Націософська герменевтика

Книжка Петра Іванишина «Націософська герменевтика: нариси», що побачила світ у тернопільському видавництві «Крила» (директор – Василь Лабайчук) у 2024 році була висунена на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. Подаємо її коротку анотацію, зміст і передмову доктора філософських наук Богдана Завідняка.

                                                                       Адміністрація сайту

Нова монографія професора Петра Іванишина присвячена націософській герменевтиці, яка ще відома як націоцентрична чи національно-екзистенціальна теорія розуміння. У монографії у межах концептуальних нарисів досліджуються різні філософські, методологічні та наукові аспекти цього фундаменту гуманітарних наук. Ідеться про органічний для української традиції, базований на національному імперативі спосіб мислення і тлумачення в категоріх та екзистенціалах захисту, утвердження та розвитку національного буття. У студії дається поняття герменевтики і стисло простежується її розвиток, розглядаються основні представники та осмислюються герменевтичні поняття (передрозуміння, література, сенс, істина, мова, канонізація), на прикладі характерних досвідів (Т.Шевченко, І.Франко, М.Нордау, М.Євшан, Д.Донцов, Г.Зедльмаєр, Л.Білецький, Є.Маланюк, Ю.Клен, В.Іванишин, І.Денисюк, Т.Салига, М.Феллер) простежується розвиток націософського способу тракутвання і залучаються доречні художній, релігійний та інокультурний контексти. Окремо наголошується на феномені національної літератури як ефективному художньому способові тлумачення буття.

Видання роразховане на всіх тих, хто прагне сформувати вивірений, самостійний україноцентричний світогляд, хто прагне краще розуміти себе, світ, свою Батьківщину і її загрози, хто шукає надійних, перевірених часом методологічних моделей у філософії та сфері наук про дух, передусім у літературознавстві, мовознавстві, історіографії, культурології, націології, політології, психології. Саме на ґрунті націософської герменевтики варто також вибудовувати ефективні стратегії української Перемоги в московсько-українській війні.

З м і с т

Богдан Завідняк. Нова націософська герменевтика……..

Чому націософська герменевтика?………………….

Розділ І. Поняття про герменевтику і її види ………………….

Основи герменевтики (тези лекцій)…………..

Літературна герменевтика ……

Націософська (національно-екзистенціальна) методологія інтерпретації …….

Христологія і псевдохристологія …………..

Розділ ІІ. Герменевтичні категорії………

         Національно-екзистенціальні передсудження ………….

         Літературне витлумачення сенсу національного буття …….

         Істина як сутність мистецтва слова ………..

         Мова і можливість літературної герменевтики ………….

         Канонізація і деканонізація ………………

Розділ ІІІ. Поняття і розвиток української націософської герменевтики……….

Іманентна українська методологія та літературна герменевтика …..

Націософія Тараса Шевченка …….

Націоцентричний тип герменевтичного мислення Івана Франка ……..

Метод методологічної верифікації в Івана Франка …….

Герменевтичні ідеї у творчості Миколи Євшана ………..

         Герменевтика Дмитра Донцова …………….

         «Національний підхід» Євгена Маланюка ………

Націоналістичний тип літературної герменевтики Юрія Клена …………………………

         Формування національно-екзистенціальної методології у Василя Іванишина ………………

         Герменевтика Василя Іванишина і сенси української Перемоги……

         Націоцентричні обрії словесності професора Івана Денисюка ….

         Націософія Тараса Салиги ……………….

         Україноюдаїка Мартена Феллера ……………..

         Мистецтво розуміння й освіта ……………..

Розділ IV. Варіанти герменевтичного досвіду….

         Мистецтво й виродження у Макса Нордау ………………..

         Тлумачення мистецтва у вісниківців і Ганса Зедльмаєра …………

         Шевченкознавча герменевтика Леоніда Білецького …………

         Фактори становлення українського постімперського літературознавства ………….

Список використаних джерел……………….

Нова націософська герменевтика

   Сучасна українська гуманітарна наука і філософія явно потребують поглиблення методологічних основ власного мислення. Тут у нагоді може стати звернення уваги на давній, багатотисячолітній досвід мистецтва тлумачення, який отримав назву герменевтика.

   Кажучи про освіту та її протилежність – неуцтво ми вже потребуємо інтерпретації явища знання: на які підстави воно опирється, звідки приходить і окриляє людину?

