ЖИТИ, ЩОБ РОЗУМІТИ (РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ: ІВАНИШИН П. НАРИСИ З ТЕОРЕТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРОЛОГІЇ: ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ ДОСВІД

УДК 801.73

DOI https://doi.org/10.32782/2409-1154.2025.75.43

Маркова М. В.,

доктор філологічних наук, доцент, доцент кафедри української літератури та теорії літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

https://orcid.org/0000-0002-3161-5476

ЖИТИ, ЩОБ РОЗУМІТИ (РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ: ІВАНИШИН П. НАРИСИ З ТЕОРЕТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРОЛОГІЇ: ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ ДОСВІД. ТЕРНОПІЛЬ :
КРИЛА, 2025. 288 С.)

У добу відчутних зрушень в українській гуманітаристиці, спричинених як інтенсивними глобальними трансформаціями наукових парадигм, так і драматичними національними викли-ками російсько-української війни, що триває вже дванадцятий рік поспіль, особливої ваги набувають теоретичні студії, які не лише аналізують природу літературного тексту, а й посутньо осмислюють його буттєвий, національно-екзистенціальний сенс.

У цьому контексті монографія доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри української літератури та теорії літератури Дрогобицького державного педагогічного універ-ситету імені Івана Франка Петра Іванишина «Нариси з теоре-тичної літературології: герменевтичний досвід», опублікована цьогоріч у тернопільському видавництві «Крила», є вагомим внеском у розвиток української теоретико-літературної думки, адже вона базується на органічному поєднанні філософії, гер-меневтики, філософії культури та націософії.

Рецензована монографія присвячена пам’яті професора Львівського національного університету імені Івана Франка Тараса Салиги й побудована у формі нарисів, що охоплюють широке коло методологічних, філософських та естетичних питань сучасного літературознавства.

Структурно видання складається з трьох логічно пов’яза-них між собою розділів: «Герменевтична теорія і методологія літературознавства» (с. 21 – 106), «Феномен художності літе-ратури» (с. 107 – 198) та «Теорія будови і тлумачення літера-турного твору» (с. 199 – 255). У кожному з них автор виявляє високий ступінь аналітичної проникливості, вміння поєдну-вати різнорівневі методологічні системи (від класичної герме-невтики – до постколоніальної критики й інтертекстуальності), зберігаючи при цьому цілісність власного наукового підходу. Центральною ідеєю книги є обґрунтування націософської герменевтики як автентичної української гуманітарної методо-логії, теорії і практики тлумачення, «що застосовує в якості критеріїв пізнання (регулятивних принципів мислення і розу-міння) комплекс вивірених національним імперативом ідей, іманентних тій етнокультурній парадигмі, у межах якої ця герменевтика функціонує» (с. 13). Сáме поняття національного імперативу, яке Петро Іванишин виводить із художньої філосо-фії Тараса Шевченка, постає концептуальним стрижнем інтер-претації літератури як культурно-онтологічного явища. При цьому йдеться не лише про ідеологічну, а передусім про гносе

ологічну й естетичну імплементацію фундаментального прин-ципу: «все, що утверджує буття нації в часі і не суперечить релігії (в нашому випадку – християнству), є добром, а все, що шкодить нації і релігії, – є злом» (с. 13).

Автор монографії послідовно демонструє можливості застосування цієї парадигми на конкретному й дуже різнома-нітному художньо-літературному матеріалі: від осмислення феномену т. зв. «франкізму» (термін Івана Денисюка) як націо-нальної філософії – до інтерпретації творчості Василя Сте-фаника, Євгена Маланюка, Олега Ольжича, Дмитра Донцова, Ліни Костенко, Дмитра Павличка й низки інших українських письменників.

Водночас важливо відзначити, що праця аж ніяк не обмежу-ється лише україноцентричним матеріалом: розділи, присвя-чені критиці культурного імперіалізму Едварда Саїда, теорії інтертекстуальності, постструктуралізму, філософії художно-сті, свідчать про широту міжкультурного мислення та герме-невтичну діалогічність запропонованої Петром Іванишиним методологічної моделі.

