Щодо правого повороту в європейській політиці
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 31 Січ 2024 в 23:36
Сергій Чаплигін (філософ, Київ)
Щодо правого повороту в європейській політиці
6-9 червня 2024 року пройдуть вибори до Європарламенту. Європейці обиратимуть 720 євродепутатів, які представлятимуть їх у Брюсселі.
Всі опитування свідчать, що право-консервативні партії все більше завойовують прихильність виборців.
Чому консерватизм стає затребуваний в Європі?
У першу чергу як відповідь на виклики імміграції та кризу ідентичності .
Вже сьогодні серед усіх проблем на загальноєвропейському рівні, що викликають занепокоєння громадян ЄС, перше місце займає імміграція,.
Згідно з даними науково-дослідного інституту релігії та суспільного життя Pew Research Center у Європі до 2030 року кількість мусульман зросте на третину – з 44,1 млн. жителів (6% населення), до 58,2 млн. жителів (8% населення).
Наприклад, у Бельгії кількість жителів, які сповідують іслам, зараз становить 6% від усього населення, а до 2030 року їхня кількість становитиме вже 10,2%. У Франції кількість мусульман збільшиться з 7,5 до 10,3%.
До 2050 року більше 10% населення Європи складатимуть вже саме мусульмани. І надалі пропорція продовжить змінюватись на користь тих, хто сповідує іслам.
Тут питання світоглядне.
Якщо ліво-ліберали вірять у химери епохи Просвітництва – суспільний прогрес та розвиток особистості, то консерватизм прямо говорить про природну схильність людини до прояву різних пристрастей, її егоїстичність та жадібність.
Тому, як показав досвід, “лівий” підхід до природи людини погано уживається з необхідністю обмежувати в’їзд іммігрантів або їх депортацією, адже, на думку ліваків, всі вони рухаються добрими намірами і стануть основою розвитку Європи, тим більше, що вони зміняться під впливом місця свого нового проживання.
Консервативний ж погляд дозволяє побачити в кожному новоприбулому потенційну загрозу.
Тим більше консервативна інтерпретація свободи та ставлення до питання рівності вдало фіксує необхідність поділу (в першу чергу правового), між статусом громадянина та становищем іммігранта.
Це і є тією необхідною умовою збереження того рівня свобод та соціальних гарантій, які багато поколінь європейців домагалися власною боротьбою та наполегливою працею, і яку шукачі кращого життя хочуть отримати просто так, – лише за фактом свого приїзду.
Тому хвиля імміграції, що наростає, надає класичним консервативним ідеям велику політичну привабливість.
Адже високий рівень соціальних гарантій в Європі починає акцентувати поділ за принципом “свій-чужий”. Бо європейців вже не на жарт хвилює питання, чому їхні податки мають йти на допомогу вихідцям з Азії та Африки.
В США не тільки міграційні процеси, а й зміни в етно-конфесійному складі населення країни істотно впливають на політичні реалії, шо сприяє згуртуванню білого населення навколо традиційних консервативних цінностей.
З одного боку, це посилює у довгостроковій перспективі позиції Республіканської партії та сприяє наростанню консервативної риторики у партійному порядку.
Криза ідентичності, з якою більшість країн стикаються сьогодні, у наступні роки лише посилюватиметься.
А людський розум завжди вимагає орієнтири та смисли.
І у відповідь на знеособлений колективізм соціалізму і не менш знеособлений індивідуалізм лібералізму, консерватизм пропонує співвідношення людини з історично сформованою спільнотою, причетності до моральної єдності та можливості усвідомлення своєї ролі у досягненні спільного блага.
Це є особливо актуальним для України з потребою чіткого визначенням етично-ціннісної орієнтації в політичному просторі та формуванні ідеологічної консервативної платформи.
N.B.
І наостанок.
Ліво-ліберали часто звинувачують консерватизм у реакційності. Але консерватизм ніколи не виступав проти змін. Адже нікому не спаде на думку відмовлятися від інновацій, які підвищують якість життя. Проте далеко не всі готові платити за це змінами у самій структурі соціальної реальності.
Тому чим радикальнішими будуть зміни в майбутньому, тим більш актуальним буде консервативне ставлення до якісної зміни життя. Особливо зараз, коли покоління, не готові прийняти новий порядок, ще не заміняться тими, хто іншого життя просто не знає.
То яке відношення консерваторів до прогресу?
По-перше, будь-які об’єктивні тенденції, які тягнуть людей до чогось, завжди можуть бути переглянуті.
По-друге, люди не можуть і не повинні бути рабами економічних відносин чи технологій та що їхній світ – це якась функція прогресу.
(Інша річ, що уявлення про прогрес може змінюватись. Скажімо, для консерватора XVIII століття слова “прогрес” та “суспільний розвиток” асоціювалися в першу чергу з руйнуванням феодально-клерикальної структури суспільства, а вже для консерватора XX століття прогрес асоціюється насамперед із втручанням держави в економіку, посиленням бюрократії, зменшенням свобод, відсутністю справедливості тощо).
То як консерватори розуміють розвиток?
Як збереження ідентичності.
Не може називатися розвитком те коли суспільство чи нація втрачає своє обличчя, свій культурно-цивілізаційний вимір, своє ціннісне ядро, свій ціннісний світ та пріоритети та стає іншим суспільством. Бо це вже не розвиток, а мутація.
За умови тенденції радикальних перетворень консерватизм завжди буде затребуваний у своєму споконвічному сенсі – як засіб захисту.
