Михайло Мухин “Сучасні українські поети”
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 26 Вер 2021 в 20:59
Михайло Мухин
Сучасні українські поети
Блискуча студія про джерела українського вісниківства
Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова розпочинає публікацію знакової праці знакового автора українського націоналізму Михайла Мухина (К.Гридня) «Сучасні українські поети» (1936), підписаної псевдонімом «Читач». Ця книга стала одним із найяскравіших маніфестів вісниківства як ідеологічного і культурного явища. В ній зосередженя всі його головні ідеологеми, тому ця студія багато пояснює щодо світоглядних джерел та естетичних устремлінь українського вісниківства. Тому цю працю так старанно обминають науковці з неоліберального табору, які прагнуть затуманити ідеї націоналізму в міжвоєнній українській культурі й літературі зокрема. Фотокопії книги зробив Дніпровський осередок нашого Центру (керівник Максим Дорофеєв).
Додаємо коротку довідку про автора. Михайло Мухин (1894 – 1974) – літературознавець, критик, перекладач, публіцист; псевдоніми: К.Гридень, Читач, Рецензент, Подорожній. Народився у Києві, навчався в знаменитій українській гімназії В.Науменка. Дружив з М.Рильським та Ю.Русовим. Студіював у Київському університеті на романо-германському відділенні. Включився в національне відродження під час Національної Революції. Друкувався в тодішній київські пресі, зокрема в літературному журналі «Шлях», де був надрукований його з М.Рильським переклад комедії Ш.ван Лемберґа «Пан». Емігрував разом із Армією УНР спочатку до Польщі, потім – до Чехословаччини. Жив у Празі та Подєбрадах. Став співзасновником Центрального союзу українського студентства, редагував його пресовий орган – журнал «Студентський вістник» (1921 – 1931), який поступово перейшов на націоналістичні світоглядні позиції і став однм із головних явищ вісниківства. М.Мухин згодом зблизився із ОУН і до кінця життя працював в річищі націоналізму, друкувався в оунівських виданнях. Паралельно він вів півпрацю із львівським «Літературно-науковим вістником», що виходив за редакцією Д.Донцова, і став його чільним автором у 1930-х рр. Як літературний критик М.Мухин був виразником чіткого націоналістичного мислення, і тому його творчість доповнювала художню літературу вісниківства (Є.Маланюк, Ю.Липа, М.Грива, Л.Мосендз, О.Ольжич та ін.). Певною мірою він доповнював Д.Донцова як провідного теоретика вісниківства. Водночас саме М.Мухин переніс естетичні традиції неокласики на ґрунт укранської еміграції
Головні студії М.Мухина цього періоду: «Українські мотиви у літературі польській та московській» («Книголюб», 1928, кн. 3/4) «Українські мотиви в польській літературі останніх років» (там само, 1929, кн. 1/2) і «Україна в московській літературі останніх років» (там само,1930, кн. 1), а також «Україна у французькій літературі 1920–1930 рр.» («Студентський вісник», 1930, ч. 11/12), «Нова література щодо українського питання в совєтській імперії» (там само, 1931, ч. 1/2). «В. Сухино-Хоменко. Обман і банкрутство українського націоналізму: Історико-публіцистичні нариси» («Літературно-науковий вістник»,1929), «Слідами царату: національна політика більшовиків» (там само,1930), «Письменниця московського Ульстеру на Україні. “Рассказы” Ольги Форш» (там само,1931), «Драгоманов без маски» (там само,1934-1935) та «Більше світла: М. Драгоманов (1841–1895) на тлі своєї доби» («Самостійна думка»,1935 – 1936). Продовжуючи і розвиваючи ідеологічну лінію Д.Донцова, М.Мухин взявся докладно пояснити причини й негативні наслідки культу М.Драгоманова та його ідей в українській культурі, його студії на цю тему вражають фактологією явища та логікою його критики.
У середині 1930-х рр. М.Мухин переїхав на Закарпаття, щоб приєднатися до процесу пробудження національної свідомості українців, які протягом століть зазнавали мадяризації. Сюди він приніс ідеї вісниківства й неокласицизму, своїм потужним інтелектом згуртував навколо себе молодих літераторів, деякі з них стали згодом відомими культурниками і письменниками: Зореслав, І. Ірлявський, І. Кошан, С. Росоха, М. Лелекач та ін. Після падіння Карпатської України М. Мухин через Відень повернувся до Праги й працював у журналі та видавництві «Пробоєм» (1939 – 1943), який також стояв на націоналістичниз засадах. Під час війни його забрали на примусові роботи в Німеччину, де він залишився до кінця життя.
Після Другої світової війни М.Мухин співпрацював із ОУН С.Бандери, друкувався на сторінках журналу «Визвольний шлях», де вийшли його цінні розвідок-есе «З життєпису академіка А. Кримського», «Професор Михайло Грушевський», «Іван Франко як критик політичних поглядів М. Драгоманова», «Космополіти і націоналісти» та ін.
Спадщина М.Мухина до сьогодні залишається не зібраною і не перевиданою і чекає на своїх дослідників.
Олег Баган,
керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова