Лист до тих, хто досі вагається
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 28 Чер 2025 в 22:06
Лист до тих, хто досі вагається
Я не знаю твого імені.
Не знаю, де ти живеш, чим займаєшся, у що віриш.
Але я знаю одне — ти живеш у цій самій країні, де щодня гинуть люди.
І це вже робить тебе частиною всього, що відбувається.
Навіть якщо ти не в броніку.
Навіть якщо твої руки не тримали зброї.
Навіть якщо ти не бачив смерті в обличчя — вона все одно стоїть за твоїм плечем.
Бо це — твоя країна. Твій фронт. Твій час.
І зараз — твій вибір.
У всіх наслідків є причини.
І дуже часто ці причини — мовчання.
Небажання “втручатись”.
Бажання залишитись осторонь.
Але осторонь уже не існує.
Тупість страшніша за ворога.
Бо ворог іде прямо.
А байдужість підкрадається з тилу.
Вона не рве м’язи — вона точить кістки.
Інфантильність — це завжди боляче.
Легковажність — завжди дорого.
І знаєш, що найгірше?
Що ми з цим уже стикались.
У 2014-му. У 2022-му. Вчора. Сьогодні. Завтра.
І кожного разу, коли хтось “не готовий”, інші кладуть за нього життя.
Час лупати до ядра.
До самої основи. До себе. До хребта.
Ти не мусиш бути солдатом.
Але ти мусиш бути на своєму місці.
Ти або тримаєш лінію — або її ламаєш.
Або допомагаєш — або відтягуєш вниз.
Або говориш — або мовчанням вбиваєш.
Я не знаю, що має в’єбати,
щоб зрозуміли важливість мови.
Це не про літературу.
Це про межу.
Це про “свій” чи “чужий”.
І коли ти вибираєш мову агресора — ти не помиляєшся.
Ти капітулюєш.
А мова — це ще один окоп.
І ми маємо тримати його так само, як Бахмут, як Куп’янськ, як Азовсталь.
Ти або в армії.
Або для армії.
Інакше — тебе просто немає.
Це не агресія. Це відповідальність.
Ми не просимо надлюдського.
Ми просимо дії.
Волонтерства. Донатів. Участі. Слів. Свідомості.
Будь-чого, що зміцнює нас, а не розхитує.
Бо якщо ти нічого не робиш — значить, ти дозволяєш.
А хто дозволяє — той теж несе відповідальність.
Тому встань.
Не через страх. А через гідність.
Бо якщо ти ще живий — значить, ще маєш шанс стати на бік життя.
