Польща і можливості війни на cході

Текст надрукований у виданні: Український націоналізм: історія та ідеї : Науковий збірник.  –  Дрогобич: НІЦ ім. Д.Донцова, 2014 – Вип. 2.

 

Б. Дніпрянський

[Макар Кушнір]

 

Польща і можливості війни на cході

 

 

Десятий рік минає, як, відновлена при підтримці Антанти, Польща збройною силою захопила великі терени українські, білоруські та литовські і закріпила свої східні кордони. За цей час на міжнародному форумі сталося чимало змін. Нині Поль­ща вже не може спекулювати на змаганнях держав переможців за всяку ціну зне­силити її західну сусідку Німеччину. Сьогодні світ водночас перестав вірити в те, що Польща є заборолом Европи супроти большевизму; польським імперіялістам вже не так легко під притокою боротьби проти совєтської небезпеки провадити політику від­новлення яґайлівської Польщі.

А був час, коли вона саме під такою притокою захопила українські та біло­руські землі. Тоді навіть частина українців повірила в можливість утворення української держави за Збручем із польською підмогою. Однак події виразно посвід­чили, що польський імперіялізм старався використати ідею української державности з метою поширити своє панування на українських землях. Тому важко припустити, щоб українські патріоти ще раз відважилися проливати свою кров за польську дер­жавність.

А все ж не слід забувати, що збройний конфлікт може вибухнути на Сході Ев­ропи, куди скоріше, якби ми собі того бажали, а головне – незалежно від того, чи ми хочемо таких подій, чи ні. І хоч саме останніми роками почали скрізь поширю­ватися ілюзії про загальний мир у цілому світі та про замирення Европи на засадах утворення паневропейської спілки, українцям усе ж не можна захоплюватися такими концепціями не тільки тому, що вони утопійні, але передусім тому, що вони не розв’язують долі Східної Европи, а головне, засуджують українську націю на сучасне поневолення. Та крім того, важне те, що справжня дійсність зовсім не вкладається в річище поширюваного пацифізму. Наприклад, Совєтський Союз і собі голосить про мирну політику, а тим часом підтримує Комінтерн, який зовсім не за світовий мир змагається. А водночас совєтська влада вживає всіх зусиль, щоб себе економічно унезалежнити від капіталістичних держав, як також намагається так зміцнити власну мілітарну силу, щоб пролетарська диктатура могла витримати навіть затяжну війну супроти всіх можливих своїх ворогів.

Знову ж хиба – Польща не галасує про політику миру, а проте озброюється до зубів та готується до майбутньої війни, витрачаючи на військові справи понад 40% цілого свого бюджету! Керманичі сучасної Польщі числяться з небезпекою, що совєтські республіки можуть з часом досягнути такої господарської та мілітарної могутности, яка забезпечить їм перемогу в війні. Ця небезпека стоїть перед Польщею тим більше, що вона сама опинилася сьогодні у надзвичайно скрутному положенні. Ото­чена на Заході такими економічно могутніми державами, як Німеччина та Чехословаччина, а також відірвана совєтською монополією зовнішнього торгу від східньоевропейських та азійських ринків, Польща робила спроби продертися на Бал­кани на півдні та до балтійсько-скандинавських країн на півночі. Але й тут вона зазнала невдачі, бо Европа взагалі все ще переживає затяжну господарську кризу, а тому дуже важко Польщі в тих умовах нечуваної конкуренції здобути нові чи на­віть затримати при собі старі ринки збуту. Тому саме польська промисловість та рільнича продукція розвиваються надзвичайно пиняво, польський торг переживає хронічну стагнацію, а польський торговельний та платіжний баланс виказує значний пасив. Разом із тим у країні відчувається величезна недостача капіталу, бо міжна­родні банкіри з різних причин не відважуються дати позичку Польщі або вкладати гроші в польські підприємства.

Санаційний табір, що захопив владу у свої руки з метою рятувати Польщу, за чотири роки панування не спромігся оздоровити польську господарку. За цей час у країні піднеслася загальна дорожнеча, безробіття щораз збільшується, а вну­трішнє політичне становище країни так заплуталося та ускладнилося, що Польща, здається, знаходиться напередодні нових політичних чварів. Що більше, санаційний табір не має жодної програми, а тому лише тупцює на місці. Не дивно, що чимало чужинців не можуть зрозуміти, що саме за режим у Польщі, та яких авантюр треба остерігатися. Адже ніхто не сумнівається, що в Італії панує фашистська диктатура, або що в Південнославії* є режим мілітарної диктатури. Польщі формально ще не скасовано режиму парламентської демократії, а фактично запанувала військова влада. І от цілий світ вичікує як саме буде розв’язано цю польську загадку. Не виключено, що змінять конституцію та виборчий закон у той спосіб, щоб влада й надалі залишилася в руках полковників, а санаційний табір здобув би собі більшість у но­вому сеймі на підставі запровадження певних виборчих курій та зменшення пред­ставництва від національних меншин. Проте не буде це для Польщі виходом із скрут­ного положення, бо ж на ній тяжить не лише господарська криза, а чи не в більшій мірі нерозв’язана національна проблема та небезпечні соціяльні антагонізми. Не слід забувати, що Москва дуже уважно придивляється до подій у Польщі і старається з середини розкладати польський організм та знесилювати його, а зокрема, затриму­вати збройний виступ Польщі до того часу, поки Совєтський Союз не зміцніє та не сконсолідується до бажаних розмірів. Бо комуністи переконані, що час працює на користь пролетарської диктатури, і що, навпаки, сучасна Польща поволі котиться у провалля. Звичайно, лише майбутнє покаже, чи мають під собою ґрунт такі тверд­ження та надії. Не слід забувати і про инший поширений погляд, що, власне, проле­тарська диктатура не дасть ради собі з різними труднощами й закінчить тою чи иншою катастрофою.

Було б помилкою твердити, що сучасна Польща взагалі відмовилась від думки врятувати себе від небезпеки з боку большевизму новим збройним виступом проти Совєтського Союзу. Адже протягом ближчих двох років (закінчення п’ятилітки!) Поль­ща ще має деякі шанси виграти війну та забезпечити чи навіть поширити свої східні кордони. Проте не виключено, що Польща, рятуючи таким чином себе від москов­ської небезпеки, може сама опинитися під пануванням пролетарської диктатури. Треба брати до уваги й таку можливість, як рівно ж і те, що тоді Европа, пере­лякана поширенням большевицького панування, змушена буде чинно та спільними силами виступити проти пролетарської диктатури з метою належного розподілу та замирення Східної Европи.

Лише ті можливості вистачають для ствердження, що українська визвольна боротьба не може й не повинна пов’язуватися з Варшавою або Москвою. А инших можли­востей є ще чимало. Наприклад, є ймовірним, що і в Совєтському Союзі, і в Польщі можуть вибухнути революційні події навіть без військового конфлікту.

Ми українці повинні брати до уваги всі можливості, щоб події не заскочили нас несподівано, щоб українська нація спромоглася використати їх для свого ви­зволення. Поборюючи в засаді всяке полонофільство чи русофільство або совєтофільство, бо всі подібні концепції суперечать ідеї української великодержавності, слід нам знати, що лише шляхом національної революції та збройної боротьби українська нація здобуде собі волю, доцільно використавши ті чи инші події, і відповідно до того поступати.

 

       [Розбудова нації. – 1930 р. – № 5-6].

 

 

* Югославії – Ред.