Дух нашої давнини: Передмова
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 25 Кві 2016 в 0:01
Ця книга Д.І.Донцова була вперше надрукована у Празі в 1944 р.
Вихідні дані: Дмитро Донцов. Дух нашої давнини. – Прага: 1944 р.
В 1951 році автор випустив друге видання цієї книги в Мюнхені. В ньому зроблено кілька невеликих доповнень, відзначених самим автором як вставки. Наш текст подано за цим виданням.
Дмитро Донцов
Дух нашої давнини: Передмова
«Із яких причин і через кого спустошена земля наша?» – питання, що ставив собі Величко, ставимо тепер і ми по новій Руїні, по страшних літах большевицького панування на Україні. Козацький літописець бачив Україну, на яку наїхав ворог, з «градами і замками безлюдними», з «полями запустілими, непотрібною лядиною зарослими». Такою бачив її в 13 віціСерапіон, коли її звоював «язик немилостив і землю нашу пусту сотворйша, і гради наші пліниша, і церкви святия разориша, і братію нашу убиша, і порабощени от іноплеменник» були ми так, як і за большевизму.
Звідки впало це рабство? З яких причин «лицарські сини» обернені – за виразом Шевченка – в «свинопасів» і «хамових синів»? Чому їх, як Навином ворожі народи, обернуто в «дроворубів і водоносів» вибраного племени, в гелотів? Чому і за що звалилися на нас ці апокаліптичні часи? Бо, як і за Серапіоcа. повинен нас огортати страх «не ради самого бідствія», а «ради вини бідствія, то єсть гріхів».
Дослідити «вину бідствія», що впало на нас – мета цієї книги.
Ця книга є дальший розвиток писаного мною в попередні роки. В творах: «Модерне москвофільство», «З приводу одної єресі», «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», «Підстави нашої політики», «Націоналізм», «Політика принципіяльна і опортуністична» й ін. намагався я вирвати українську думку з пут сателітства, ворожого великим гаслам, на шлях сепаратизму, окремішності, що вів до власних цілей, висував вимогу атрофованого у нас майже духа комбативності, що його заступив у нашій інтелігенції ідеал «сірої буденної праці», защепленої вихолощеним марксизмом, капітулянтською драгоманівщиною і галицьким «реалізмом».
Ідеї цієї книги – засадничо інакші від ідей демократії, клясократії або націократії. Ці останні рвуть з духом нашої давнини – як драгоманівці, висуваючи гасла інтернаціональної демократії, марксизма, прудонізма чи соціалістичного російського народництва (Маркс, Лавров, Чернишевський і ін.); намагаються погодити свій «націоналізм» з ідеями Грушевського і Драгоманова, з ідеями західньо-європейського парламентаризму («Націократія») або, як консерватисти, тримаються інтернаціонально-демократичних ідей «братерства народів» (програма «союзу трьох Русей»), далеких нашій історичній давнині. Їм протиставляю ідею ієрархізованої суспільності.
Відмінна є й ідея цієї книги про провідну верству. Базою творення цієї верстви є для мене не мітичний «демос», не маса (демократія), ані та чи інша кляса («клясократія»), ані партійно-політична програма (націократична монопартія), лише – каста «луччих людей», як каста оперта на чужій всім згаданим течіям засаді суворого добору й чистки, на засаді персональної моральної якості. Репрезентувати націю має, на думку цієї книги, не «трудова інтелігенція», не кляса хліборобів, не монопартія, лише окрема верства «луччих людей». Ні демо-кратія, ні клясо-кратія, ні націо-кратія, лише аристо-кратія, каста ліпших людей.
Під кастою розумію тут не щось подібне до замкнених каст Індії, лише щось інше. Під правлячою кастою, під «аристократією» розумію щось подібне до ордену, окрему положенням у суспільстві й духом верству «луччих людей», як їх звала ваша старовина, верству, яка поповнялася б вихіднями з усіх станів суспільства на підставі суворого добору ліпших, а з другої сторони суворим переціджеиням, «чисткою» охороняла б свою духову й моральну вищість і чистість, свою форму й силу.
Таким уняттям основної проблеми нашого часу виходить ця праця поза межі нашої національної проблеми, зачеплюючи найважнішу проблему загально-європейську, яку еспанець Ортега-і-Гассет схарактеризував яккризу провідних верств, як кризу «віку мас», я б сказав – віку голоти,
В аспекті негативнім я зачеркнув проблему касти в першій моїй окремій публікації – «Модерне москвофільство» в Києві, дальше в книзі «Де шукати наших традицій». Ідею кастовості я лянсував у статтях «Партія чи орден», «Козак із міліона свинопасів»; також у ряді статей і заміток, присвячених боротьбі з демократичною елітою. В вересні 1938 я писав:
«Об’єднати розпорошені енергії нашого загалу в однодумну й карну цілість зможе тільки нова каста нових людей, з новою думкою, з новими організаційними ідеалами… Активна верства, що об’єднає націю, вийде не з вибору, а з добору… Створити цю нову касту – завдання нашого часу».
