецької сторони схилити керівників Головного Проводу ОУН (б) і членів Українського Державного Правління до відмови від проголошеного Акту про самостійність України закінчились невдачею. Тому незабаром німці перейшли до репресій: 15 вересня 1941 року заарештували майже весь Дрогобицький обласний провід ОУН (б), крім Д. Білого, якому вдалось втекти, В. Кобільника, А. Гладиловича [17, с. 99–100], В. Николяка [8], котрих не було в місті, А. Шукатки [40, с. 440],Т. Норичка [16, с. 371; 39, с. 490] та ін.

Де в цей час перебував В. Николяк, яке доручення виконував, за браком даних встановити важко, але з цього часу він та інші члени ОУН, які уникнули арешту, переходять у підпілля.

Дізнавшись про арешти, Василь Николяк їде в Стрий, де проживала його наречена Мирослава Сисак. Нелегально вони проживають протягом всього часу німецької окупації [3].

Перебуваючи в Стрию, В. Николяк налагоджує зв’язки з тими членами Обласного Проводу ОУН, які залишились на волі. В цей час перед керівництвом Обласного Проводу стоїть завдання провести комплектування референтур, які зазнали втрат через арешти. Але незабаром у 1942 році відбулась також зміна в керівництві Обласного Проводу, яка була пов’язана з тим, що за рішенням Головного Проводу ОУН «Шрам» вирушив на Чернігівщину для пропагандистської роботи, а на його місце було призначено Василя Николяка [38, с. 148; 40, с. 440; 43; 51, с. 142]. Але на цій посаді він довго не перебував, бо в тому ж році її обійняв Зеновій Благий-«Шпак» [38, с. 148; 39, с. 631; 51, с. 185].

На жаль, про діяльність В. Николяка на чолі Проводу майже нічого не відомо. З наближенням Червоної армії в 1944 році Василь Николяк переходить в Карпати. Там він формує та очолює новостворену сотню УПА, яка дислокується та діє в північній гірській частині Дрогобиччини. З метою конспірації сотенний взяв собі нове псевдо – «Морський» [1; 39, с. 769]. В липні 1944 року до нього прибула його наречена Мирослава Сисак і очолила санітарний відділ сотні. Сотня в цей час нараховувала близько 50-60 стрільців [2]. Тоді ж відбулось весілля Мирослави та Василя, шлюб взяли у сільській дерев’яній церкві[11](ймовірно було це в селі Недільна Старосамбірського р-ну).

В липні 1944 року у цьому терені перебувало багато визначних членів ОУН, УПА та політичних партій, які підтримували національно-визвольну боротьбу і прибули сюди, щоб взяти участь в роботі І  Великого Збору Української Головної Визвольної Ради . Один із тих, з ким познайомився В. Николяк і вони стали близькими друзями, був Ростислав Волошин – «Павленко» [14; 13; 35, с.176; 21].

А тим часом до Карпатських гір наблизився фронт, і підрозділи Червоної армії поступово займали гірські лісові масиви. Відділи УПА отримали наказ від ГВШ прийняти всі необхідні міри, щоб перейти лінію фронту в тил Червоної армії, не вступаючи з цими фронтовими частинами в бої, і тим самим зберегти боєздатність повстанських відділів для подальшої боротьби  з радянською владою.

На початку серпня 1944 року Василь Николяк-«Морський» зі своє сотнею перебував в селі Недільна Стрілківського району[1]. З наближенням фронту в цьому напрямку сотня виступила із села і розпочала рух в напрямку Турки, де можна було безпечно перейти в більшовицьке запілля. Рухаючись на південь, сотня «Морського» була оточена 11 серпня 1944 року передовими частинами Червоної армії [2]. Оточення сотні відбулось, коли вона проходила ярами між двома гірськими вершинами. В цьому бою фактично загинули всі вояки сотні. Поки тривав бій, Николяк зрозумів, що можливості вийти з оточення немає і щоб не потрапити живим в руки ворога, вистрілив з револьвера своїй дружині Мирославі в рот, і куля пройшла і застрягла в плечі. Після чого він вистрелив у себе і загинув на місці. По закінченні бою червоноармійці відійшли, залишивши всіх побитих повстанців на місці. Місцеві мешканці одного з гірських сіл, що знаходилось біля місця останнього бою сотні «Морського» похоронили мертвих повстанців, а тих, що були ще живі забрали на лікування. Серед живих, але з важким пораненням була і дружина Николяка Мирослава. Її перевезли до лікарні в Дрогобич [10; 11]. З Дрогобича повідомили батьків про те, що Мирослава в лікарні, і 15 серпня батько приїхав по неї і забрав її додому в Стрий, де вона продовжила лікування [2].

