Польща, історія і Тарас Шевченко
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 09 Лис 2023 в 21:33
Василь Лаптійчук (політолог, Київ)
Польща, історія і Тарас Шевченко
Годі переоцінити допомогу Польщі Україні після віроломного нападу росіян. Це безпосередня військово-технічна допомога, забезпечення транзиту й надання прихистку майже мільйону українських громадян (більше – лише в Німеччині). Проте ігнорувати деякі тенденції до погіршення польсько-українських відносин було б так само нерозумно, як від самого 1991 року не помічати приготувань Москви до повернення – у той чи інший спосіб – контролю за Києвом. Власне, протягом останніх кількох місяців в зазначеному контексті відбулося кілька знакових подій:
Прем’єр-міністр М. Моравецький заявив, що Польща більше не даватиме Україні зброї, натомість зосередиться на збільшенні власних оборонних потужностей.
Міністр розвитку та технологій В. Буда повідомив, що уряд забороняє не лише імпорт, а й транзит українських зернових своєю територією Польщі. Рішення уряду РП суперечить договору України з Європейським Союзом, частиною якого є й Польща.
З дозволу уряду Польщі, польські перевізники, фактично, заблокували пропускні пункти на кордоні з Україною, припинивши український транзит. Що теж суперечить договору України і ЄС. У разі, якщо польські перевізники у неправовий спосіб не ліквідують українських перевізників, блокування, цілком імовірно, може поширитися й на транзит військової техніки та зброї, що прямує від країн Контактної групи в Україну. Або вже поширилось.
На довершення, Варшава у розпал кривавого протистояння українців з росіянами вирішила «підняти» одне з найвразливіших питань двосторонніх відносин – Волинську трагедію, це коли 1943 року на Волині відбулися взаємні масові етнічні чистки поляків (Армія Крайова) і українців (УПА) за участю радянських партизанів. Заступник міністра закордонних справ Польщі П. Яблонський, фактично, поставив Україні ультиматум: якщо Україна не надасть Польщі дозволу на ексгумацію загиблих на Волині поляків, то Варшава не дозволить Україні вступити в ЄС.
Історія – двосічний меч. Мабуть, немає на планеті двох сусідніх народів, між якими б не було війни або, просто, не воювали один проти одного. Як правило, за землю. Часто, по-звірячому вирізаючи все живе. Питання в тому, що хто хоче витягнути з історії. Це якби на Польщу напало кілька країн Західної Європи, а Україна в цей час заблокувала Польщі пропускні пункти й почала вимагати звіту про знищення українців від періоду Данила Галицького до російсько-польської операції «Вісла», включно з періодом окупації всієї Лівобережної України в минулих століттях. Але ж ми – не такі.
Царська й радянська Росія вбачала для себе смертельну загрозу від союзу поляків і українців. Сотні років російські історики, інструктори й пропагандисти добирали для висвітлення тенденційні події й щось вигадували. Усе це розбивалося, мов вода об камінь, щоразу, коли українці й поляки спілкувалися між собою без урядів і істориків. Насправді, у наших відносинах набагато більше позитивного, ніж того, що роз’єднує. 990 тисяч українців, яким надали притулок поляки, підтвердять.
Росіяни давно вивчили сильні й слабкі сторони демократій і працюють безпосередньо з виборцями. У США узагальненим образом трампівського виборця є «техаський фермер». У Польщі прихильником праворадикальних партій є «селянин, що перебуває під впливом ксьондзів». З іншого боку, саме селяни в побутових відносинах завжди є найщирішими й найгостиннішими. Студентом КДУ був місяць у Кракові в складі університетського будзагону. Приязніших і скромніших людей, ніж польські солдати – вихідці з села, з якими ми разом вантажили «вореки» з борошном на мукомольній фабриці, не зустрічав. Тобто, і в польському селі – не все так погано.
Тарас Шевченко, що жив у період, коли більша частина України перебувала в складі Польщі, у розумінні й тлумаченні поляків пройшов певну еволюцію, проте незмінним у пері провидця залишалася тема «ксьондзів». Так, у творі «Ще як були ми козаками…» (продовження цитати) «…А унії не чуть було, Отам-то весело жилось!».
Інша цитата з того ж віршу, який ще називають «Полякам»:
«Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!»
Шевченко був переконаний у значному потенціалі українсько-польської дружби, в її існуванні, проте, як бачимо, ідентифікував джерело небезпеки в релігії, яка на той час і була, власне, ідеологією, яка, в свою чергу, звісно ж, генерувалася з-поза меж як Польщі, так і України.
Насправді, мало що змінилося, крім залежності урядів від виборця, у тому числі, від гостинного польського селянина.
Яких ще порад треба для того, аби зробити польського селянина ще більшим другом України?