Про трудову міграцію

Про трудову міграцію

Тема, яка точно і нашуміла, і наболіла і залишила за собою багато питань – «трудові мігранти».
Явище трудової міграції в Україні давно вийшло за межі суто економічної дискусії. Воно напряму пов’язане з війною, демографією, ринком праці, майбутнім держави та збереження національної ідентичності, а все це спричинено бездарною внутрішньою політикою. Саме тому суспільна реакція на появу трудових мігрантів стає настільки емоційною, адже для багатьох українців це вже не лише питання сьогоднішніх проблем, а й тим якою буде Україна вже у недалекому майбутньому.

Спершу хотів би написати декілька слів про нинішній демографічний стан нашої держави. Відверто кажучи – він просто жахливий. За експертними оцінками, чисельність населення на підконтрольній території – близько 29 мільйонів плюс-мінус мільйон. За прогнозами населення України до кінця сторіччя взагалі знизиться вдвічі. Але ж як то кажуть: не на часі було і є до поки не заїжджають майстри з укладання асфальту з Індії до Івано-Франківська..

З початку повномасштабного вторгнення ми відчули найкритичніше загострення демографічної кризи, яке безпосередньо впливає на ситуацію на фронті та поза ним. І здавалося б держава мала врахувати всі ризики, передбачити найгірші варіанти розвитку подій та варіанти їх вирішення, але замість цього ми отримали: програми виїзду закордон чоловіків допризовного віку, які мали б стати фундаментом майбутнього трудового ресурсу нашої держави. Відсутність адекватних програм підтримки для ВПО, які замість залишитися в Україні обирають виїзд закордон. Смішні програми підтримки для батьків новонароджених українців, які не дають впевненості багатьом українським сімʼям принаймні утримати нинішній демографічний рівень. Ручна система «бронювання», яка діє для «своїх» та примазаних з числа офісників, працівників Кварталу, стрімерів, блогерів замість насправді критично важливих фахівців, які б мали забезпечувати фронт та утримувати економіку України на плаву. Всі ці фактори так чи інакше вплинули на відтік трудового ресурсу з числа українців закордон, де до речі, миролюбивих та трудолюбивих у більшості українців – країни Європи цінують як робочу силу. Тож поки ми всіляко насміхалися з ухилянтів, які втікали через Тису взамін отримали куди войовничіших радикальних ісламістів з Пакистану та лідерів з показників сексуального насилля з Індії.
Одна проблема породжує іншу, і, до прикладу, на сьогодні ми додатково маємо вже й нездорову жіночу емансипацію, яка унеможливлює підвищення показників з народжуваності українців.

Окремо варто задатися питанням, хто і навіщо фінансує ці програми в Європі та Україні? Хто отримує вигоду від трудових мігрантів, якщо ні одна країна Європи досі не мала від завезень тисячі «трудових мігрантів» жодного економічного буму (окрім країн, куди масово виїжджають українці)? Для України як держави – це всього-на-всього пігулка з коротким знеболюючим ефектом для утримання нашої економіки, але це не вилікує хворобу, яка веде нас до знищення нації. Очевидно, що для когось вигідна слабка мультирасова Європа, в якій панує хаос, беззаконня та насилля прям посеред вулиць…

Додатково маленький екскурс 10 річної давнини: наш ворог в обличчі рф вдало застосував мігрантів з Афганістану, Непалу, Іраку та Ірану, щоб послаблювати своїх сусідів, як це було на кордоні Фінляндії. Саме цікаве, що самі фіни визнали, що це була гібридна операція, яка мала викликати міграційну кризу в їх державі, але Європа і надалі куколдилась. Також рф за час повномасштабного вторгнення показала, що мігранти можуть стати ефективним воєнним ресурсом замість своїх громадян. Не потрібно шукати якісних спеціалістів з передових армій світу, щоб заманити їх в Легіон та привеліювати над власними громадянами, якщо можна за 1 пачку жалких дєнєг (які вони і не виплачують) завезти декілька тисяч з Африки, і навіть після цього мігранти в них не рівняються в ніяких правах із власними громадянами…

До бізнесів та роботодавців в цій ситуації немає претензій, бо нашу державу, на жаль, в тому числі із середини довели до того стану, в якому без цих мігрантів вже не обійтися. Як би це дико не звучало, але вони й справді стають інструментом виживання держави в стані війни. Проте держава не поспішає привілеювати власних громадян над мігрантами, а навпаки вже практикує різні закони по захисту від дискримінації інших націй, але не своєї! І якщо що, то умови оплачуваності їх роботи нічим не відрізняються від українців, а от щодо якості – питання відкрите.

Україна б мала усвідомити, що процес формування нації відбувається не лише у боротьбі народу на фронті, а й нашою політикою, яка має бути далекоглядною на більш ніж 50 років вперед. Проте нині ми бачимо, що влада думає лише за себе, тут, зараз і наповнені гаманці. Процес збереження та розквіту нації, на мою думку, не являється ні її пріоритетом, ні ціллю, і навіть не внутрішнім бажанням. І моє нагадування про справжні бажання, тих хто підтримує завезення трудових мігрантів. Не забувайте)))

https://t.me/+T37vuQZc2fg0ZmNi