Про смерть Василя рідні дізналися в другій половині серпня 1944 року, зокрема сестра покійного, Анна Николяк розповідала: «одного серпневого ранку (22 серпня – Авт.) 1944 року до їхньої оселі в с. Гаї Нижні зайшло двоє: чоловік років понад 30 у напіввійськовій формі без зброї (крім пістолетів), з ним – довгокоса молода дівчина з сумкою, повною медичного знадіб’я. Вони дуже поспішали і розпитували дорогу до с. Кавсько. Господарі пригостили їх молоком, а чоловік запитав, чи це хата рідних Николяка Василя.

Зачувши «так», він устиг сказати коротку фразу: «Ваш Василь загинув у Карпатах. Я його друг Волошин – «Павленко». У цей момент поблизу з’явились солдати НКВД, і гості почали тікати до найближчої яруги. Зчинився короткий бій: втікачі стріляли з пістолетів, а чекісти сипали по них з автоматів. Наслідком короткого бою була загибель загадкового «Волошина» і його бойової подруги без імені…» [14; 34, с. 71; 35, с. 176; 36, с. 56].

На підставі архівних джерел, які вже введені в наукових обіг, можемо з певністю зазначити, що в групі «Павленка» було щонайменше чотири повстанці. Крім самого «Павленка» та «бойової подруги без імені…» (ймовірно, що цією «бойовою подругою» була дівчина на ім’я  Рая з села Дермань Волинської області, яка перебувала разом з Ростиславом Волошиним протягом літа 1944 року на території Стрілківського району Дрогобицької області), були ще два члени Обласного Проводу ОУН Дрогобицької області, а саме: «Номад» (провідник Юнацтва) та Содомора (Садомора) Євген – «Марко» (організаційний референт). Під час вже згаданого короткотривалого бою загину всі вище згадані члени групи [22, с.41, 44; 36, с. 56].

Із здобуттям Україною незалежності односельчанами Василя Николяка були зроблені деякі заходи щодо увічнення його пам’яті. Зокрема, 23 червня 1995 року депутатами сільської ради було прийнято рішення № 106 про перейменування в селі Гаї Нижні (Бійничі) вулиці Енгельса на вулицю Василя Николяка [7]; 14 жовтня 1995 року в Бійничах освячено пам’ятний знак на честь Василя Николяка та його односельчан воїнів ОУН-УПА. На цю урочисту подію зібралися жителі села, гості з навколишніх сіл, приїхали родини Николяків, Грабарів тощо. Освячення здійснив парох села о. Анатолій Полянко. Після цього виходець з села полковник, командир військової частини в м. Стрий Зеновій Кравець зі своїми солдатами віддали військові почесті борцям за волю України [50].

22 липня 2012 року нижньогаївська громада урочисто відзначила 100-річчя від дня народження Василя Николяка. З нагоди цієї події в Бійничах було оновлено пам’ятний знак, виготовлено меморіальну таблицю, яку заздалегідь встановили на фасаді Народного дому.

Урочистості з цієї нагоди розпочалися із Богослужіння в церкві. Згодом місцевий парох о. Анатолій Полянко освятив пам’ятний знак, меморіальну таблицю.

У святкуванні взяли участь родини Николяків, Грабарів, представники районної та сільської влади, мешканці села. До цієї події автор статті написав книжку «Василь Николяк-«Клен» – голова Проводу ОУН Дрогобиччини» і  виступив перед присутніми з доповіддю про його життя та діяльність. На завершення заходу відбувся концерт [53, с. 2].