Помітно, що автор репрезентує не лише ефективний, базо-ваний на тисячоліттями вивірених інтерпретативних практи-ках інструмент пізнання, розуміння й тлумачення художнього слова, а, власне, світогляд, глибоко вкорінений у християнські та національні цінності. Свою методологію дослідник окрес-лює як продовження великої традиції гуманітарного осмис-лення буття, що бере початок від Платона й Августина Блажен-ного, продовжується у Фридриха Шляєрмахера, Ганса-Ґеорґа Ґадамера, Мартіна Гайдеґґера й оригінально трансформується в українському мисленні, зокрема у працях Івана Франка, Дми-тра Донцова, Євгена Маланюка, Василя Іванишина.

Монографія привертає увагу й тим, що утверджує герме-невтику як фундамент не лише для аналізу літератури, але і для формування культурної свідомості, колективної пам’яті та національної ідентичності, позаяк, за словами Петра Івани-шина, «художня література була, є і таки залишиться осно-воположним фактором тривання й прирощення національного буття» (с. 106). Серед найважливіших теоретичних аспектів рецензованої монографії варто виділити: 1) обґрунтування п’ятичленного ланцюга літературної комунікації (автор (письменник) – автор-ський художній твір – художній текст – читач (реципієнт) – читацький художній твір) і у зв’язку із цим – чітке концепту

альне розмежування понять літературного тексту і твору (с. 199 – 206); 2) авторське тлумачення категорії сенсу як глибин-ної художньої структури й одного з чотирьох рівнів макро-структури літературного твору (зовнішня форма + внутрішня форма + зміст + сенс (смисл)) (с. 207 – 230); 3) виокремлення трьох атрибутивних критеріїв художності (т. зв. «техне» (тех-нічність), ейдологічність (ейдологія), духовнотворча телео-логічність (телеологія)) (с. 110 – 117); 4) розрізнення таких категорій, як «масова (популярна) література», «кітч», «антилі-тература» (с. 118 – 128); 5) прикладне застосування принципу герменевтичного кола у двох аспектах – класичному (Фридрих Шляєрмахер) та екзистенційному (Мартін Гайдеґґер). Наукова мова видання виважена, точна, а подекуди навіть образна, наближена до есеїстики, що надає книзі філософ-сько-літературного звучання. Дослідник уникає надмірної тер-мінологічної ускладненості, не жертвуючи при цьому глиби-ною думки. Важливими перевагами монографії є системність викладу, логічна побудова, ґрунтовна бібліографія (337 пози-цій), а також широке охоплення, осмислення та оцінка як укра-їнського, так і зарубіжного літературознавчого досвіду.

Праця Петра Іванишина є надзвичайно актуальною для сьогодення – не тільки в суто академічному, а насампе-ред у ширшому національному значенні. Вона утверджує українське літературознавство як самобутню, світоглядно наповнену галузь знання. Монографія є важливим внеском у філософію літератури, теорію інтерпретації, герменевтику, а також переконливим свідченням життєздатності національ-ного інтелектуального дискурсу, здатного продукувати уні-версальні теоретичні моделі на основі власної, питомо укра-їнської традиції. Монографія «Нариси з теоретичної літературології: герме-невтичний досвід», безумовно, заслуговує на широке читацьке визнання. Її можна рекомендувати до використання в універ-ситетських курсах із теорії літератури, історії світової та укра-їнської літератури, літературної критики, філософії гуманітар-ного знання, герменевтики тощо. Книга Петра Іванишина буде корисною як для вже сформованих, досвідчених фахівців-літе-ратурознавців, культурологів, філософів, так і для аспірантів, студентів, викладачів і вчителів, а також усіх, хто прагне глиб-шого розуміння ролі слова в національному бутті.