   Ще Сократ віддавав філософію під покров Муз. Це було викликано пристрастним поривом до мудрості, звідси й зроджувалося бажання присвятитись філософії.  Тут без посилань на Платонівські діалоги сучаснику не обійтись (Кратил, 406 А;  Федр, 259 D; Федон 61, А). Як згадує Діоген Лаертський, поруч із жертовником в Академії та Лікеї відводилось святе місце Музам (III 20, IV 3). Думка Платона про наближення Муз до філософії житиме до V ст., коли Прокл присвятить один із своїх піснеспівів Музам. Відтоді музагетська творчість не обминатиме серця мудреців і словесників. Відтоді освітяни взоруватимуться на зростаючі щаблі, по яким вестимуть душі учнів дорогою знань до світла істини.

    Варто запитати: який же стан науки інтерпретації у наших пенатах сьогодні?

   Не зважаючи на окремі сучасні спроби С. Квіта, Ю. Коваліва, З. Лановик, А. Богачова та ін., українське трактування герменевтичної традиції перебуває все ще на початковому етапі. Що не скажемо про европейський філософський дискурс. Діалектичне гасло твору “Істина і метод” Ганса Ґадамера звично конвертується у положення про Істину як метод. Тим більше, бракує осмислень власне української герменевтичної спадщини. На цьому тлі вирізняється актуальністю монографія відомого літературознавця професора Петра Іванишина “Націософська герменевтика: нариси”, в якій уперше автор запропонував власне багатогранне трактування національного способу тлумачення, окресливши його сутнісну концепцію як “націософія”.

   Однак осмислюваний герменевтичний досвід у дослідженні виходить далеко за межі суто українського. Автор книги майстерно інтерпретує різні інокультурні традиції (давньогрецьку, німецьку, французьку, італійську, австрійську, єврейську та ін.), вибудовуючи доречний гносеологічний контекст для трактування специфіки як самої націософської герменевтики, її теоретичних параметрів, так і її українського варіанту. При цьому хочеться відзначити два моменти. По-перше, активне залучення для обґрунтування власних положень філософського та художньо-літературного досвідів. А по-друге, вельми вдале діалогізування із християнською екзегетикою, яку дослідник пропонує окреслювати, як “христологічна інтерпретація”. Дослідник показує поглиблене розуміння спадщини таких відомих герменевтів, як М. Гайдеґґер, Г.Ґ. Ґадамер, Г. Зедльмаєр тощо. Окреме місце займають тезово викладені у першому розділі “Основи герменевтики”, які можуть бути як основою герменевтичного курсу в університетах, так і базисом для окремої монографії про історію розвитку світової та української теорії інтерпретації.

   У межах чотирьох розділів, які містять наново пропрацьовані різночасові матеріали, П. Іванишин пропонує власне поняття націософської (ще й як національно-екзистенціальної) інтерпретації, її визначення, теоретичні підстави експлікації, основні категорії (національне буття, передсудження, сенс, істина, література, мова, канонізація та ін.), історію розвитку в межах основних ключових представників насамперед у сфері літератури та літературознавства (Т. Шевченко, І. Франко, М. Євшан, Д. Донцов, Є. Маланюк, Ю. Клен, В. Іванишин, І. Денисюк, Т. Салига, М. Феллер та ін.) й переконливо демонструє ефективність використання цієї універсальної гуманітарної методології насамперед у трактуваннях мистецтва слова та культурного буття.

   Звичайно, у подальшому розвитку цієї невичерпної теми, хотілося б, щоб автор звернув більшу увагу на такі постаті, як Г. Сковорода, О. Потебня,  С. Смаль-Стоцький, Д. Чижевський, І. Фізер та ін. Не хотілося б бути надто скромним і автору цього слова, який видав низку книг з ділянки герменевтики того ж Філона Олександрійського (2022) та Григорія Сковороди (2023), не кажучи про праці “Історія української релігійної філософії” (2020),  “Релігійна філософія від становлення до сучасності” (2021) та трохи давніші “Золотисті клейноди: літературознавчі дослідження” (2016). Думаю, що ряд позицій російськомовних джерел у монографії автора можна було б замінити на цитовані. З іноземних видань радив би звернути увагу на мій переклад книги “Логіка, семантика і гносеологія” (2017) та новий том “Філософська антропологія і філософія культури та виховання” (2024) визначного італійського філософа і богослова Баттісти Мондіна. В останньому чимало сторінок присвячено питанню герменевтики в сучасній антропології, як і національному питанню у виховній сфері.

   Загалом же, запропоноване дослідження професора Петра Іванишина є оригінальним та масштабним твором, вельми актуальним у наш час військового та ідейно-культурного протистояння з московською імперською навалою.

                                               Богдан Завідняк,

                                                                                          доктор філософських наук,

                                                                                Дрогобицька духовна семінарія

                                                                                блаженних священомучеників Северина, Якима та Віталія,

                                                                                викл. Інституту філософсько-богословських

                                                                                студій ім. митр. Йосифа Вельямина Рутського