Підсумовуючи, зазначимо, що Василь Николяк посів одне з чільних місць в українському визвольному русі, свої знання і працю присвятив встановленню України як незалежної держави. З юнацьких років долучився до національно-просвітницького руху, а згодом і політично-збройної боротьби. Відіграв одну з провідних ролей у діяльності Дрогобицького обласного проводу ОУН, став його «публічним обличчям». Очоливши сотню УПА, проявив себе мужнім патріотом та керівником, про що свідчить і його геройська смерть. На наш погляд, справедливу оцінку його діяльності дав Адольф Гладилович, який, зокрема, зазначив: «Славної пам’яті Василь Николяк – «Клен», який віддав своє молоде життя за Україну є визначним сином Дрогобицької землі».

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Архів УСБУ ЛО . – Спр. П-26789 (Протокол допиту Фарила Михайла-«Рубань»). – Арк. 26.
2. Архів УСБУ ЛО . – Спр. П-14341. – Т.1 (Протокол допиту Сисак Мирослави – «Гайова»).   – Арк. 130 зв., 134.
3. Архів УСБУ ЛО . – Спр. П-14341. – Т.1 (Протокол допиту Чупляк Степанії – «Уляна»).– Арк. 102.
4. ЦДІА у Львові. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 1734. – Арк. 5, 8.
5. ЦДІА у Львові. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 1734. – Арк. 13.
6. ЦДІА у Львові. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 1734. – Арк. 9, 13, 13 зв., 17, 21.
7. Копія рішення Нижньогаївської сільської ради ІV сесії ІІ скликання від 23 червня 1995 р. № 106 «Про зміни назв вулиць села Гаї Нижні» в архіві автора.
8. Лист Адольфа Гладиловича до Володимира Ханаса, 23 грудня 2010 р. / З дом. архіву В. Ханаса.
9. Подворова книга с. Гаї Нижні, С. 145.
10. Записано 12.03.1998 р. від Гук Миколи с. Павла, 1924 р.н. (м. Стрий).
11. Записано 27.07.2011 р. від Козачок Надії, 1956 р.н., дочки Мирослави Сисак (м. Стрий).
12. Записано 16.06.1991 р. від Пасічник Володимира, ? р.н. (с. Підгірці Бродівського р-ну Львівської обл.).
13. Василевський П. Один з когорти патріотів України (Про Василя Николяка) / Пантелеймон Василевський // Галицька зоря (Дрогобич). – 1991. – 28 червня.
14. Василевський П. Згадаймо Ростислава Волошина – Павленка / Пантелеймон Василевський // За вільну Україну. – 1994. – 29 вересня.
15. Відновлення Української держави в 1941 році. Нові документи і матеріали / [гол. ред. Володимир Сергійчук]. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2001. – 198 с.
16. Гладилович А. «Кличе Україна, наша Батьківщина” / Адольф Гладилович // Дрогобиччина – земля Івана Франка : Зб. геогр., іст. і етнограф. побут і мемуарних матеріалів./ Упор. і ред. М. Шалата. – Т. IV. – Дрогобич: Відродження, 1997. – С. 362–371.
17. Галів М. Діяльність Дрогобицького обласного проводу ОУН (б) у липні 1941 року / Микола Галів // Наукові записки. Серія «Історичні науки”. – Дрогобич, 2010. – С. 92–101.
18. Галів М. Між серпо-молотом і свастикою: Дрогобич у 1939–1944 рр. / Микола Галів // Нарис з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку ХХІ ст.) / ДДПУ ім. І. Франка, істор. Факультет / Наук. ред. Л. Тимошенко. – Дрогобич, Коло, 2009. – С. 179 – 210.
19. Дем’ян Г. Генерал УПА Олекса Гасин-«Лицар” / Григорій Дем’ян. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2003. – 648 с.
20. Д-к. Вол. Політичний процес 13-ки у Самборі // «Новий час», 2.07.1935. – Ч. 144.
21. Дмитрук В. Патріотичний подвиг Ростислава Волошина / Володимир Дмитрук // «Волинь» – незалежна громадсько-політична газета (Електронне видання). – 2009. – 2 червня.
22. Ільницький В. Героїчний чин ОУН і УПА на Дрогобиччині в роки Другої світової війни (довідник про керівний склад Організації українських націоналістів Дрогобицького району) / Василь Ільницький. – Дрогобич: Посвіт, 2012. – 88 с.
23. Ільницький В, Галів М. Українсько-польське протистояння на теренах Дрогобиччини (1943–1944 рр.): документи ОУН і УПА / Василь Ільницький, Микола Галів. – Дрогобич, 2008. – 60 с.
24. К.І. Всенародне свято // Вільне слово (Дрогобич). – 1941. – 9 липня.
25. Літопис УПА. – Т. 18: Карпатська група УПА «Говерля». Документи, звіти та офіційні публікації. – Книга перша. – Зібрав і впорядкував П. Содоль. – Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1990. – 328 с.
26. Літопис УПА. – Т. 19: Карпатська група УПА «Говерля». Спомини, статті та видання історично-мемуарного характеру. – Книга друга. – Зібрав і впорядкував П. Соболь. – Торонто – Львів: Видавництво Літопис УПА, 1992. – 357 с.
27. Літопис УПА. – Т. 26: Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріали. – Книга четверта: Документи і спогади. – Зібрав Є. Штендера. – Торонто – Львів: Видавництво Літопис УПА, 2001. – 658 с.
28. Літопис УПА. – Т. 27: Роман Петренко. За Україну, за її волю; спогади. – Торонто – Львів: Видавництво Літопис УПА, 1997. – 279 с.
29. Літопис УПА. – Т. 28: Марія Савчин. Тисяча доріг; спогади. – Торонто – Львів: Видавництво Літопис УПА, 1995. – 600 с.
30. Літопис УПА. – Т. 29: Іван Гарасимів («Палій»). З юнацьких мрій – у рядах УПА. – Торонто – Львів: Видавництво Літопис УПА, 1999. – 336 с.
31. Літопис УПА. – Т. 30: Степан Стебельський, Олекса Конопадський: Крізь сміх заліза: хроніка. – Торонто – Львів: Видавництво Літопис УПА, 2000. – 552 с.
32. Літопис УПА. Нова серія. – Т. 9: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1944-1945. – Київ – Торонто, 2007. – 912 с.
33. Макар В. Береза Картузька: (Спомини з 1934-1935 рр.) / Володимир Макар. – Торонто: Ліга Визволення України, 1956. – 203 с.
34. Марчук І. Пам’яті Генерального Секретаря Внутрішніх Справ УГВР Ростислава Волошина-Березюка / Ігор Марчук // Визвольний шлях . – 2004. – Кн. 8. – С. 65-71.
35. Марчук І. Пам’яті Голови Великого Збору УГВР Ростислава Волошина / Ігор Марчук // Український Визвольний Рух / Центр дослідження визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів, 2005. – Збірник 5. – С. 167-176.
36. Марчук І. Ростислав Волошин / Ігор Марчук. – Літопис УПА. – Торонто-Львів, 2012. – Серія «Події і люди». – Кн. 18. – 128 с.
37. М.Д. Похорон жертв визвольної боротьби, замучених більшовиками в Дрогобичі // Вільне слово (Дрогобич). – 1941. – 5 липня.
38. Мелень М. За святую правду-волю / Мирослав Мелень // Хвилі Стрия : Сторінки з історії культури та національно-визвольного руху; Сучасне літ.-мист. життя. – Стрий : Щедрик, 1995. – С. 144 – 154.
39. Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920-1939 роки / [авт. кол. Олександр Дарованець, Володимир Мороз, Володимир Муравський, Микола Посівнич]. Видання третє, доповнене. – Київ : Українська видавнича спілка, 2007. – 1006 с.
40. Мороз О. Кожне ім’я – невмируще / Остап Мороз // Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1997. – С. 439–441.