Дальше, я розвивав детальніше ту ж ідею в «Батаві».
«Язик немилостив», большевизм, обернув Україну в рабство. У себе він робив усі зусилля, щоб високо тримати ідеї панівної нації, які давали їй силу: культ власної державності, імперіялістичний розгін, дух комбативності, завойовництва, расової вищості, традиції питомого Росії історичного устрою – абсолютизму й сильної, окремої від маси, провідної верстви. На Україні ж старався большевизм знеславити і зогидити все, що давало силу нашому національному організмові: всі славні спогади минулого, шляхетну гордість вільного народу, його завзяття, предківську мудрість, власну правду, правду не рабської, лише зієрархізованої, з окремою провідною верствою суспільності.
З допомогою наших перевертнів або «інтернаціоналістів» усіх сортів (лівих і правих), зганьбив большевизм тавром «вузького шовінізму», «провінціялізму», старомодної «романтики», «ретроградства», «відсталості», «схолястики» чи «середньовічного фанатизму» – всі вартості, які надавали нашій історії блеск і силу, щоб убити в нових поколіннях спогади минулого, слави, обернути їх у безбатченків, у голоту, положенням і психікою, зробити з нації плем’я гелотів. Зняти з колишніх наших чеснот це ганьбляче тавро і привернути їм їх блеск, зробити з них дороговказ майбутнім поколінням, поставити на місце скастрованої «мудрости» ідеологів гелотів традиції вільної нації, витягнути зпід намулу байдужності і злоби наші історичні спогади й дати образ збудованої на них нашої правди в нашій хаті, – накреслити ідеал нової суспільності, обрис і основні прикмети її провідної касти, її суспільної організації стараюся я в цій книзі. У перших розділах я зупиняюся над причинами упадку провідних верств взагалі, над причиною упадку козацького панства й демократичної «еліти» 1917 р. Дальше – над прикметами, які повинна мати провідна каста і над основними засадами кастової суслільності.
Не маю наміру погодити з собою своїх противники, тому не злагіднюю тону цієї книги. Говорячи за Вишенським: «научился от Христа істини без похлібства лож ложю, вовка вовком, злодія злодієм, розбійника розбійником, дявола дяволом звати». Писав цю книгу для немногих, бо немногим лиш дано звершити многе; бо, кажучи словами клірика Острозького, «не випадає говорити й радитися з слабими про силу, з сліпими про світло, з розбійниками про мир і згоду, з безсоромними про побожність». Звертаюся не до безсоромних і розбійників, а до шляхетних; не до сліпих і дурних, а до мудрих і зрячих; не до слабих і трусів, а до мужніх. До тих, які покликані створити нову касту «луччих людей» – єдиний маяк у божевільнім хаосі нинішнього дня.
Автор.
Серпень 1943
Дописка до 2-го видання
Думки цеї книги автор розвивав в наступні роки в статтях в «Укр. кличі», Лондон, в «Українці», Париж, у «Вістнику», Нью-Йорк, в «На варті», Торонто, в «Америці», Філадельфія, і в інших, а так само в окремих виданнях, як «Хрест проти дявола», «За який провід», «Яка має бути література», «Демасковання шашель», виданих в Канаді, в Німеччині і в Аргентині, рівно ж в промовах і відчитах. Стрілися ці статті і видання, на жаль, не з полемікою, а нападами чисто гангстерського характеру на їх автора і з потоками брехні. Як раз це й свідчить про ідейну безпомічність і безпорадність табору репрезентованого Шельменками і Швейками, які – паралельно з червоними москалями – криком, інсінуаціями та брехнею намагаються здискредитувати пропаговані мною думки.
В їх кампанії нема нічого нового. Не тільки мені і моїм однодумцям немногим, а в стократ більшому за мене, – Шевченкові, – предтечі нинішніх Шельменків закидали, що «шукає ідеалів позад себе, а не перед собою», не в «современних огнях» атеїстичного матеріалізму; закидали апотеозу лицарства старої України, як вияви «п’яної музи», закидали «фанатизм», – цебто горячу віру в свою правду, «шовінізм» – цебто горяче привязання до свого, і «ненависництво» цебто обурення і гнів до загарбника; закидали виступи проти своєї «грязі Москви», проти «донощиків і фарисеїв». Боротьба з шельменківством ще не скінчилася. Ідеї традиційної, воюючої України мають бути ще більш інтенсивно ширені. Цею думкою й кермувався я, годячись на ласкаву пропозицію приятелів і однодумців, перевидати «Дух нашої давнини».
З огляду на невідповідні для всякого видання часи, випускаю цю книгу скороченою.
Звертаюся в цій книзі до тих, які відчувають в собі дух нашої великої минувшини, дух Шевченка; які, як Галайда, що повстав з Ярем – чують за плечима крила й покликання вести свій нарід «із тьми, із смрада, із неволі» до блискучого завтра.
Квітень 1950
Автор
http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Publ/Dontsov/SpiritOurAncient/Preface.html
http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Publ/Dontsov/SpiritOurAncient/2Edition.html