Думки проти течії
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 21 Лип 2025 в 23:23
Юрій Сиротюк
Думки проти течії
Боротьба старих корупційних органів з новими теж корупційними – нагадує приказку як жаба грала гадюку.
Очевидно, тут не без спроби вертикалізувати силовий апарат примусу.
Загнати в одне стійло тих, хто ще не зрозумів, «хто в домі папа».
Але разом з тим, ми наочно спостерігаємо як постколоніальний репресивний апарат бореться з неоколоніальним.
Довгий час так звана нова антикорупційна вертикаль (САП-НАБУ-ВАКС) розглядалися як спосіб стороннього контролю і впливу нових метрополій на аборигенів в колонії.
Особливою результативністю, окрім гучного піару слайдів і презентацій – ці органи не відрізнялися.
Єдине, що відчували себе більш незалежними від влади всередині країни, опираючись на парасольку закордонних покровителів.
А це звичайний неоколоніалізм. Якби його не називали і якими мотивами не пояснювали.
Той який принесли після Революції Гідності контрреволюціонери-негідники. Попутники, які примазалися до Майдану з єдиною метою «очолити і завести нам манівці «двіжуху», яку не можна було зупинити.
Мовляв люди, що робили революцію не здатні робити реформи і керувати…
і нам спрямовували реформаторів ззовні.
Нині мало хто памʼятає їхні прізвища, а ще менше результати роботи, – але очевидним є те, що чужинці при владі це чіткий маркер колоніальної форми правління.
А я точно не виходив на Революцію Гідності щоб стати аборигеном в колонії «на нашій не своїй землі».
Зрештою, не корупція є головною проблемою в Україні.
Вона лиш наслідок того, що нами й далі намагаються правити «чужі люде».
Яким Україна завжди лиш обʼєкт визиску, без жодних сентиментів до нашої історії, нації, матері-землі.
А головною бідою є бездержавність (фактичний неоколоніальний статус) української нації, тотально несправедливий перерозподіл влади, власності і ментальних цінностей на користь пост і неоколоніального правлячого класу.
Що варті слова про цінності нових антикорупціонерів, свідчить хоча б той красномовний факт, як спецназ НАБУ в перші дні втік з Києва і так і не спромігся за понад три роки доєднатися до Священної війни української нації.
Чи як відомі само названі антикорупціонери (наймані працівники іноземних центрів впливу – що видавали з себе моральних мірил) вивезли свої родити за кордон (чоловіків теж), нечестиво оформили броню, а ті хто заради піару зголосилися до війська, – до фронту так ніколи і не доїхали, оформивши собі відрядження у київський котел і довідки про моральне інвалідство і чоловічу непридатність.
І у жодного колеги не виникло й долі сумніву, що це не правильно, огидно, ганебно.
Як виявилося і серед найправильніших прокураторів спрацював принцип рука руку миє.
Тепер старі колонізатори користаються моментом втрати моральної цноти нових колонізаторів, взялися заганяти їх в стойло.
А суспільству для приманки показали, що у нових не менше російських агентів, аніж у старих.
І боротьба з корупцією, яка руками нових була перетворена в класичну війну компроматів, прилетіла бумерангом.
Тепер ми довго будемо дискутувати між собою що краще: децентралізована конкурентна боротьба з явними ознаками політично мотивованих рішень чи порядок у вигляді тотального контролю з боку чергових тимчасових халіфів на годину з Банкової.
Вибачте, що пишу складно. Але втомило споглядати цю понад тридцятилітню боротьбу нанайських хлопчиків: корупціонерів хранителів старих порядків проти корупціонерів-реформаторів в чисельнику і затятих українофобів у знаменнику.
А тим часом обдурена, обкрадена і збаламучена українська нація знову перед вибором кому б з чужинців віддатися, повірити, за кого рвати на собі та на ближніх своїх волосся.
Бути з Хижакам чи з Чужим.
Я ж переконаний, що поки не реалізуємо формули в «своїй хаті своя й правда і сила, і воля» порядку не буде…
Буде ярлик і аманат.
А далі ще й право першої ночі…
і традиційно циклічне «награбоване граб»…
П.С. Павук на ілюстрації не винен. Хоча як казали брати унсовці «невинних не має»…