41. Мороз О. На теренах Дрогобиччини / Остап Мороз // За вільну Україну (Львів). – 1992. – 24 листопада.
42. Мороз О. ОУН-УПА на теренах Дрогобиччини / Остап Мороз // Галицька зоря (Дрогобич). – 1992. – 10 листопада.
43. Мороз О. Пишемо історію ОУН-УПА / Остап Мороз // Галицька зоря (Дрогобич). – 1993. – 28 червня.
44. М.П. Свято визволення // Стрийські вісті. – Стрий, 1941. – 24 липня – № 2. – С. 1.
45. М.П. Свято визволення // Українське державотворення Акт 30 червня 1941. Збірник документів і матеріалів / Заг. ред. Я. Дашкевич та В. Кука, упоряд. О. Дзюбан. – Львів, 2001. – С. 298–300.
46. Н.Н. Засуд у процесі в Самборі // Свобода. – 30 липня 1935. – ч. 175.
47. Н.Н. Увага! Хто знав Николяка Василя // Галицька зоря (Дрогобич). – 1991. – 12 червня.
48. ОУН в 1941 році. Документи. В 2-х ч. Ч.1. / [Упорядники О. Веселова, О.Лисенко, І. Патриняк, В. Сергійчук. Відп. ред. С. Кульчицький]. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2006. – 336 с.
49. Попів І. Пам’ятаймо своїх героїв / Ігор Попів // Гомін Волі. – Стрий, 1991. – 29 червня. – С. 3.
50. Попів І. Це наше село, це наша Україна / Ігор Попів // Рідне поле (Стрий). – 2002. – 26 листопада.
51. Содоль П. Українська Повстанська Армія,1943-49. Довідник ІІ. / Петро Содоль. – Нью-Йорк, 1995. – 295 с.
52. Сольчаник Андрій Даріян. Українська гімназія ім. Івана Франка в Дрогобичі / Андрій Даріян Сольчаник // Дрогобиччина – земля Івана Франка : Зб. геогр., іст. і етнограф. матеріалів./ Головний ред. колегії Л. Луців . – Т. I. – Нью – Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1973. – С. 444–466.
53. Турмис В. Громада вшанувала героя / Володимир Турмис // Галицька зоря (Дрогобич). – 2012. – 3 серпня. – С. 2.
54. Тустанівський В. Підпілля в Дрогобиччині / Володимир Тустанівський // Дрогобиччина – земля Івана Франка : Зб. геогр., іст. і етнограф. матеріалів / Головний ред. колегії Л. Луців . – Т. I . – Ню – Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1973. – С. 91–107.
55. Українська жінка у визвольній боротьбі (1940–1950 рр.): Бібліографічний довідник / [Упорядник Н.П. Мудра]. – Вип. 1. – Львів: Світ, 2004. – 192 с.
56. Ханас В. «Нам дзвони не грали, коли ми вмирали» (Участь мешканців Верхніх Гаїв у національно-визвольних змаганнях 30-50-х років ХХ ст.) / Володимир Ханас // Бойки. Видання науково-культурологічного товариства «Бойківщина». – 1998–1999. (7–12/98, 1–12/99 (53–70). – С. 33–40.
57. Ханас В. Село Гаї Верхні крізь призму століть (короткий нарис історії та культури населеного пункту від найдавніших часів до 50-х рр. ХХ ст.) / Володимир Ханас. – Дрогобич: Коло, 2009. – 80 с.
58. Черевко В. Руханково – спортове Товариство «Сокіл» в Дрогобичі / Володимир Черевко // Дрогобиччина – земля Івана Франка : Зб. геогр., іст. і етнограф. матеріалів / Головний ред. колегії Л. Луців . – Т. I . – Нью – Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1973. – С. 592–596.
59. Яців В. Дрогобич – місто нафтового басейну у воєнних роках 1929–1944 / Володимир Яців // Дрогобиччина – земля Івана Франка: Зб. географ., іст. і етнограф.-побутових мемуарн. матеріалів. – T. ІІІ. – Нью – Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1986. – С. 87–98.
60. Яців В. Дрогобич під двома окупаціями 1939–1944 / Володимир Яців // В боротьбі за Українську Державу. – Вінніпег, 1990. – С. 873–875.