Бумеранг, або Дві чудові тенденції на РФ

Василь Лаптійчук (політолог, Київ)

Бумеранг, або Дві чудові тенденції на РФ

          Російська державна ідеологія періоду СРСР намагалася «переварити» в радянському казані численні сотні народів, етносів і племен, що населяли захоплену територію. Усі врешті-решт мали стати «росіянами». Серед іншого, для того, щоб «неросіяни» соромилися своєї національності, цілий інститут чи то при КДБ чи то при ЦК КПРС у Москві вигадував анекдоти, які мали б змусити «грузинів» і «молдаван» соромитися природної етнічної приналежності й називати себе «русскими». Більше всіх перепадало корінним народам Чукотки, Колими тощо, яких узагальнено називали «чукчами». І це не випадково, бо росіяни впродовж 16-17-го століть так і не змогли зброєю підкорити сибірські північні народи, і, зазнавши численних ганебних поразок у війнах з тубільцями, просто, споїли чукчів, організм яких не був знайомий зі спиртним, горілкою. Отже, чукчі як символ нескореності були більмом на оці російської історії й ідеології, тож, щоб уникнути згадок про власну ганьбу, росіяни засипали радянський народ анекдотами «про чукчів». Звісно, перепадало й іншим етносам, які стали предметом московської «денацифікації».

          Тепер воно (несподівано) повертається їм з іншого боку. Після дикунських антисемітських погромів у Махачкалі росіяни, які перед цим усіх, від бурята до карела, називали «русскими», стали запевняти, що дагестанці – зовсім не «русские» («русские – не такие!»). Після двох чеченських війн, «чеченської мафії» й публічного приниження росіян чеченцями уже самі чеченці запевняють, що вони не «русские», а «русские» також хрестяться, що вони – не чеченці. Тенденція – позитивна й схожа на початок денацифікації громадян Росії, коли ніколи не існуючі в природі «русские» знову стануть карелами, марійцями, бурятами, калмиками, тувинцями, ненцями, татарами… або, якщо захочуть, мокшанами, половцями, монголами і хазарами зі столицею в Сара Тау (Саратові).

          Ніби як випадково, саме зараз Рамзан Кадиров, вислухавши з вуст міністра освіти РФ Кравцова принизливі вибачення Москви й виправлений на вимогу Грозного текст у підручнику з історії Росії про Чечню, президент майбутньої федерації кавказьких народів зробив ще один крок на витіснення російської мови з території Ічкерії – чиновників у Чечні звільнятимуть, якщо їхні діти недостатньою мірою володітимуть чеченською мовою. Крім того, на тлі «турне» республіками Кавказу його 15-річного сина, незаконного (за законами РФ) призначеного на високу державну посаду, Кадиров наказав скоротити кількість годин на вивчення російської мови (!), а в цей час вивчати чеченську. Може, скоро припинять ловити на Донбасі Степана Бандеру й нарешті прочитають вірш тараса Шевченка «Кавказ».

         Махачкала й Чечня – це лише пробний камінь на шляху до розповзання тамтешніх народів по своїх історичних нішах. Що біднішою й безпораднішою на війні з Україною виглядатиме Росія, то швидше від неї повідвертаються всі «нацмени». Навіть Дагестан. На черзі стати «нерусскими» стоять буряти-евенки, про звірства яких в Україні стало відомо всьому світові. Тувинці – приготуватися.

          Другою позитивною ознакою є очевидне погіршення рівня життя росіян і нездатність їх ні забезпечити армію ні годувати населення людською їжею. Так, росіяни на фронті після початку похолодання уперше з початку війни стали знімати теплий одяг і взуття зі своїх убитих поплічників, а уряд РФ оголосив громадянам про чергове «покращення»: харчова промисловість агресорки планує додавати в харчові продукти білки, жири та «пюре» із комах та їхніх личинок. Зокрема, «цінні поживні речовини» будуть походити з мухи «черная львинка и ее личинок». У цьому зв’язку віце-прем’єр Д. Мантуров навіть виступив з пропозицією ««поработать с ментальностью россиян», чтобы приучить их есть личинок мух» (таке важко перекласти українською). А прем’єр міністр Мішустін минулого місяця уже й підписав спеціальне розпорядження про новий порядок розведення «мух черная львинка». Якщо одним реченням, то мова йде про державну програму РФ, спрямовану на додавання в їжу росіянам істоти, відомої українським рибалкам як опариш.

Що можна сказати? – «На правильном пути, товарищи!». До витоків!