Подвійна гра Віктора Орбана

Василь Лаптійчук (політолог, Київ)

Подвійна гра Віктора Орбана

             Угорщина має надто сумний досвід минулого століття участі в міжнародних аферах, аби зараз «просто так» ризикувати зазнати чергового геополітичного фіаско. За результатами Першої світової Угорщина втратила 32% етнічних угорців разом з територіями, які вони населяли. Для повернення хоч чогось напередодні Другої світової Будапешт пішов на союз з гітлерівською Німеччиною та її союзниками – Італією й Японією. Завдяки союзу з агресорами впродовж 1938-1939 років Угорщина захопила Карпатську Україну. Протягом 1940-1941 угорська армія вторглася в Румунію й Югославію. Упродовж ДСВ угорці брали активну участь у війні в Україні, зокрема, відзначилися такою жорстокістю, яка в той час на нашій землі була властивою лише їм і російським «добровольчим» арміям «козаків». Проте, тримаючи ніс за вітром, 1943-го після поразки під Сталінградом і виходом з війни Італії, угорці почали шукати інших партнерів. 1944-го Будапешт повів таємні переговори з Москвою й наказав армії припинив бойові дії проти союзників.

         «ВЧАСНО ЗРАДИТИ – ЦЕ ПЕРЕДБАЧИТИ» стало символом зовнішньої політики Угорщини ХХ століття, тож було б наївно вважати, що Будапешт триматиметься за союз з Москвою, якщо побачить її слабкість. Більше того, угорський уряд від самого початку, крім плану «А» (фактичний союз з РФ й окупація України, в разі її поразки, розпаду, внутрішньополітичного хаосу) мусив мати й план «Б», тож вважати фактичний, хоч і неформальний, геостратегічний союз між Угорщиною й Росією «вічним» немає жодних підстав. Тим більше, за умов, коли «Київ за три дні», як обіцяли росіяни, перетворився на дедалі потужнішу й упевненішу військову, економічну й політичну підтримку з боку розвинених країн світу, до яких хотіла б належати й Угорщина.

        Теперішня зовнішньополітична активність Орбана, включно з його візитом на «саміт» у Пекіні, куди з’їхались лідери й вожді переважно малорозвинених і малодемократичних країн, безперечно, є елементом нової угорської гри: Угорщина не лише надійний союзник НАТО, але й пішла далі – її політичний лідер грає роль європейського розвідника в стані агресора та його потенційних союзників. Поза сумнівом, після повернення з Китаю Орбан розповість партнерам по Альянсу багато «конфіденційних» речей і особистих вражень. Насамперед, США. Така доля політиків і націй, які через союз із агресором вирішують поживитися кривавою здобиччю.

Москва, яка має розгалужену мережу інформаційного контролю в Угорщині, повинна щось запідозрити. І буде мстити. Звичайно, відносини Орбана з Кремлем формально не є глибокими, «він їм підписки не давав», тож труїти угорського прем’єра, точно, не будуть. Але й не залишать справу просто так. Першими симптомами, що «бджоли про щось здогадуються», стане пошук «Роспотребнадзором» води в угорському вині й бацил в «Унікумі». Якщо Орбан після цього не поклянеться кров’ю у вірності, то на російсько-угорській «Дружбі» може статися аварія, й нафта піде кудись не туди. Але угорці, що від самого початку вели подвійну гру, готові й до таких поворотів: Будапешт першим уже заявив, що Угорщина може обійтися без російських нафтопродуктів. Вчасно зрадити – це передбачити.