24 лютого 2022 року
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 24 Лют 2025 в 20:47
Юрій Сиротюк
24 лютого 2022 року
24 лютого 2022 року світ мовчазно погодився, що нас більше не має
«Похорон України» символізували приспущені і зняті прапори на посольствах та їх персонал, що спішно покинув країну.
Але найбільша загадка Європи – «Україна» вже понад три роки повномасштабки і дванадцятий рік російсько-української війни чинить опір і не збирається здаватися найбільшому світовому хижаку.
Попри те, що деякі «гаранти і стратегічні союзники» вимушену підтримку України «скільки треба» надавали в форматі аби ми не дай Боже не виграли.
Відтак, вся стратегія підтримки вміщалася між сценаріями «жаху без кінця» до «жахливого кінця», – або тиха непомітна смерть від виснаження, або раптовий інфаркт у вигляді ганебної капітуляції з величезними контрибуціями як покарання за виклик і спротив рішалам світу цього.
Тепер після років страшних бойовищ з безіменного пішака, щоб вижати ми маємо прорватися у ферзі.
Стати Великими.
Регіональним лідером і важливим геополітичним гравцем.
І в цій стратегії головним союзником залишаються своя армія, суспільна синергія, віра в своє призначення і можливість перемоги і воля досягати своїх цілей, – нехай проти нас буде весь світ.
Цю місію здатна реалізувати лише козацька нація і націоналістична держава як би зараз це слово не різало вуха.
В умовах ренесансу імперіалізму, націоналізм як би його не називали в різних країнах залишається головним імунітетом націй від знищення.
Тому робімо як заповідав Микола Міхновський.
«Вперед! Бо нам ні на кого надіятися, і нічого озиратися назад».
Нам точно ніколи і ні перед ким вже не буде соромно…
Головне не складаймо зброю і не припиняймо стріляти.
Бо наша субʼєктність сконцентрована на вістрях наших вогневих засобів.
Тому ми ще повоюємо…
